Сьогодні йдеться про іншу, зовсім просту людину, яка ніколи не мала політичних амбіцій, не виступала на суспільній арені. З п. Лук'яненком її споріднює тільки вірність власним життєвим установкам, повна байдужість до матеріальних сторін життя, а також постійне старання зробити щось корисне для людей.
Один із санаторіїв Криму має свою легенду, яку одне «покоління» відпочиваючих передає наступному. Це легенда про Григорія Васильовича Єрещенка, туристичного інструктора, якого знають всі мешканці санаторію, навіть закоренілі пляжні лежебоки. Іноді можна почути: «Й не пішов би в гори, в цей гемонський похід, якби не спокуса поспілкуватися з Григорієм Васильовичем». Багато хто спокушається, тим більше, що з українцями п. Григорій розмовляє українською, з росіянами — російською, що не часто зустрінеш у Криму.
Григорій Єрещенко вже кілька десятиліть живе й працює в Криму. Він знає кожен квадратний сантиметр цього надзвичайного півострова, бо виходив всі його стежки, дороги, хребти, перевали та береги. Каже, що це, мабуть, від батька, який займався вичинкою шкіри й їздив на бричці від села до села. Втім Крим, туризм для відпочиваючих — то друга половина його життя. А змолоду довго не міг знайти роботи, яка відповідала б його духовним потребам. Освіту Григорій Єрещенко отримав технічну, працював в системі автотранспорту, все йшло начебто добре. Але гнітило почуття, що дійсне життя залишається десь за межами просякнутих запахом мазуту доріг, розпечених моторів, інспекторів-хабарників, майже примусових постійних пляшок зі спиртним. Була гарна платня, була кар'єрна перспектива, а задоволення від життя не відчував. З'явилася думка, що це ненормально.
За порадою звернувся до мислителів, філософів; особливий вплив на нього мав Лев Толстой, всі книги 90-томного зібрання якого Григорій Васильович читав неодноразово. Він навіть впевнений, що йому вдалося реалізувати той ідеал життя, до якого марно — через спротив оточення — прагнув письменник. Під впливом думок Толстого Григорій Єрещенко сформулював власні життєві максими, якими керується й сьогодні. Як не дивно, але Євангелія він не читав, хоча дуже поважає цю Книгу у викладі Толстого. До православ'я ж ставиться, як до однієї з численних християнських сект — «всі вони роблять акцент виключно на обрядовій стороні релігії, всі претендують на повне підкорення собі особистості».
Життєві правила Григорія Єрещенка сформулювати просто. Жити в якомога більш тісних контактах з природою, постійно відчувати себе її частиною. Не сприймати людей, як своїх ворогів, незалежно від того, як вони до тебе ставляться. За його переконанням, в світі взагалі немає поганих людей, а є тільки нещасні «сліпі за духом», на яких не можна ображатися. Дивитися на світ, як на гру, нескінченно різноманітну й безмежно цікаву, й сприймати існування завжди з радістю. Адже радісний стан душі — то і є той сенс життя, який з давнини шукають люди. А ще — «робити все можливе, щоб показати іншим цей правдивий зміст нашого буття».
Все це просто подумати чи висловити, але як здійснити? Григорій Васильович належить до тих нечисленних людей, які постійно ліплять себе, як майстер скульптуру. Видаляють непотрібне, додають необхідне. Йому, наприклад, знадобилося три роки постійних душевних зусиль, щоб вилікувати себе від страху, який кожна людина відчуває наодинці з дикою природою, десь в нетрях лісу, в горах. Того страху, який затьмарює радість далеких і складних мандрівок. Поступово, не зразу він зрозумів також, що радісний стан душі абсолютно неможливий, якщо постійно робити акцент на численних матеріальних благах, якими оточила нас сучасна цивілізація. І привчив себе не ускладнювати життя завищеними матеріальними потребами, вдовольнятися необхідним. Григорій Васильович любить повторювати стародавню філософську мудрість: «Як багато є на світі речей, які людині абсолютно непотрібні». І повністю зрікся цих речей. Якщо є — добре, а немає — він просто не помічає.
Якщо хтось встиг подумати, що п. Єрещенко займається виключно вдосконаленням своєї особи, той вельми помилився. Бо Григорій Васильович не може бачити навколо нещасних людей, тим паче, що причини цих нещасть сам він вважає несерйозними: «Це, здебільшого, щось матеріальне, несуттєве». І сподівається мабуть дещо наївно, що його живий приклад може бути корисним хоч деяким людям. З певною гіркотою, однак, зізнався, що його дружина, його сини — загалом гарна сім'я — мало скористалися прикладом, який завжди перед їхніми очима. («Ну, стягнув маленький онук скатертину зі столу разом з усім начинням, ну, вщент побився сервіз. Але чого робити з цього таку вселенську трагедію?»
Пан Єрощенко щиро впевнений у тому, що його життєва місія полягає в тому, щоб відкрити «незрячим» людям очі на природу, на красу світу й життя, а також навчити їх насолоджуватися рухом — ходою, бігом, плаванням, греблею. Щоб постійно радіти не тільки духом, а й тілом. Стосовно відпочиваючих у санаторії, де він працює, це сформульовано як довгострокова стратегічна програма: «Підняти народ із пляжу». Саме цьому він сьогодні віддає всі свої сили, весь свій час, включно з так званим вільним. Щоб заохотити людей і не розчарувати «новаків на природі», Григорій Васильович постійно розробляє нові маршрути походів для відпочиваючих. Починає з того, що сам надовго йде в гори, на яйлу чи в якесь не дуже відоме місце на березі моря; вибирає найбільш цікаві маршрути, укладає карти, маркує стежки, відзначає небезпечні місця. Заради дешевизни хитромудро уникає необхідності в автотранспорті. Потім власноручно робить мальовничі схеми-описи екскурсій і повсюди їх розвішує. Кожного потенційного учасника походу Григорій Васильович заворожує яскравими розповідями про красу та унікальність запропонованих ним маршрутів (вони такі й є). І робить все можливе, аби ці екскурсії були загальнодоступними. Зокрема, добився того, що дирекція санаторію придбала необхідні для походів речі (взуття, рюкзаки тощо), які видаються відпочиваючим безкоштовно.
У голові Єрещенка постійно народжуються нові ідеї. Так, зараз він «пробиває» нечувану у Криму ідею прибережного човнового туризму. Треба розробити схему маршруту, отримати дозвіл «на вихід у море», відремонтувати списані рятувальними службами човни, оснастити їх парусами. А потім — піднялися люди з пляжу й пішли гуляти човники від одного курорту до іншого! Григорій Васильович каже: «Нехай люди відчують гордість від хоча б маленьких, але перемог над собою, своєю слабістю та лінню. Адже більшість навіть не знає, як вона себе обкрадає. Чи може зрозуміти людина, яка не вміє плавати, як багато вона втрачає, не плаваючи? Стародавні греки про таких говорили: «Невігласи — не вміють ні плавати, ні читати!» Він хоче, щоб невігласів було серед нас менше.
П. Єрещенко має свій погляд також на суспільні проблеми. Всі наші сучасні біди він пояснює «духовними бур'янами» — користю та чисто матеріальними інтересами життя. Сьогодні, з його точки зору, люди найбільше потребують «куска духовного хліба, бо вони майже забули, що окрім тіла, є ще й душа». Висока політика, уряд, закони завжди мають тільки поверховий, опосередкований вплив на життя людини, а все суттєве приходить з глибин душі. На запитання, як швидко, на його думку, Україна отримає нормальну владу, п. Єрещенко відповів: «Щоб вода стала теплою, необхідно, аби кожна її крапелька прогрілася». Для тих, хто не розуміє алегорію, пояснює: «Необхідно, щоб спочатку всі ми змінилися».
Таку спокійну, завжди радісну, як жайворонок, людину зустрічаєш не часто. На запитання: «Як здоров'я?», «Як живеться?» у нього одна постійна відповідь: «Добре! Ні — дуже добре». Може тому, що кожного ранку в будь- яку пору року Григорій Васильович встає десь о четвертій годині і йде в гори чи в ліс. Згідно з максимою: «Чим більше людині років, тим більше вона повинна себе фізично навантажувати». Час, мабуть, сказати, що Григорію Васильовичу саме виповнилося 75 років.
