Вже кілька тижнів Херсонщина — прикордонна зона. Військова техніка і бойові вертольоти над головою — звична картина для багатьох сіл і містечок. У попередніх репортажах «День» писав про ситуацію на блокпостах у Чаплинському, Каланчацькому і Генічеському районах області. Днями ми ще раз навідалися до наших військових, які зайняли позиції на шляхах до Криму.
Цього разу благодійну і духовну місію очолив настоятель Свято-покровського храму, протоієрей Сергій Чудинович. Отець Сергій — активний учасник акцій протесту в Херсоні і з перших днів дислокації наших військових частин в області допомагає солдатам. «Я очолюю на Херсонщині церковно-православну місію Київського патріархату з допомоги українській армії. Ця місія виникла спонтанно, завдяки ініціативі людей. Прихожани почали нести для солдат речі, їжу, гроші. А потім я написав оголошення на сторінці в Facebook. Люди відгукнулися ще активніше, і процес став організованим, — розповідає о. Сергій. — Ми знайшли магазин, в якому за прийнятними цінами нам відпускають військову амуніцію: шапки, футболки, форму, розвантажувальні жилети, тактичні окуляри, взуття... Ми вже витратили близько 15 000 гривень. Радує, що незнайомі люди відгукуються на пропозицію допомогти. Хтось просто дає гроші, але я зазвичай прошу людей долучатися до цього процесу — беру з собою на блокпост, показую, що купили, кому передали. Я вважаю, що це виховує громадянську позицію. Важливо також, що ми приїздимо сюди нести свою службу. Ми — українська церква, і це принципово для нас: допомогти солдатам, які захищають країну від ворога, мотивувати їх тим, що вони стоять на варті миру на своїй землі, а вдома їх чекають рідні. Християнин — це людина, яка захищає свою свободу».
«МОЖЕ, І В КАБІНЕТАХ ЩОСЬ ПЕРЕОСМИСЛЯТЬ...»
Перша зупинка в нашому маршруті — блокпост поблизу с. Ставки. Порівняно з кількома тижнями тому, позиції військових тут укріплено вже краще. Багато нової техніки, стрілецької зброї, вирито нові вогневі позиції, викладено барикади, військових, здається, теж більше. Спілкуватися з журналістами командири не захотіли. Кажуть, не уповноважені давати коментарі. Втім, вдалося поговорити з військовим, який прийшов взяти наші подарунки. Чоловік зізнається, що попри реальні загрози військових дій зараз у армії відчувається підняття морально-вольових якостей. Солдати відчули, що їм справді є кого захищати — свій народ. А люди продемонстрували, що армія для них — предмет гордості і віри. «Я служу вже 8 років. Бував із різними місіями в Європі й США. Там вже давно виховані патріотизм і повага до військових, — говорить офіцер. — Коли я йшов у формі вулицею в одному італійському місті, до мене підходили незнайомі і дякували за те, що я служу в армії. Я казав, що я служу іншій країні, але люди все одно дякували: ти ж військовий, а значить, захисник... Дуже вразило, що на концертах і в кінотеатрі, коли бачили людей у формі, глядачі спочатку вітали нас оплесками, а потім лише продовжувався захід. А згадайте, як у нас часто ставилися до того ж строковика: пішов в армію — значить, якийсь недоумок або біднота, сирота, не може в інститут піти. Сьогодні, звичайно, ситуація інша. Ми відчули, що потрібні народу. Може, і там в кабінетах щось переосмислять, щоб зробити службу елітною справою для професіоналів». Доки ми спілкувалися, до блокпосту під’їхала автівка. З неї виходить чоловік і прямо до військових: «Біноклі і пристрій нічного бачення. Куди везти?» Хтось зі старших одразу відреагував, послав бійця провести, куди треба, ще одного благодійника.
«БОГ ІЗ ТИМИ, ХТО ОБОРОНЯЄ РІДНУ ЗЕМЛЮ, А НЕ ЗАГАРБУЄ ЧУЖУ»
Ми вирушаємо в бік с. Каїрка Чаплинського району. Тут так само вже кілька тижнів розміщено український блокпост. Спочатку журналістам забороняють знімати. Один підполковник говорить, що приїхало високе начальство, тому треба почекати. Взагалі картина на блокпостах — немов у кіно чи комп’ютерній грі: танки і міномети в окопах, люди в повній амуніції, вантажівки з солдатами... Деякий час навіть не можеш усвідомити, що все це реальність, а через кілька кілометрів — ворожі війська. Раптом до реальності навертає гучне «До бою! До бою!». Солдати швидко зникають в окопах і танках, беруться за зброю. Ми не знаємо, куди йти, повільно рухаємось до дороги і помічаємо за півкілометра два БТРи з солдатами. На блокпосту їх швидко пропускають до частини. На моє запитання, чи це була навчальна тривога, один сержант відповідає — «Не зовсім. БТРи — не з нашої частини, тому треба було одразу зайняти позиції. Але з’ясувалося, що техніка українська, це приїхали нам на підмогу».
ОТЦЯ СТАНІСЛАВА СОЛДАТИ СЛУХАЛИ ДУЖЕ ПИЛЬНО, З ВІРОЮ В СЕРЦІ. ВИДНО, ЩО ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ САМА ПРИСУТНІСТЬ СВЯЩЕНИКА — ОСОБЛИВА. ВІН НЕ НАДОКУЧАЄ ЗАПИТАННЯМИ, ПРИЇХАВ З ДОБРИМ СЛОВОМ
Тим часом «високе начальство» поїхало, а ми вирушаємо на позиції з отцем Станіславом Колесниковим. Він приїхав так само разом з нами, аби підтримати у військових бойовий дух, окропити свяченою водою техніку і солдат, донести до них Слово Боже і разом помолитися за мир і добробут в країні. «Зараз ситуація така, що може постати потреба у захисті своєї Батьківщини. Тому пам’ятайте, що Бог — з вами, з тими, хто обороняє рідну землю, а не загарбує чужу. Нехай Господь дасть вам тверду руку і холодний розум, а ці події, щоб ви згадували як серйозні навчання. Ми молимося за вас і віримо в нашу армію», — каже о. Станіслав. Хлопці дякують священику, цілують хрест, ховають по кишенях отримані молитовники і вервечки.
ХРЕЩЕННЯ НА БЛОКПОСТУ
Додому повертаємося іншою дорогою — через Нову Каховку. Тут, при в’їзді на Каховську ГЕС, місцева самооборона та працівники ДАІ вартують на блокпосту, організованому новокаховцями. «Нехай ми не зупинимо танки, але інформацію нашим військам передамо та й чимало підозрілих машин щодня перевіряємо. Зараз у Херсон везуть різних «козачків» для провокацій, тож наша мета — зупинити і передати міліції таких гастролерів», — говорить комендант блокпосту Андрій Сандул. Наша ж мета, а точніше о. Сергія Чудиновича, — провести таїнство хрещення для одного молодика, якого він випадково зустрів тут кілька днів тому. «У січні в моєму житті відбулися складні зміни. Я потрапив на Майдан, побув там два тижні. Повернувся додому і не зміг всидіти — подався знову в Київ, — розповідає щойно похрещений Владислав. — Був на Грушевського, на Інститутській, надивився багато страшних речей. Для мене це стало поштовхом переглянути своє ставлення до світу, до людей, я змінився. Пізніше вирішив, що змінюватися треба по повній, захотів похреститися». «Це наочний приклад Божого провидіння, — каже о. Сергій. — Нещодавно я повертався з блокпостів і сплутав дорогу. Випадково поїхав через Нову Каховку. Тут мене зупинили, дізналися, що я священик УПЦ КП і попросили почекати. Вияснилося, що Владислав саме шукав батюшку, аби прийняти хрещення. Отак і познайомились, тепер будемо друзями».
