На це начальник Управління соцзахисту населення Закарпатської облдержадміністрації Юрій Воробець листом №05-147 від 27 березня 1997 року сповістив рідне міністерство, що Іван Логойда перебуває «231-м у черзі на отримання автомобіля «Таврія» з ручним управлінням у модифікації управління на дві здорові руки й одну здорову ногу».
Пораділа людина...
Доплачувати тоді треба було 7% від вартості спеціального транспортного засобу. Їх можна було зібрати.
Але зараз — це вже 30%, тому що час минав, а кінця очікуванню й нині немає.
Проливає світло на суть справи другий лист ужгородця, написаний 20 квітня цього року Леонідові Кучмі. На перше епістолярне послання від 18 лютого 1998 року так і не отримано відповіді. Інвалід пише про постійне знущання з боку місцевого управління соціального захисту населення облдержадміністрації Воробця. Останній так і не вирішив питання про виділення автомобіля навіть після трьох гарантійних київських листів із підписами начальників Управління у справах Міністерства соцзахисту Уляни Местипан і Надії Чунихіної.
На думку інваліда, начальник управління в Закарпатті розподіляв автомобілі довільно. Він наводить факти. Ю. Воробця не стурбувала навіть одна з останніх постанов Кабміну від 15 липня 1998 року №41-Л-7021/21: «Розглянути й вирішити позитивно й по суті». Тобто відносно «Таврії» пана Логойди.
Не налякав місцевого начальника стольний Київ.
Тому алогічні відповіді Ю.Воробця інвалідові. 14 жовтня 1998 року він заявляє: «Ви будете забезпечені автомобілем позачергово у разі його виділення згідно з рознарядженнями Міністерства праці та соціальної політики України». А 29 січня 1999 року приходить друге, яке повністю заперечує перше, повідомлення: «... правом позачергового забезпечення автомобілем ви не користуєтеся». Переконаність у цьому в Ю.Воробця не змінилася до сьогодні.
Але треба щось вирішувати.
А від жаданого Леоніда Кучми направляють наболілу скаргу інваліда все тому ж Юрієві Воробцю. Як у партійні часи: скаржаться в ЦК на міськком, а звідти — в міськком ту скаргу й повертають. На місці регочуть — сміхом і реагують.
Смішно, а комусь гірко.
