Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Маленьким ключем можна відчинити великі двері»

Психолог Катерина Овчарек радить менше вірити передсвятковим прикметам і зосередитись на настрої
30 грудня, 2009 - 00:00

Та чи варто пов’язувати черговий етап свого життя саме з початком року, чим це зумовлено і як зберегти позитивні емоції якомога довше — про це «День» запитав психолога Українського інституту позитивної крос-культурної психотерапії та менеджменту Катерину ОВЧАРЕК.

— Пані Катерино, чому люди звикли відкладати початок нових справ, здійснення певних планів саме на початок року?

— Це залежить не так від нашої культури, як від зовнішніх факторів, які сприймаються як рубіж між кінцем і початком. Новий рік у різних календарях святкується у різний час, але в нас він настає першого січня, тому люди пов’язують свої плани, відштовхуючись саме від цієї дати, приурочують завершення одного етапу, наприклад, розрахунок із боргами, і переносять початок нових справ на наступний рік. Почати жити з чистого листа — таке бажання є у кожної людини, і в цьому немає ніякої містики чи психологічної настанови, це звичайне людське сприйняття, коли здається, ніби саме з цього дня варто починати щось нове. Але починати все з нуля є сенс завжди, так само і завершувати якісь процеси раніше, ніж закінчуються певні життєві етапи. Але не завжди так виходить, тому багатьом людям потрібен загальний календар. Існує як індивідуальне сприйняття часу, так і колективне — коли ця енергія у просторі, коли всі навколо тебе зорієнтовані на Новий Рік, і це підсилює у людини сприйняття світу. Наприклад, коли ти один хочеш з цього понеділка кинути курити — це одне, а якщо з цього понеділка у твоїх колег по роботі теж починається щось нове — це додає підтримки, піднесення і віри, що все вийде. Адже колективом, спільними зусиллями зробити щось набагато легше, ніж поодинці. Тому, коли існує така загальна фаза, як Новий Рік, людиніхочеться внутрішньо приурочити якийсь етап життя до цієї дати і не відставати від основного колективу.

Людину відволікають від звичайного перебігу життя незавершені справи, це забирає енергію, а вона існує там, де є увага. Якщо увага приділяється тому, що тривожило людину в минулому, то на нові справи енергії не лишається, тому краще завершити все старе у цьому році і почати нове у наступному, не відволікаючись на минуле. У цьому сенсі Новий Рік — це зовнішній фактор, який допомагає людині підвести риску. Якщо не вдається це на Новий Рік, то як другий шанс використовують Старий Новий Рік, це так званий резервний час, буфер на два тижні.

— Чимало людей обіцяють собі змінитися внутрішньо, змінити характер, поведінку тощо. Наскільки це можливо?

— А змінювати нічого не треба, бо характер — це непідйомна глиба. Зміни повинні відбуватися у житті у вигляді подій та маленьких кроків. Бо маленьким ключем можна відчинити великі двері, тому увагу треба звертати на дрібниці. Особистість ніколи не зміниш, просто треба одну рису характеру почати проявляти по-іншому — і це призведе до набагато більших змін у сприйнятті самого себе та сприйнятті іншими людьми, ніж при бажанні змінити повністю свій норов. А установка людини змінитися повністю — це ілюзія. Краще починати з маленького кроку, підйомного, реального, який приємно робити і за який можна себе ще й винагородити, мовляв, ти ж дав собі слово і дотримуєшся його, а значить заслуговуєш на похвалу. Наприклад, можна запланувати один чи два рази на тиждень сходити у фітнес-клуб, а не змінювати структуру тіла повністю. Люди, що надзвичайно сильно орієнтовані на майбутнє і великі результати, можуть депресувати, бо їхні думки побігли далеко вперед, але час для втілення мрій у реальність має пройти значно довший. Бо час випереджає наші думки тільки у плані вчинків, через це виникає так багато нервових станів.

— Будь-яке свято складається ніби з двох частин — внутрішнього настрою та зовнішнього оточення. Як гармоніювати ці дві складові?

— Треба звертати увагу на обидві частини, щоб тримати баланс, а не дивитися тільки всередину себе, відриватися від земного, і в той же час не заземлюватися, не бачачи земного. У японській філософії людина малюється як паличка між двома ієрогліфами — тобто провідник між небом та землею Завдання людини — бути зв’язною ланкою між духовним та матеріальним. Благополучна та людина, яка тримає все це у балансі.

— Існує приказка — як зустрінеш Новий Рік, так його проведеш. Чи можна її застосувати до психологічного стану людини?

— У що ти віриш — так воно і буде. Якщо у житті людини спрацьовує така настанова, і людина з надією до цього ставиться, то буде знаходити вагомі докази, що саме так і є насправді. Якщо ж вона сприймає це як прикмету і на ній не концентрується — рік проведе не гірше. Багато що залежить від внутрішнього стану людини, а не від зовнішніх форматів, які можуть бути кимсь нав’язані. Бо те, що для однієї людини правда, не означає, що так є насправді для всіх. Найважливіше для людини — прийти в стан надії. Надія — це відкритість, прийняття світу і оточуючих, любов, об’єктивне бачення всіх подій, що може означати: нічого немає поганого і нічого хорошого. За таких умов є можливість радіти всьому, що відбувається, не оцінювати його, а приймати таким, як є, тоді з часом відкриваються його позитивні якості. Без надії людина перестає вільно дихати та емоційно жити. Це буде виражатися відсутністю інтересу до роботи, в особистому житті теж не буде гармонії. Оскільки емоційне, фізичне та духовне життя існують цілісно, то якщо десь трапляються збої, то вони тягнуть за собою збої в усіх життєвих сферах. Серед цих сфер не можна виділити первинну чи вторинну, адже дух надії має панувати у кожній з них.

Інна ФІЛІПЕНКО, «День»
Газета: 
Рубрика: