Стислі біографічні дані про Володимира Євгеновича Панченка (02.09.1954 - 14.10. 2019) виглядають так. Визначний український вчений – філолог і культуролог, професор і проректор “Могилянки” продовж багатьох років, шанований громадський діяч, народний депутат України першого, (незалежницького) найкращого скликання, друг і блискучий автор “Дня” одна із заслуг якого – задум “бабусі” нашої книжкової серії – “Україна Incognita”, оборонець української мови, автор блискучих роздумів про творчий і життєвий шлях Володимира Винниченка, Миколи Зерова, Лесі Українки, Миколи Куліша, Євгена Чикаленка, Пантелеймона Куліша, багатьох інших видатних діячів української культури. Уродженець степової України! Його книги “Микола Зеров. Біографія” і десятки інших цілком заслуговують на почесне місце у вітчизняній науці.
Але це – лише формальний бік справи. Є така стандартна фраза, далеко не завжди доречна: “Кожен, кому довелося знати цю надзвичайну людину, вже ніколи не забуде її”. Але якраз щодо Володимира Євгеновича ця думка є абсолютно слушною. Внутрішня, душевна теплота, яку випромінював він, повага до кожного співбесідника, вміння чітко й стратегічно ясно пояснити проблеми національної культури, так само як і хист “простими” словами розповісти про драматичні колії життя і творчості класиків нашої літератури – все це робило спілкування з Володимиром Євгеновичом Панченко воістину незабутнім. Тому відкриття меморіальної дошки видатному українському вченому – це наш обов'язок перед його пам'яттю.
Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
«Людина, яка несла з собою велич духу»
На Покрову Пресвятої Богородиці — покровительки козаків та українських патріотів — сповнилося два роки, як у розквіті творчих літ спочив у Бозі професор Національного університету Києво-Могилянська академія, доктор філологічних наук, член Національної спілки письменників України, літературний критик, літературознавець, письменник, громадський діяч, уродженець Одещини Володимир Євгенович Панченко.
І саме цього дня в Любашівці Подільського району на честь великого земляка урочисто відкрили Меморіальну дошку. Її встановлено на фасаді НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-ліцей» смт Любашівка, де кмітливий юнак із Демидівки навчався 1967 - 1970 роках у старших класах. Розміщена вона поряд із пам’ятною дошкою Героя Радянського Союзу, гвардії капітана К.М.Волощука, якому в далекому 70-му році десятикласник Панченко присвятив вірш «Безсмертя».
На захід у Любашівку завітали земляки Володимира Панченка, шанувальники його багатогранного таланту, представники місцевої влади, творчої інтелігенції, знайомі, друзі, рідна тітка Людмила Рахліцька, двоюрідна сестра Лариса.
«На 66-му році обірвалося життя Володимира Євгеновича. Це несправедливо мало, особливо для особистості неосяжних масштабів таланту, розуму і душевної величі!», — наголосили, відкриваючи мітинг-реквієм, ведучі Ірина Постольська і Сергій Приходько.
Секретар Любашівської селищної ради Людмила Мокряк у своєму виступі зауважила, що Володимир Євгенович був би щасливий, аби кожен із нас проявив частину тих морально-етичних якостей, якими був наділений він, та зробив би для своєї держави, громади, села хоч дещицю з того, що вдалося за своє коротке життя здійснити йому, нашому славетному земляку.
Ідея, ініціатива й організаційне втілення цього пам’ятного культурно-історичного задуму — вшанування світлої пам’яті Володимира Панченка — належить його однокурсниці, кандидатці філологічних наук, доцентці Одеського національного університету імені Іллі Мечникова, відміннику освіти України, члену НСЖУ Любові Ісаєнко.
«Ми відкриваємо меморіальну дошку унікальній людині, людині-енциклопедисту, людині-ученому, людині з великої літери Володимирові Євгеновичу Панченку. Юним він ходив цими стежинами до школи, книгарні, бібліотеки, редакції районної газети «Хлібороб», де друкував свої перші вірші та оповідання. Сьогодні ім’я цього непересічного українця носять вулиця і бібліотека в Кропивницькому, Володя — почесний громадянин цього міста. До 30-го ювілейного Дня Незалежності вдячні кропивничани вручили його доньці іменний пам’ятний знак «Постаті української незалежності. Володимир Панченко» за вагомий внесок її незабутнього батька в розбудову держави, — зі щемом у голосі повідала присутнім Любов Ісаєнко. — А ми, земляки, маємо гордитися тим, що в Любашівці з’явилася ще й меморіальна дошка. Ми маємо порадіти, що мали такого плодотворного на книжки таланта, неймовірно світлу людину, яку маємо шанувати і пам’ятати і якою маємо безмежно пишатися».
На згадку про цю знаменну подію Любов Ісаєнко — авторка книжок-нарисів «Пам’ять і слово», «Пам’яті світле джерело», «Береги нашої пам’яті», життєпису «Дивоцвіт родоводу» — подарувала школі чергове видання «Прихисток людської душі», присвячене її однокурснику і колезі В.Є.Панченкові. Проілюструвала книжку одеська мисткиня Лариса Дем’янишина, до речі, цьогорічний лавреат премії імені Ростислава Палецького, ще одного нашого знаменитого земляка. Зараз Л.М.Ісаєнко готує книжку спогадів про свого однокурсника, колегу і друга, яка побачить світ наступного року.
Приємно відзначити, що до вшанування пам’яті Володимира Панченка активно долучився меценат і благодійник Анатолій Артеменко, коштом якого було виготовлено меморіальну дошку. В своєму виступі він відзначив, що також є випускником університету імені Мечникова. Відтоді дружить з Любов’ю Миколаївною, люб’язно називає її «мати моя!», пам’ятає своє студентство, педагогів, зокрема Володимира Панченка і Любов Ісаєнко, які вчили його, крім наук, людської доброти та чуйності.
«Володимир Євгенович вчився в зубрів-мовознавців. Він був справжнім учнем свого вчителя — професора Василя Васильовича Фащенка. Його однокурсники, як і він, стали професорами, академіками. Я зустрічалася з ним, хоча і не часто, але слухати його можна було безкінечно. І такі люди сьогодні вкрай потрібні, бо вчать любові, поваги і пошани до всього, що нас оточує. Наш філологічний факультет ініціюватиме, щоб Любашівській публічній бібліотеці було присвоєно ім’я Володимира Євгеновича Панченка», — поділилася з присутніми заступниця декана філологічного факультету імені Іллі Мечникова Ганна Сеник.
Ще одна гостя — письменниця з Одеси Арсенія Велика — зазначила, що Володимир Панченко своєю творчістю задав нинішнім літераторам України таку високу планку, що писати погано вже якось грішно.
Ведучі вели присутніх біографічними стежинами Володимира Панченка, починаючи з Демидівки, де він народився 2 вересня 1954 року в родині агронома Євгена Якимовича і вчительки Віри Анатоліївни. Світоч науки і літературознавства в своїй автобіографії писав: «Мамі, коли вона народила мене, було 28 років, батькові — 33. З’явився я на світ важко, у великих маминих муках. Батька саме удома не було: він поїхав до Одеси забирати звідти щойно померлого тата Якима Панченка. Вийшло так, що моє народження і дідова смерть збіглися в часі. Мати часто говорила мені про це. «Дід помер, а онук народився», — не раз казала, дивуючись».
Володя був другою дитиною в сім’ї. Коли міцніше зіп’явся на ноги, ним опікувалася сестра Світлана. П’ятирічним відвідував з матусею школу, вона садовила його серед своїх молодших школярів. Володя не бавився, а все слухав та запам’ятовував.
«Я вдячний своєму дитинству, що воно було саме сільським, міське дитинство має свої переваги, в місті начебто більше можливостей. Зате в селі є царство природи, є велика вічна течія сільського життя з його ладом, звичаями, психологією, мовою… Якою розкішною була мова моєї мами! Ми з сестрою через багато років навіть уклали словничок її висловів і словечок, яких більше ніде не чули», — ділився Володимир Панченко спогадами в одному з інтерв’ю.
Із раннього дитинства сільський хлопчина захоплювався книжками. Мало не щодня навідувався в сільську бібліотеку, розташовану в одній із хат біля крамниці, звідки її згодом перенесли в клуб. Електричного світла в селі не було до 1967 року, тож читати і робити уроки йому доводилося під гасовою лампою.
Чотирнадцятирічним Володимир Панченко пішов у 9-й клас Любашівської середньої школи №1. Тоді підвезення школярів до центральної школи не було, а добиратися польовими дорогами на навчання з Демидівки через Новоселівку до Любашівки, особливо взимку, було проблематично. Тому Володя винаймав кімнатку в райцентрі, а на вихідні поспішав додому, в рідне село.
У Любашівський період життя допитливий юнак також відвідував бібліотеку, а ще книжковий магазин, де читав і купував найцікавіше для себе.
Старшокласником він захопився літературною творчістю: писав вірші та оповідання, які залюбки друкували на шпальтах районної газети «Хлібороб». У отих школярських оповідках уже відчувалося, що зростає неабиякий талант.
Будучи студентом, Володимир Панченко друкувався в обласній пресі та університетській багатотиражці. Його дебютний вірш, присвячений Лесі Українці і надрукований у газеті «За наукові кадри», продекламувала на заході учениця 5-го класу НВК «ЗОШ І-ІІІ ступенів-ліцей» Вікторія Норець.
Вдячні присутні вшанували світлу пам’ять свого земляка живими квітами і хвилиною мовчання.
У короткій промові директорка освітянського закладу Наталя Слусаренко зазначила, що педагогічний та учнівський колективи пишаються тим, що саме в їхній школі навчався Володимир Євгенович Панченко.
Український письменник та літературознавець багато років невпинно працював на благо Одеси, Кіровограда (нинішнього Кропивницького), Києво-Могилянської академії та України. Був серед перших, хто діагностував загрозу «русского мира» і прямо назвав його ідеологів серед українського політикуму та наукової спільноти.
Автор понад 300 праць, Володимир Панченко залишив нам велику спадщину, насамперед добра і злагоди, роздумів, побажань, надій і сподівань. Багатогранна творчість Володимира Євгеновича освячена лавреатством низки престижних літературних премій. Дещиця з його творчого доробку була представлена на мітингу-реквіємі бібліотекарями Любашівської публічної бібліотеки промовистою виставкою «Магічний кристал Володимира Панченка», адже пам’ять про себе він навічно залишив у своїх книжках.
Любов Ісаєнко, вражена до глибини душі побаченим і почутим, висловила щиру вдячність місцевій владі, благодійнику Анатолію Артеменку, начальнику відділу культури Анатолію Крячику і його працівникам, бібліотекарям, освітянам, родичам та представникам громадськості за вшанування та збереження світлої пам’яті видатного українського ученого, літератора та патріота.
Прах нашого земляка навічно упокоївся на кладовищі с.Олексіївка, що неподалік Кропивницького. На монументі викарбовано вислів В.Панченка: «Світ, звісно, недосконалий, але життя — штука прекрасна, і як добре, що кожен із нас, сущих, відвідав цей дивний світ, цю «планету людей», де серед усього-усього є стільки цікавого і радісного».
