«Навіщо щось робити для нащадків?» — споконвічне риторичне запитання, за яким зазвичай iде продовження: «зрештою, вони ніколи нічого не робили для нас».
На загальну думку, це знімає з нас зобов'язання перед майбутніми поколіннями. Багато які громадські діячі й захисники довкілля дотримуються протилежної думки. Вони кажуть, що ми повинні поважати «права» майбутніх поколінь і брати до уваги їхні інтереси, як те диктується деякими принципами справедливості.
Як завжди, істина знаходиться десь посередині. В майбутніх поколінь немає ніяких прав, але це не звільняє нас від моральних обмежень на політику, що проводиться нами й може зачепити їхні інтереси.
Ненароджені люди не мають ніяких прав із тієї причини, що в ненароджених людей взагалі нічого немає. В них немає ніг, немає волосся, немає пристрасті до Моцарта. Їх немає, вони не існують — і крапка. Не треба думати про ненароджених, як про якийсь особливий клас людей, котрі чекають за лаштунками сигналу до виходу на сцену.
Безсумнівно, народившись, ці майбутні покоління отримають права. Дебати про те, якої форми повинні набувати ці права, йдуть уже понад два тисячоліття, тому під ними важко підвести риску. Проте можна сказати, що предметом дискусії майже цілком були права людей на те, що є в розпорядженні на даний час, і це в рівній мірі може бути застосовано до майбутніх поколінь. Якщо в якийсь момент часу в людей і існують моральні права, так тільки на те, що є в наявності.
Для початку в них будуть у наявності основні природні права на життя й на таку міру свободи й гарантій того, що додає їм сенсу життя, котра сумісна з максимальною свободою й безпекою інших. Ці «права» можуть також нести за собою вторинні моральні права на деяку частку «майна», наявного в суспільстві на даний момент. Але в них немає ніяких «прав» на те, що було або з'явиться в будь-який інший час.
Приміром, ми можемо засмучуватися з приводу того, що більше не можемо спостерігати деякі види диких тварин, яких було винищено людьми, котрі жили сотні років тому. Але ми не можемо стверджувати, що, вчинивши так, вони порушили наші «права».
Якщо в нас є моральне «право», ми, в принципі, повинні бути спроможними наполягати на його дотриманні або скаржитися тому, хто має подібні зобов'язання, якщо наше право не дотримується, або доручити будь-кому — приміром, своєму юристу — відстоювати його дотримання. На практиці, на сьогоднішній день у багатьох частинах світу такі заходи недоступні більшості людей.
Але це відбувається через неповноцінність суспільного устрою й політичної або правової системи. Це не є справою логічної неможливості. Однак щодо розділених часом поколінь таке неможливо логічно. Навіть у багатій судовими процесами Америці не можна знайти юриста, який би представляв мій позов до мисливців, котрі триста років тому позбавили мене можливості спостерігати нині вимерлого дронта. А якщо у вас є права, ви повинні бути спроможні відмовитися від них. Але немає ніякої можливості сказати: «Чудово. Давайте, полюйте на дронта скільки хочете. В будь-якому разі мене ніколи надто не хвилювала доля звірів».
Якщо в майбутніх поколінь відсутні будь-які моральні «права», то звідси слідує, що їх не може бути включено в жодну теорію правосуддя. Бо всі теорії правосуддя непрямим чином визначають моральні права.
Але незважаючи на те, що в майбутніх поколінь існуватимуть права тільки на те, що є в наявності за їхнього життя, порядним людям сьогодні, втім, слід думати про інтереси майбутніх поколінь. Зведення моральності до «прав» або до спорідненого поняття «справедливості» означало б звуження й збідніння самої концепції моральності.
Більшість із нас жахнулася б від думки про вбивство або заподіяння будь-кому шкоди не тому, що, на нашу думку, ми б позбавили суб'єкта його «прав» або порушили деякі принципи правосуддя. Це було б волаючим порушенням наших людських інстинктів і співчуття.
З тієї ж причини нам слід брати до уваги інтереси майбутніх поколінь. Ми не повинні прирікати їх на злидні, позбавляючи деяких істотних ресурсів. Але вся історія й економічна теорія показують, що такої небезпеки не існує. Замість цього нашим найціннішим внеском у добробут майбутніх поколінь виявилася б передача їм у спадок інституцій, що допоможуть поважати основні природні права один одного.
Така робота могла б початися прямо зараз, шляхом сприяння більшому дотриманню основних прав людини в тих багатьох частинах світу, де вони недостатньо захищені. Ми також повинні заповісти найкращі риси нашої культури, а також достоїнства розуму й духу, терпимість до відмінностей між людьми, що допоможуть майбутнім поколінням мирно жити разом і вирішувати конфлікти чесно й справедливо. (Жодна з цих речей не є «обмеженим» або «дефіцитним» ресурсом, розподіл якого між поколіннями має здійснюватися згідно з деякими принципами міжгенераційної справедливості.)
Іншими словами, нам слід перенести увагу з турботи про «права» подальших поколінь на деякі ніби недостатні ресурси й сконцентруватися на нематеріальній спадщині, що може поліпшити добробут майбутніх поколінь у набагато більшій мірі, ніж додаткова кількість нафти або чогось ще. Типовою інтелектуальною помилкою, котра заволоділа розумами майже всіх борців за довкілля, що її, як папуги, повторюють політики, є підкреслення ними ролі консервації ресурсів і «підкріпленого розвитку», оскільки таке розставляння акцентів у корені суперечить твердженню про те, що проблема сучасної цивілізації лежить у його заклопотаності матеріальним процвітанням.
Майбутнім поколінням не допоможе, якщо вони житимуть за тоталітарного режиму, але матимуть достатньо матеріалів для будівництва палаців своїм правителям.
Проект Синдикат для «Дня»
