А як же на Заході? А на Заході ті самі проблеми, тільки
вони приховані під облямівкою благополуччя й достатку. І там можуть довше
триматися на плаву, тому що у держави є вільні кошти, які вона може витратити
на розв'язання екологічних проблем. Хоч, наскільки мені відомо, проблема
утилізації рукотворної матерії не вирішена і в них. У нас же, видно, доля
така, нам на роду написано випробовувати на собі все, а потім розказувати
про це іншим. Чи варто дивуватися з того, що в останні роки завзяті грибники
до лісу за грибами не ходять, бо вони стали отруйними. Клімат змінився.
Тепер нікого не дивує локальність погодних явищ, коли над одним районом
міста сонце світить, а в іншому — град зі шквальним вітром. Чи не попередження
це нам?
Не все найкраще приходить до нас із західного світу. І
час говорити вже не тільки про заразні хвороби плоті, але і про заразні
«технологічні» хвороби свідомості та духу, які вже розвиваються в Україні.
Коли я розповів своїй семирічній дочці про цю проблему,
я підкреслив, що вирішувати її доведеться їхньому поколінню. Її відповідь
здивувала мене своєю простотою. Треба, каже, не купувати воду у пластикових
пляшках, а купувати у скляних...
Тільки наше спільне свідоме рішення і вибір сформують попит,
який «перепрограмує» пропозицію. Тоді виробники перебудуються, оскільки
вони працюють на споживача. Треба споживати усвідомлено, щоб, споживаючи,
не винищити самих себе. Не треба повторювати чужих помилок. У нас власний
шлях, і він пролягає через думки та вчинки кожного в країні.
