Валентина Дуна каже, що «вони в нас уже не перші й, мабуть, не останні». Розпаювання сільгоспугідь тут, у Жучківцях, відбулося давно, зараз — процес роздумів про те, що робити із своєю дорогою власністю, і тяжких рішень. «Хто вагається, не впевнений у собі, той здав свій пай в оренду місцевому товариству «Хлібороб», — говорить про розстановку сил на території місцевого самоврядування секретар сільради. Вона вважає, що «укази Президента спрямовані на повернення людям любові до землі».
Валентина Дуна називає Мантуляків, Аллу й Івана, які «стали першими одноосібниками у наших Жучківцях». То вони приклад показали, а після них «узяли паї літні Марія і Василь Парубки, віддали у спадщину дочці своїй Тамілі, щоб хазяйнувала, потім — Леоніда Килемник, яка торік посіяла кукурудзу та посадила картоплю, на долю не ремствує».
Найвіддаленіше від села Жучківці — так зване поле першочергового відокремлення. Там і ділянка Мантуляків. «Моїх 2,55 га і стільки ж Іванових», — говорить Алла Мантуляк, жінка середніх літ. Свої кращі літа подружжя Мантуляків віддало колгоспній праці. Алла Анатоліївна трудилася куховаркою, а Іван Васильович — шофером. Щиро вітають нові часи. Радіють, що «пшеничка добре перезимувала, тепер доглядаємо посів, щоб зібрати врожай». Мріють, щоб було не гірше, ніж торік: «Тоді виростили гречку, продали і за виручку купили трактора ДТ-75. Не новий, але ж у робочому стані». «Вже не треба бігати по селу, просити в того, хто раніше трактора купив. Було ж, було, що кращі строки минають, а ти у черзі до чужого. А земля ж не може чекати», — пригадує Іван Мантуляк.
Раніше, за колгоспу, щось подібне було, коли думав про свій город, що за хатою. На «неозорих колгоспних полях» працювали під гаслами. Скільки ж то сил було втоплено на ниві дрімучого пустослiв’я і змагання за нові успіхи.
Знеособлена земля втрачала свою родючість. Нікому не шкода — не своє ж, колгоспне. «Гречка накопичує азот у грунті», — із знанням справи пояснює Іван Мантуляк, чому торік саме цю, а не iншу культуру посіяв. Він возив до лабораторії зразки для аналізу грунту, то достеменно знає, що його ділянці треба дати. Нарешті, ті паї на полі першочергового відокремлення позбавили його сну, змусили взятися за науку: «Синок привіз із Хмельницького журнал — пише науковець про каліфорнійського хробака, що солому з гноєм на гумус переробляє. Це мене зацікавило, то сказав хлопцям, аби шукали місце, де ті хробаки продаються». Мріє про три дощики у травні і погоду у жнива. Ще вдосвіта поспішає до своєї озимини, щоб, бува, чужа худобина потраву не зробила.
Оце і є вона, любов до землі. Конкретна. З розрахунком на взаємність — аби відповiла урожаєм. «Це ж справа життя — бути чи не бути?» — мотивує одноосібник Іван Монтуляк свої стосунки, взаконені державним актом про власність на 5,1 га землі, де дві половини — його і його дружини. Запевняє, що власність на землю зміцнила сім’ю.
Звідси ж, з розрахунку на такі стосунки, найпідприємливіші жучковецькi селяни скуповують потроху сільськгосподарську техніку. «П’ятеро вже мають трактори, надають агропослуги одноосібникам», — розповідає секретар сільради Валентина Дуна. Хтось, мабуть, складає валюту на комбайна. Аякже, від прибутку. «Пішов процес», — узагальнює Валентина Дуна. Вона певна, що результатом буде повсякденна турбота про землю. «А до Дня Землі засадили 2 га липами, ясенами і кленами. Одноосібники були серед найзавзятіших у цій акції», — мовить Валентина Дуна.
