За п'ять останніх років 5500 старшокласників із колишнього СРСР побували в Америці у рамках програми "Акт на підтримку свободи".
А почалося все з приїзду Білла Бредлі, сенатора зі Сполучених Штатів, до Радянського Союзу. "Побачивши радянських школярів, я був вражений їхньою ерудицією. І подумав, що саме вони мають познайомити американців зі своєю культурою і власними очима побачити наш стиль життя". Тоді, 1992 року, "Акт на підтримку свободи" було замислено як певний вид гуманітарної допомоги країнам СНД.
Американський уряд спонсорував один рік навчання у звичайній американській школі тисячі чотирьомстам школярам із колишнього СРСР.
Тепер "Акт на підтримку свободи" переріс у міжнародну культурну і освітню програму. Відбір проходить на конкурсній основі, безкоштовно, і в ньому можуть взяти участь усі бажаючі. Фіналістів й альтернативних кандидатів (тих, хто, можливо, поїде) відбирає незалежна комісія досвідчених фахівців зі Сполучених Штатів. Коротше кажучи, виграють найсильніші.
"В Америці ми були немов би вчителями своєї культури та учнями американської, - говорить Саша Кулюк із Молдови, який тепер сам працює асистентом викладача у майбутніх студентів. - А після приїзду додому ми стаємо вчителями, та й почасти носіями американської культури. Нам було по 15-16 років, коли ми були в Штатах, тому ми, як губка всотували їхні звичаї, манеру одягатися, та й стиль життя, частково". Кожен від'їжджаючий підписував документ, що він обов'язково повернеться, мало того, - не буде виїжджати зі своєї країни щонайменше два роки. Звичайно, деякі повернулися до США. Одні знайшли спонсорів, інші отримали повну стипендію від американських коледжів. Деякі поїхали до Сполучених Штатів як переможці вже студентської програми. Проте таких одиниці. Бо мета - охопити якомога більше людей, а не відправляти одних і тих самих декілька разів. Тому більшість усе ж таки на батьківщині.
Ким же вони стали, колишні студенти за обміном? Усі вступили до вузів. Одні з першого разу, іншим довелося поборотися. "Після року в США я видавав такі перли російською! З українською було ще складніше. Тоді я вирішив не вступати відразу, займався з репетитором. Цього року я вступив. Добре, що з армією проблем не було. Бо багато хто подавали документи будь-куди, аби не марширувати", - розповідає Максим. Дуже багато навчаються у Міжнародному Християнському університеті (ICU). Інші будуть фахівцями з питань міжнародних відносин. Звичайно, є серед них і майбутні інженери, журналісти, мовознавці.
"У мене тепер є друзі на всьому просторі СНД, - говорить Людмила з Маріуполя, - ми зустрічаємося, листуємося. За рік в Америці я дізналася стільки нового про країни колишнього СРСР, скільки не знала за всі попередні роки. Але головне - у США я стала справжньою патріоткою України! Мені часто доводилося розповідати про свою країну. Там я по-справжньому стала цінувати наші традиції і пишатися своєю батьківщиною".
На території СНД виходить журнал "The Breadley Herald", до якого пишуть кореспонденції випускники.
"До нас ставилися як до майбутніх лідерів своїх країн. Шкільну програму навіть перейменували на Future Leaders Exchange (Обмін майбутніми лідерами)", - говорить Володимир із Києва. "Я став справжнім ролером після року, що прожив у Сполучених Штатах. Тепер у нас в місті організувалася ціла компанія на колесах". (Олег, 18 років). Випускники організовують англомовні газети, клуби (часто політичні), вони легкі на підйом. Знання англійської дає можливість знайти непогану роботу. "Ніколи не думав, що стану репетитором англійської мови. Ви не повірите, але деякі мої учні старші за мене вдвічі", - повідомляє киянин Володя. Хоча тут є свої мінуси: молодь перетворилася на тінейджерів, а їхній жаргон абсолютно американізувався.
Випускників, що тільки-но повернулися зі США, легко впізнати.
"Я почала трохи більше посміхатися. Навіть незнайомі люди почали цікавитися: чи не була я за кордоном" (Аня, Харків). Вони активні, самостійні, підприємливі. Минуло тільки чотири роки після першого випуску. Ще через декілька років побачимо, які плоди принесуть ці молоді деревця.
