Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Мета — євразійство, темпи розвитку — надшвидкісні

Повчальна поїздка в Казахстан
30 серпня, 2007 - 00:00
АСТАНА

Свято — ось що відвідує серце європейця, опинися він у будь- якому зі східних міст. Яскраві фарби, музика, мелодійність якої схожа на саму природу: здається саме так розмовляє вона з усім живим. Архітектура, що викликає захоплення. І відносини між людьми, в яких стільки люб’язності й дружелюбності, що постійно розтягується рот в усмішці...

ЩЕ КІЛЬКА РОКІВ ТОМУ ТУТ ГУЛЯВ ВІТЕР

— Це східне сонце розтопило серця, — сміється шофер, і при цьому старається, щоб усі будівлі Астани, до яких ми під’їжджаємо, видно були з найкращого боку.

Але шофер міг би й не старатися. Як не підійди — враження не зіпсуєш. Адже відомо, що місто будували найіменитіші архітектори світу. Щоправда, вони приїжджали все більше із заходу, але прив’язку до сходу у своїх проектах зберегли. Хоч вважається, що архітектура Астани — дивний симбіоз західної та східної цивілізації, нове слово сучасного містобудування. Тому, хоч куди голову повернеш, все викликає деяке душевне трепетання. І монумент незалежності «Астана-Байтерек», і будівлі міністерств, парламенту, і, звичайно ж, резиденція глави держави «Ак орда»... Ісламський культурний центр, 16-поверхова будівля акімату, столичний цирк, культурний центр «Думан» з його знаменитим океанаріумом. Палац миру й злагоди та розважальний центр «Astana Entertainment Center», чий дизайн розроблений всесвітньо відомим зодчим лордом Норманном Фостером...

Складно уявити, що ще кілька років тому на цьому місці гуляв вітер. Сьогодні ж Астана вражає приїжджих амбіційністю забудов, широтою проспектів і взагалі — колосальним за своєю сміливістю задумом: побудувати столицю на новому місці. І тим самим відкрити новітню сторінку історії Казахстану, в якій не було б звичок і комплексів, що тягнуться шлейфом, а був розмах і впевненість у майбутньому, на які здатні тільки винятково сильні особистості.

Нині всі розуміють, що коли Нурсултан Назарбаєв оголосив про своє рішення перенести столицю з Алмати в центр Казахстану, він йшов ва- банк. Досить пригадати, який це був час — Союз, що розпався, як картковий будиночок, обрушив на плечі незалежних держав море економічних і політичних проблем. Щоб впоратися з ними, потрібно було багато що, і час у тому числі. А тут ще столицю задумали перенести! Чи бачена це справа?! І провалися ця ідея, можна було б вести мову й про політичний крах Назарбаєва...

Чесно кажучи, навіть не можу собі уявити, що хтось із наших українських політичних лідерів (хай пробачать мені таку сміливість — включити сюди всіх наших президентів) зумів би підняти з насиджених місць увесь чиновницький апарат, депутатів, найбільші торгівельні й промислові компанії, і в єдину мить перенести їхні офіси з Києва в інше місце. Скромно промовчу, що б йому відповіли. (Тому, слава Богу, що в нас такої необхідності не було). А в Нурсултана Абішевича вистачило сміливості й політичної волі таке витворити. Пізніше у своїй книзі «В серці Євразії» Назарбаєв опише те засідання верховної ради, що відбулося 10 грудня 1997 року, так: «...реакція зали нагадувала «німу сцену» Гоголя; переляк, здивування й справжній шок...» Хоч у глибині душі кожен знав, що президент правий — є в цього рішення свої глибокі причини, пов’язані зі становленням нової державності, з перевлаштуванням суспільства, економіки, і що ще важливо — з обов’язковою інтеграцією Казахстану у світову спільноту.

«БОЄЦЬ»

До речі, вперше серйозно бійцівські якості Назарбаєва проявилися в Україні, коли він, навчаючись у Дніпродзержинську, захопився класичною греко-римською боротьбою. У Казахстані відкривався металургійний комбінат, потрібні були фахівці, і уряд вирішив направити своїх молодих громадян вчитися на металургів в Україну. Першим тренером Нурсултана Назарбаєва був Лев Єжевський, разом вони змогли досягнути дуже скоро високих результатів. Сьогодні Єжевський — заслужений тренер Казахстану, співголова казахстансько-українського товариства дружби, а працює на кафедрі фізвиховання Дніпродзержинського університету, іноді буває особистим гостем президента.

Опинившись в одному літаку з Львом Рудольфовичем, попрохала його розповісти про ті роки: «Пам’ятаю, спочатку він зайшов придивитися, потім запитав дозволу займатися. А наступного дня прийшов першим, нікого ще не було, а він уже на лавці сидів, чекав. Я тоді подумав: який серйозний хлопчисько. А він не тільки серйозним виявився, а й наполегливим, і талановитим! До кінця навчання вже виконав норму майстра спорту. Скажу вам: природжений борець! Міг би стати світової ваги борцем. Але він став президентом Казахстану і я дуже пишаюся таким своїм учнем».

«БОЛАШАК»

...Тільки справжній боєць міг призначити «переїзд столиці» на зиму. Як розповідають, тоді працювали тільки два великі готелі й дві великі їдальні. Астана була одним великим будівництвом. Проте вона й сьогодні активно будується, причому ціни за квадратний метр із тієї зими виросли в центрі у десять разів. А це, маклери не дадуть збрехати, свідчить про багато що. Та що центр міста?! За прогнозами фахівців, до 2030 року в Астані житимуть два мільйони громадян. Землю навколо міста вже викуплено на 50 кілометрів навколо. Тобто люди тут осідають міцно. І молодь, закінчивши ВНЗ, злітається з усього Казахстану, і, потрібно зізнатися, роботу знаходить легко. (До того ж, кредити на житло для молодих фахівців, де час виплати розтягнутий до 30 років, а метр квадратний коштує 0, стимулюють). Під час отримання бажаної посади ціниться знання кількох мов, комп’ютерні навички, не кажучи вже про професійну підготовку, отриману і в самому Казахстані, і за кордоном. Президентська програма «Болашак» перевернула свідомість багатьох, вселивши впевненість, що більше ціниться талант і знання, ніж гаманці батьків. Ніхто, звичайно, не каже, що діти спроможних сімей не навчаються за кордоном, вони просто їдуть туди в більшості «своїм ходом». Навіть у далекому селищі, заводячи розмову з людьми, намагаючись з’ясувати, чи вчиться хто-небудь із дітей односельчан за кордоном, переконувалася, що так. Хтось розповідав про племінника, хтось про сина, хтось про знайомих... Мовляв, і копійки не платили, самим не вірилося, що можна-таки за державний рахунок навчатися за кордоном. Потрібно тільки знання реальні мати й бажання. І все. Причому з кожним роком кількість країн, готових навчати казахстанських студентів у своїх вузах, зростає. Наприклад, якщо в перші роки реалізації програми стипендіати могли навчатися тільки в США, Великій Британії, Франції та Німеччині, то тепер у них є можливість вибирати вузи Канади, Норвегії, Нідерландів, Польщі, Чехії, Китаю, Росії, Ізраїлю... Нині тривають переговори з ВНЗ Швеції, Угорщини, Сінгапура, Фінляндії та інших країн.

«НАВІТЬ БАГАТШЕ ЗА РОСІЮ ЖИВЕМО!»

Звичайно, хтось не повертається, але в більшості своїй все-таки молоді люди їдуть додому і, звичайно ж, уже іншими людьми. Отримавши не тільки знання, але й наковтавшись повітря демократії, і скуштувавши потреби свободи слова. Тому, якщо на останніх виборах у мажиліс, які відбулися зовсім недавно, пройшла тільки одна партія «Нур Отан», що самих казахів, на мою думку, привело в легке замішання, свідчить про багато що. Про те, що критична маса людей, які усвідомлюють — складно говорити про повне втілення принципів демократії в країні, де опозиція не може бути почутою з парламентської трибуни, ще не досягла необхідної величини. (Але це, як розуміємо, лише справа часу.) Але й про те свідчить голосування, що пропрезидентську партію «Нур Отан» підтримує безліч казахстанців. І чим далі від центру населений пункт, тим більша ця підтримка. «Ми стали жити краще, — зізнавалися гордо люди, — особливо останні два роки. Навіть багатше за Росію живемо! Тому краще вже йти й далі обраним курсом, у мирі й злагоді. А так, як у вас в Україні, коли країна роздирається і від того слабшає — ми не хочемо. Покажіть на вулиці вбогого чи бомжа! А у вас це — поширена практика».

Чути таке, чесно кажучи, було не дуже приємно, але що поробиш?.. Звичайно, можна було б хоча б зі шкодливості привести слова Аль-Фарабі, прапрадіда казахів, східного філософа арабського халіфату, який народився в районі Фараба (що відповідає Шаульдерському району Південно-Казахстанської області). Так ось він, який жив ще в IХ—Х столітті, вже тоді відстоював принципи демократії: «Групу людей, які мають однакову думку й посилаються на один авторитет, що веде їх за собою, із думкою якого вони всі згодні, можна розглядати як один розум, а один розум може помилятися... коли ж різні розуми зійдуться після роздумів, самоперевірки, суперечок, сперечань, дебатів, розглядів із протилежних сторін, то тоді не буде нічого вірнішого за те переконання, до якого вони прийдуть...»

Правила гостинності до мене застосували сповна, вони, звичайно, зобов’язували у тому числі «забути» про слова Аль-Фарабі. І я усміхалася, погоджуючись із поширеною в Казахстані думкою (тим більше, що, можливо, так воно і є), — для молодої держави важливе інше: бути зібраним у кулак і так існувати років 20, поступово зрощуючи принципи громадянського суспільства... Важкою артилерією тут можна привести й слова міністра культури та інформації Казахстану Єрмухамета Єртисбаєва: «Казахстан йтиме шляхом післявоєнної Японії, де ліберально-демократична партія майже 45 років повністю домінувала і в парламенті, і в уряді».

Чесно зізнаюся, не один раз у голові проносилася лиха думка: ох, якби до нашого «розгулу демократії» та ваші нафту й газ, до того ж забрали б у нас наших злодійкуватих чиновників (не знаю, чи вистачає у вас своїх?) — ой, як би ми славно зажили!

«ЦЕНТР ЄВРАЗІЇ»

Але кожний залишається «зі своїми козирями». І тому в нас на носі нові вибори. А Казахстан уже свої «відгуляв». Вибори в Казахстані пройшли на два роки раніше терміну, після того, як депутати добровільно попросили Назарбаєва розпустити мажиліс. Це прохання надійшло після внесення в травні поправок до конституції, що розширили повноваження парламенту й збільшили його кількісний склад. Ті ж поправки надали Назарбаєву право балотуватися на президентську посаду необмежену кількість разів, а також у будь-який момент розпускати парламент. Що цікаво, навіть опозиція погоджується, що останній час ознаменувався низкою гучних викриттів від генпрокуратури і простий народ багато що дізнався про зловживання чиновників. Ні для кого не секрет, що всі пострадянські держави відрізняються однією особливістю — багатіють люди, які мають доступ до земельних махінацій, до проведення тендерів та інших витрат бюджетних коштів, тобто, до того, що начебто повинне належати всьому народу. Казахстан тут не виняток. Але, мабуть, лише в Казахстані відкрито прозвучали обвинувачення проти близького родича, у цьому випадку зятя (тепер уже колишнього) старшої дочки — Рахата Алієва. Звичайно, зі згоди Назарбаєва. Зараз колишній генерал КНБ, посол республіки Казахстан, магнат, перебуває у своєму віденському особняку, а Казахстан вимагає його екстрадиції в Австрії. Злі язики кажуть, що до відмови видати Алієва батьківщині приклала руку Америка, у чиїх інтересах виставити Алієва свідком на боці обвинувачення в суді південного округу Нью-Йорка у справі Джеймса Гиффена. Чи доб’ється екстрадиції Казахстан, чи ні, але нічого грому подібного не станеться. Справа Алієва — лише доказ того, що розвивається Казахстан непросто (а ніхто в іншому й не переконує). І того, що позиції Назарбаєва дуже сильні, оскільки не побоявся скандалу в сімействі. Адже можна, як прийнято в деяких, і «кінці у воду»...

Отже, завдяки своїм широким повноваженням уже не перший рік Назарбаєв ставить у центр своєї політики ідею Казахстану як «центру Євразії», «економічної та культурної зв’язної ланки між трьома швидко зростаючими регіонами — Китаєм, Росією та мусульманським світом». Євразійство Казахстану виражається не тільки в тому, що мусульмани (в основному казахи) становлять, за офіційною статистикою, 57% населення, а християни (переважно росіяни та українці) — 40%. Тут особливу роль зіграли нафта й газ, за запасами яких Казахстан входить у першу п’ятірку країн світу. Формула цієї інтеграції складна і включає інтереси американців, росіян і китайців. В інших галузях помітний інтерес, а значить і інвестиції, росіян і європейців, турків та індійців.

Якщо в 1997 році, коли було видобуто 25,8 млн тонн нафти й газового конденсату, Казахстан все-таки був вимушений імпортувати з Росії 12 млн тонн нафти і 1,8 млн природного газу, то в останні роки завдяки відкриттю нових родовищ ситуація змінилася. «2006—2010 роки визначені урядом Казахстану як «період прискореного освоєння», за час якого Казахстан збирається ввійти в число світових лідерів із видобування та експорту нафти. На наступному етапі (2011—2015 рр.) у загальних рисах передбачається вихід на стабільний рівень видобутку й створення нових маршрутів транспортування. Загалом планується, що до 2015 року в Казахстані щорічно видобуватиметься 150—170 млн тонн нафти». Так пише Рустам Джангужін, професор Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України. Колись він поїхав із Казахстану й поселився в Києві, де почуває себе дуже комфортно. Сьогодні Джангужін багато робить для того, щоб контакти між Україною та Казахстаном зростали й міцнішали. До речі, він пояснює й чому українцям у Казахстані живеться комфортно. Для сунізму ханафітського масхабу — провідної течії ісламу в Казахстані характерна терпимість до інакомислячих і відсутність догматизму. Виходячи з усього цього, можна говорити про Казахстан, як про одну з найперспективніших держав майбутнього.

«КОЖНОМУ — ПО КОМП’ЮТЕРУ»

Звичайно, час покаже, чи вдасться команді Назарбаєва впоратися з багатьма труднощами. Із клановістю і корупцією, які критикує опозиція. Із несправедливістю розподілу прибутків від продажу нафти. Коли багаті стрімко багатіють, а бідні... не бідніють, але зростання добробуту з «вищою кастою» непорівнянне. У нас би я написала інакше, бо бідні все-таки бідніють. А тут, не приховуючи своєї заздрості, розповім хоча б про ще одну програму — зниження інформаційної нерівності, направленої на те, щоб кожний житель країни зрозумів, що життя без комп’ютера в нього не буде. Опозиційні газети, до речі, коментуючи програму, дають іронічні заголовки «Кожному казахстанцю по комп’ютеру». Але те, що вдалося побачити особисто мені, дивує. У Казахстані не закривають школи навіть у неперспективних селах. В одному з них до школи ходить лише п’ятеро діток, але приміщення відремонтоване влітку за бюджетний кошт й зарплату працівникам школи платять справно. До речі, дільниці для голосування було організовано переважно в школах. Іноді в школі працювало й дві дільниці, і територіальна комісія на додачу. Для роботи кожної з цих інституцій були придбані комп’ютер, сканер, принтер, ксерокс і факс. Плюс — усі необхідні програми. Після виборів все залишилося школам. У тому числі і в Преображенівській, тій, де вчаться п’ятеро діток. Напевно, існує задум відродження цього села, повернення туди колишніх його жителів. Адже дійсно оралмани (репатріанти) повертаються! І держава купує для них будинок, і допомагає з кредитами, якщо виникає бажання відкрити бізнес.

А повертаючись до комп’ютерів, скажу, що сьогодні кожен бажаючий може пройти навчання на комп’ютерних курсах безкоштовно (базова програма — 40 годин). Загалом програма обійдеться державі у вісім мільярдів доларів. Тільки за 2007 рік планується навчити азів комп’ютерної письменності понад 250 тисяч осіб. Із 120 тисяч, що вже пройшли навчання, 102 тисячі — позабюджетні працівники, причому переважно жителі сільської місцевості, 12 тисяч бюджетників (бібліотекарі, лікарі, вихователі дитячих будинків, близько 1000 військовослужбовців). Бюджетники високого рангу подібне навчання вже давно пройшли. А для просунених користувачів передбачено створення інтернет-університетів. У Казахстані не можуть пережити, що в Росії такі університети вже працюють, а в них — ні. Тому розробляється програма «Народний комп’ютер» і в кожному відділенні «Казахпошти» будь-який громадянин уже у вересні зможе купити новітній комп’ютер у рамках програми, орієнтована ціна — 0.

В ОЧІКУВАННІ ЗМІН

Потрібно підкреслити, що перед виборами партії активно роздавали обіцянки. Тепер же люди, віддавши свої голоси за «Нур Отан», чекають великих змін. Наприклад, підвищення базової пенсії до 50% від прожиткового мінімуму. Базова нині становить 6200 тенге. До неї обов’язково сьогодні плюсуються кожному по три тисячі президентських. Чекають виділення 100 мільярдів тенге на купівлю медичного обладнання й збільшення фінансування освіти вдвічі.

Начальник відділу зайнятості та соціальних програм Кагарлинського району Улдай Берденова розповіла, що підвищення пенсій дійсно, згідно з останнім посланням президента (зверненням до народу), чекають у 1,5-2 рази. Але вся особливість у тому, що кожний район має ще й свої активи. Наприклад, в Актюбінської області аким своїм рішення звільнив на честь 60-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні всіх учасників війни, інвалідів війни від комунальних виплат. На черзі всі вдови учасників війни, їхні дружини, сім’ї воїнів афганців, усі інваліди першої групи... (Подібне відбувається у всіх областях, щоправда, із різним коефіцієнтом). До пенсії отримують додаткову допомогу діти-інваліди, багатодітні матері, чорнобильці, учасники локальних воєн, працівники Семипалатинського полігону... Близько години тривала розмова, перераховувалися різні пільги, преференції, допомоги, які з нового року збільшуються вдвічі. Було видно, що жінка у своїй роботі тяму має і любить її. Але я задала запитання, яке вона не зрозуміла: «А чи все виконує президент із того, що обіцяється народу?»

Улдай замешкалася.

— А у вас хіба ні?

Ось тут уже я зробила вигляд, що не зрозуміла запитання й перевела розмову на тему, яке прекрасне майбутнє може чекати Казахстан. Звичайно, якщо в подальшому зміни йтимуть так само добре, як вони йшли досі. Зростання ВВП у порівнянні з аналогічним періодом минулого року становило 10,2%. Значно виросли об’єми капітального будівництва, а інвестиції в житлове будівництво збільшилися в півтора рази. При цьому підкреслюється, що важлива якісна складова економічного зростання, яке можна вважати стійким тільки за рахунок несировинного сектора. У рамках держпрограми «30 корпоративних лідерів» визначено 79 проривних проектів, 22 із них вартістю понад сім млрд доларів уже стартували. Фонд стійкого розвитку «Казина» (аналог російського Стабфонду) планується подвоїти вже до 2008 року, на два роки раніше за термін, а до 2015 року — збільшити в 3,5 рази (в порівнянні з рівнем 2000 року). Але за рівнем ВВП на душу населення Казахстан поки що значно відстає ( тисяч проти тисяч у Росії). Але й це в Казахстані постараються подолати якнайшвидше. І таким чином Казахстан має шанси наблизитися до своєї мети — увійти згодом у число 50 конкурентоспроможних країн світу.

«ТРЕТІЙ» ШЛЯХ

Високі темпи зростання підтримуються в Казахстані за рахунок жорсткої економічної політики. «Кого нам варто підтримувати: слабких і хворих чи сильних і здорових?» — задає запитання політика. Відповідь досить жорстока. Всі амністії для збиткових підприємств у республіці закінчилися безрезультатно. І уряд прийшов до висновку, що для появи реальної конкурентоспроможності державі краще вкладати гроші в інфраструктуру, а не створювати бізнесу розслаблюючі податкові умови.

Напевно, це правильно. На своєму досвіді пережила, коли вночі їхали степом. Дороги в провінціях жахливі. Але якщо робити висновки з будівництва Астани, швидкості зведення там об’єктів, обіцянка змінити дороги буде виконана.

...Повертаючись додому, підключилася до суперечки попутників — за яким же шляхом розвитку рухається Казахстан — ультралібералізм сповідує чи ультрасоціалізм? Чи можна взагалі з’єднати ідеологію дикого капіталізму й соціальні принципи? А авторитарне правління президента країни Нурсултана Назарбаєва сприяло ліберальним ринковим реформам чи не заважало їм? Зізнатися, що гіпотетичні припущення ні до чого не привели. Зрозуміло одне, будується динамічна, сучасна нова держава, що зберігає свою культурну ідентичність. Деякий євразійський синтез економічних моделей, відібраних за мірою їхньої ефективності й доцільності для рішення конкретних національних завдань. Звичайно, не обійшлися без своїх витрат і проблем. Але темпи розвитку казахстанського суспільства таки не можуть не вражати!

Ось цікаво, — бувала в Казахстані років 15 тому. Тоді навіть не могла зрозуміти, в якій же епосі знаходжусь? Якби підвернулася оказія (квиток туди дорожчий, ніж до Америки!) то полетіла б ще років через десять. Цікаво, яким тоді стане Казахстан?

Ірина ЄГОРОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: