Ще 20 років тому в Сумській області народжувалося 14 немовлят на одну тисячу населення. Минулого року відповідний показник становив тільки 6...
Доводиться констатувати, що демографічна криза вже давно перестала бути невеселою перспективою, натомість перетворившись на невеселу реальність. Бо ж підраховано: аби зупинити депопуляційні процеси, у кожній українській родині повинно народжуватися по двоє-троє дітей. А отже, для української жінки народження дитини вже не просто покликання, а й громадянський обов’язок?
ПРОБЛЕМА ПЕРША: ЕКОНОМІЧНА
«Діти — дороге задоволення». Сьогодні досить часто можна почути подібні міркування. Звучить, погодьмося, трохи цинічно, але хто скаже, що немає в тому гіркої правди? Бо коли жінка навіть на облік по вагітності стає вже перед самими пологами тільки через те, що не було за що купити нормальної білизни, а у старій соромно показуватися лікарю, а ще ж і проїзд... То ж і медикам нелегко докоряти їй за недбальство. «А так буває доволі часто», — розповідає завідуюча жіночою консультацією Сумського пологового будинку № 1 Валентина Косякова. Що вже говорити про витрати, без яких не обходиться народження дитини і які далеко не всім по кишені. А екстрені випадки? Кесарів розтин у Сумах, приміром, — це не менше 240—300 гривень. Жінку зазвичай попереджають заздалегідь. Але ж буває й так, що серед ночі медикам доводиться бігти до аптеки і брати необхідне «під чесне слово», щоб забезпечити благополучні пологи. Трапляється, що потім родичі породіллі не поспішають або й не мають змоги повернути вчасно гроші за взяті в борг медикаменти. «Однак нарікань все одно більше, ніж вдячності», — ні-ні, та й поскаржаться лікарі.
Бо й справді, умови у пологовому відділенні далеко не такі, як годилося б. Звісно, спробуйте забезпечити стовідсотковий комфорт, якщо фінансування до тих відсотків не дотягує й приблизно! «Буває таке, що лікарня через брак коштів просто не опалюється. І дитина народжується не при нормальній температурі, яка має бути не нижча двадцяти чотирьох градусів, — ділиться начальник обласного управління охорони здоров’я Петро Павлюк, — а при восьми-десяти градусах тепла. Для дитини це просто шок при народженні».
Новий бюджетний кодекс, на думку медиків, ускладнив ситуацію з фінансуванням. Бо якщо раніше гроші для таких потреб акумулювалися в обласному фонді та виділялися туди, де найпотрібніші, тепер усі кошти йдуть на місця. Скільки дати на медицину, вирішує місцева влада, і не скрізь однаково. У райони постійно надсилаються листи з побажаннями та рекомендаціями, як доцільніше розпорядитися грошима. Та чи достатньо цього? У багатьох районних лікарнях області відсутні навіть такі необхідні реанімаційні набори для новонароджених, вартість яких складає загалом менше одного відсотка від фінансування медичної галузі району...
ПРОБЛЕМА ДРУГА: МЕДИЧНА
Матеріальна база лікарень, втім, це тільки один бік медалі. В останні роки, за словами обласного акушера-гінеколога Тетяни Вітковської, значно погіршилось репродуктивне здоров’я наших жінок. Збільшився не тільки відсоток неплідних сімей, а й кількість захворювань системи кровообігу, сечостатевої системи, щитовидної залози. Більше стало випадків цукрового діабету і анемії. До речі, на те ж саме малокрів’я, зауважте, мешканки села, яким би належало бути міцними та повнокровними, страждають сьогодні частіше. «Багато в чому це залежить від харчування, — пояснює Валентина Косякова. — Зараз у селі живуть так: що виростили — з’їли. Але ж навіть яблука у садку родять не щороку, ось вам фруктів і бракує. Залишається хліб та картопля. А якщо порося тримають, то намагаються продати, не собі залишити. Бо ж потрібні гроші. Особливо якщо вже старші діти є — одяг їм купити. Жінка завжди звикла відривати від себе, і ось результат».
Вітаміни недоступні, бо дорогі. «Коли ми отримуємо якусь допомогу, аби передати її вагітним, замислюємось — грошима дати чи вітамінами, — розповідає Тетяна Вітковська. — І вирішили врешті, що краще вітамінами, бо гроші хтозна чи на себе жінка витратить...»
Що поробиш — ті часи, коли, народивши десь у межі, українська селянка через пару годин знову вставала та, спеленавши дитину, продовжувала жати хліб, давно минули. А було ж! Моя прабабуся, розповідала мама, бувши вагітною, якось уже перед самими пологами вирішила навідатися до сестри у сусіднє село. Стояла зима, і мороз був ще той. На півдорозі, серед поля, відчула, що вже пора. Нікого не було поблизу, тож мусила під копицею сіна прилягти. Сама народила, сама пуповину перекусила і зав’язала. Надвечір таки до сестри прийшла. «Спідниця заскорузла від замерзлої крові, а ні їй, ні дитині, слава Богу, нічого, здорові...»
ПРОБЛЕМА ТРЕТЯ: ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
Однак, здоров’я фізичне — то теж іще не все. Бо якщо йдеться про материнство, то поруч з цим поняттям, без сумніву, має сусідити відповідальність. Її ж, якраз, часто бракує. Бо іноді доводиться лікарям буквально «бігати» за майбутньою матір’ю, яка ніяк не бажає проходити регулярне медичне обстеження. Тим часом рання діагностика допомагає виявити вади плода ще на стадії внутрішньоутробного розвитку та запобігти можливим ускладненням. Проте як це зробити, якщо жінка ризикує здоров’ям дитини через власну легковажність?
Власне, проблем стільки ж, скільки й людей. Приходить до нас жінка, продовжує Валентина Косякова, вже на пізній стадії вагітності, і просить про аборт. Показань медичних для цього немає, а вона — в сльози, і кричить, що не хоче цієї дитини. Виявилося, що жила з чоловіком у цивільному шлюбі, тепер він її покинув, а у неї ні житла, ні нормальної зарплати, та й психологічна, бачте, криза... А чим же завинила дитина, і чому так часто ми думаємо заднім числом?
Інша крайність: «неблагополучні» багатодітні сім’ї, де малюки з’являються на світ одне за одним, хоча родина не має належних матеріальних та житлових умов. Безкоштовні контрацептиви, які медики пропонують таким подружжям, — поки що один із основних способів запобігти подібним ситуаціям.
Говорити можна з цілковитою певністю: репродуктивне здоров’я нації — це цілий комплекс проблем, що потребують вирішення: проблем і соціальних, і економічних, і тих, що криються глибоко у нашій підсвідомості. Тому комплексні національні програми в галузі медицини мають на меті залучення до спільної діяльності у цьому напрямку широкого кола суспільних інституцій. Зокрема — стосовно певних заходів щодо заохочення жінки до материнства. Так, на нинішній день, розповідає Валентина Косякова, робиться все, аби спростити для жінки сам процес ставання на облік по вагітності, щоб вона не була змушена ходити по всіх медичних кабінетах: необхідні відомості про стан здоров’я майбутньої матері тепер фіксуються сімейними лікарями, а там, де їх немає — терапевтами. Віднедавна збільшено розмір одноразової допомоги при народженні дитини. Варто згадати також про те, що сьогодні, чого раніше не було, право на оплату декретної «відпустки» мають і домогосподарки — жінки, котрі не працюють. Відповідні виплати здійснює соцзабез.
ЯКЩО «ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД» НЕ МОЖНА ЗАБОРОНИТИ...
До позитивних тенденцій можна віднести і співпрацю сумських медиків з рагсами. Молодятам, перш ніж вони вступають до шлюбу, пропонується пройти обстеження і отримати консультацію фахівців. Консультацію аж ніяк не зайву, бо значна частина наречених одягає весільну фату, вже будучи вагітними.
Для того, аби поняття «планування сім’ї» не було для молодих людей порожнім звуком, сьогодні робиться дуже багато. Лекції, консультації, роз’яснення, — словом, профілактична робота, яку ведуть медики і психологи в школах та вузах. Вона вже приносить свої результати. Скажімо, за останні роки значно зменшилась кількість абортів. Якщо на тисячу жінок дітородного віку ще у 1999 році в Сумській області їх припадало 38,7, то вже у 2001-му — 19,2, тобто вдвічі менше. Більш ніж наполовину зменшився цей показник і стосовно дівчат-підлітків. Валентина Косякова говорить, що порівняно з першим кварталом минулого, у нинішньому році довелося менше переривати вагітність на пізніх строках, а значить, менше загрози здоров’ю жінок.
За словами завідуючої Сумським центром планування сім’ї Вікторії Краснокутської, нині підлітки все частіше звертаються за роз’ясненням питань статевої сфери ще до того, як розпочинають статеве життя. Озброювати підростаюче покоління такими знаннями треба, починаючи з дитинства, погоджується і обласний дерматовенеролог Тамара Ємець. Готувати майбутніх батьків і матерів поступово, аби інформація про «заборонений плід», заборонити який однак нереально, доходила до тінейджерів не спотвореною та викривленою. І відповідальність за це несе у першу чергу сім’я, аж потім педагоги та лікарі. Засилля на телеекрані фільмів, що пропагують сексуальну свободу та розкутість, доступність порнографії у всіх її формах, звичайно, не сприяють формуванню такої моделі поведінки, в основі якої лежала б моральна чистота та стриманість. Те, що підлітки вступають у статеві стосунки психологічно незрілими, доводиться прийняти як факт. І — зробити усе для того, щоб вони були принаймні захищені від можливих наслідків, як-от венеричні хвороби та незапланована вагітність. Втім, це не означає обмежитись тим, щоб покласти до синової кишені презерватив. (Чи багато мам сьогодні «доросли» до цього? Про лелеку, який приносить малят, сучасні підлітки знають іноді більше за своїх мам і тат.) Не менш важливо якомога раніше прищепити молоді цінності подружнього життя. Інакше особистість формуватиметься під впливом пісеньок на кшталт «Я беременна, это временно». І як тоді переконати, що сім’я, подружжя, а тим більше дитина — це назавжди?
ДРУГЕ «ПОКОЛІННЯ» ПОКИНУТИХ
Одна з гірких сторін нашого сьогодення: з кожним роком зростає кількість соціальних сиріт. Тільки в Сумській області їх більше трьох тисяч. Тих, від кого батьки відмовилися, або судом позбавлені батьківських прав. Виростаючи поза родиною, нехай навіть у найкращому з інтернатів, чи зможуть ці діти у майбутньому створити свою повноцінну сім’ю? Чи зможуть зрозуміти, що таке відповідальність за власних дітей?
Не пам’ятаю випадку, щоб так щеміло серце, як під час відвідин сумського будинку маляти. Тоді було свято Нового року, і вихователі турботливо одягали в маскарадні костюми дво-три- річних «зайчиків» та «сніжинок». Коли вони трохи підростуть, то, швидше за все, потраплять до Веретинівської школи- інтернату, де працюють не менш чуйні люди, і де кількість дітей сьогодні перевалила за триста. І не всім пощастить так, як вихованцям сімейних дитбудинків (їх у Сумській області дев’ять, діють уже тривалий час, та тільки чомусь не стає їх більше). Бо навіть «залізної» Ольги Нені, котра має цілу купу «своїх» дітей (загалом їх у неї, і вже дорослих, і ще маленьких, узятих на виховання давно і недавно, аж 25) — на всіх не вистачить. Інших таких мам теж на пальцях перелічити. І кожній варто пам’ятник ще за життя поставити за терпіння та мужність. Однак вони у відповідь на це завжди кажуть: поставте, ми його на металобрухт здамо і купимо щось для дітей. Зате ж їхні діти знають, що таке родина. І дівчатка, на відміну від своїх інтернатівських посестер, вміють і салат покришити, і печиво випекти... А от у будинку маляти все не порожньо. І з’являються там діти вже другого «покоління», діти тих, кого свого часу теж тут залишили...
ІРИНЧИНЕ «АМЕРИКАНСЬКЕ» ЩАСТЯ
Декому з цих крихіток щастя таки посміхнеться. Як-от, скажімо, Іринці. Від неї мама відмовилася ще у пологовому будинку через тяжку вроджену патологію. Всиновити хвору дитину наважиться далеко не кожен. У той же час таких дітей простіше усиновлювати іноземцям. По Іру вже у чотири місяці приїхала молода пара зі Сполучених Штатів Америки. Подружжя не могло мати власних дітей. Іра ж була у такому тяжкому стані, що лікарі будинку маляти спеціально їздили у Київський інститут кардіохірургії по дозвіл на переліт. Та майбутня мама настільки прикипіла серцем до дитини, що сказала: «Якщо лікарі не дозволять летіти літаком, я готова на возі їхати через океан». На щастя, після обстеження Ірі дозволили переліт. У США їй зробили перший етап операції на серці, попереду другий. Але вже зараз загрози її життю немає. Батьки щасливі. Вихователі — теж. Стіл головного лікаря сумського будинку маляти Галини Литвиненко просто завалений листами і знімками щасливих родин, куди потрапили маленькі сумчани.
Таке воно — життя. Хтось бере на себе відповідальність, хтось навпаки — уникає. Як часто егоїзм однієї людини стає причиною страждань іншої... Пригадується випадок, коли у сусідньому селі повісилась одинадцятирічна дівчинка. Мати її була закінченою алкоголічкою. І вона, і співмешканець мали єдине спільне захоплення — горілку. Задля пляшки у жертву приносилося все. У хаті, занедбаній і обдертій до краю, взимку було холодно, а влітку брудно. Донька, як могла, терпіла постійні пиятики і грубість. І ще — постійний голод. Бо ті продукти, які надавала соціальна служба, чи з жалості сусіди, невдовзі знову ж таки пропивалися. А був же ще і малий 2-річний братик.
Одного разу, після того, як п’яний вітчим її вкотре побив, дівчинка нагодувала малюка, розтопила у хаті, щоб йому було не холодно і... повісилася. Нетвереза мати спала тут же, на печі...
Чия вина в тому, що материнство так часто стає для жінки не лише покликанням, а й великим випробуванням? Чи винні у тому час та соціально-економічні чинники, а чи індивідуальні, людські якості? Можемо, відповідаючи на питання, чи реально сьогодні виховати справжню матір, наводити різні аргументи, зважати на різні обставини, а їх дуже багато. Однак, беручи на себе сміливість, воліла б не виділяти з них першорядні. Бо хоча й не у всіх вистачає сьогодні грошей на памперси, але ж наше покоління якось виросло і в пелюшках. Бо не всі родини бажають обтяжувати себе двома-трьома дітьми, хоча матеріальне становище цілком те дозволяє. Бо не можемо не зважати на чорнобильський «спадок» та інші причини погіршення здоров’я наших жінок. Як і на передчасну, але неповну «дорослість» підростаючого покоління. Діти тим часом продовжують народжуватися, попри усі проблеми світу цього. Інша справа — як зустріне їх цей світ?
