Її створили батьки 14 учнів, які втомилися чекати змін в «офіційній» освіті. Назвали експериментальну школу «КРОК» (крім асоціацій із назвою міста, слово має символіку поступу, руху вперед). У чому альтернативність закладу, розповідає натхненниця школи — мама двох дітей, кропивницька журналістка Олена Горобець.
— Олено, парламент проголосував за новий закон «Про освіту» 5 вересня, але ви, очевидно, задумувалися про нову школу раніше. Розкажіть, що стало поштовхом до організації проекту?
— Для мене першим кроком до нашого «КРОКу» став візит у київську альтернативну школу «Беркошко». Мій син закінчував другий клас і для нас було очевидним, що треба щось змінювати, бо школа приносила надто багато невиправданого стресу. І тут я побачила, що може бути по-іншому, що діти можуть бути і розумними, і щасливими водночас. Чекати змін законодавства, а ще довше змін системи освіти ми не маємо часу — наші діти вчаться вже, дорослішають щодня. За риторикою про шкільну реформу ми ж стежили ще до школи і думали, що поки нам іти в перший клас, почнуться зміни, але ось мій син уже в третьому і зміни робимо самі.
— Наскільки легко чи важко було знайти однодумців у Кропивницькому?
— Кропивницький — маленьке місто, активна громада — ще менш чисельна, тож ще повертаючись з Києва автобусом, я вже телефонувала до моїх можливих партнерів (ці люди вже колись піднімали проблему демократичної шкільної освіти). Це були Зоя Лебідь, Юлія Шкурупій — громадські діячки, активістки Батьківської ради Кропивницького, керівниця школи мов «Мортімер» Вікторія Поляновська (на базі «Мортімера» наразі діє альтернативна школа «КРОК». — Авт.). Далі ми організували тренінг-семінар з вивчення досвіду альтернативних шкільних проектів, і так закрутилось... До речі, в управлінні освіти спершу наших делегатів прийняли досить тепло, обіцяли сприяння, але згодом, коли ми вдруге прийшли вже з конкретними питаннями, наc ввічливо відмовляли від ідеї забрати дітей із своїх шкіл, наголошували, що це якась нереальна затія...
— Що було найважче перед тим як запустити школу?
— Дійти єдиного бачення того, що ми хочемо. Бо альтернативна школа — поняття дуже широке і те, що розуміють під цим поняттям одні, не в усьому збігається з тим, як це бачать інші. У нас від початку не було єдиного рішення, під яке всі підлаштовувались, кожен вносив власні пропозиції та ідеї, які на якомусь етапі стало важко поєднувати в щось одне і дієве. Тож, на жаль, дехто з тих, хто був з нами від початку, зрештою не пішов до кінця.
— Хто став першими школярами?
— У нас вчаться діти 1, 3, 5, 6, 7 і 8 класів. Дуже різні, я би сказала, навіть полярно різні. Кожного з них привело до нас щось своє. Хтось не міг у повній мірі реалізувати свій потенціал у жорстких рамках школи, на когось психологічно тиснули оцінки, залякування, в деяких випадках, цькування. Хтось хотів більшої свободи в реалізації ідей і проектів, хтось менше домашніх завдань.
Ми відучились перший тиждень, який був присвячений знайомству і адаптації. Перші відгуки дітей просто виправдовують всі зусилля і весь час, що ми присвятили цій школі, бо діти щасливі і навіть не можуть дочекатись ранку, щоб піти до школи. Був і один критичний відгук від дуже строгого і відповідального п’ятикласника — що в цій школі бракує дисципліни. Але для інших це є й основна перевага.
Одне із надзавдань, яке ми ставимо перед педагогами і тьюторами, це повернути дітям жагу до пізнання, до навчання, навчити їх вчитися самостійно.
