Зіменем голови Донецької регіональної організації незалежної
профспілки гірників, співголови Донецького страйккому Михайла Крилова пов'язано
багато подій у регіоні, які струшули Україну. Коли він, наприклад, посадив
на рейки голодуючих шахтарів, власті кинули Крилова за грати. І тільки
під тиском громадськості Михайлові Олексійовичу повернули свободу: термін
відсидки він все-таки отримав, але з відстрочкою виконання вироку суду.
— Ти так і заспокоївся — погодився з тим рішенням суду?
— запитую Михайла.
— Розумієш, я б не був сьогоднішнім Криловим, якби підкорився
волі нині можновладних і неправедних. Звичайно ж, буду відстоювати свої
конституційні права до кінця. Міжнародний суд у Страсбурзі прийняв до розгляду
мою справу, і, сподіваюся, справедливість все ж переможе...
— Ми з тобою, Михайле, обидва живемо в Донбасі, знайомі
не один рік, але мені ніколи не доводилося чути від тебе якісь особисті
скарги і стогони з приводу проблем, що намертво скували Донеччину...
— А навiщо скаржитися? Це не по-чоловічому, треба боротись
із свавіллям і беззаконням. Те, що сьогодні робиться на нашій спільній
донбаській землі, інакше як злочином владної верхівки й не назвеш. Ти подивися,
що діється у вугледобувній галузі! Галузь уже буквально агонізує! А ті,
що найбільше волають про високу місію шахтарів, роблять усе можливе, щоб
поставити їх на коліна. За роки президентства Кучми в галузі змінили 5—6
міністрів, яких призначають, на жаль, не за ознакою високого професіоналізму,
а за ознакою особистої відданості Президентові України та його оточенню.
Не дивина, що такі «тимчасові міністри» з їхнiми ефемерними планами реорганізації
галузі практично нічого не привнесли в розвиток вугільного виробництва.
Більше того, керівництво галузі і країни, яке прогинається під силою кланового
тиску, позбавило шахтарів найнеобхіднішого: нормальної роботи, своєчасної
і гідної зарплати, заслуженого пенсійного забезпечення і багато чого іншого.
Наш регіон має у своєму розпорядженні величезний потенціал. І якщо розвивати
тему зміцнення державності України, то треба, насамперед, думати про серце
цієї державності, енергоносії Донбасу, без яких наше суспільство не просунеться
до прогресу ні на крок.
Якби високопоставлені чиновники виконували свої обіцянки
хоч би наполовину, ми б це відразу відчули на практиці. Але ми бачимо і
відчуваємо інше: фінансування галузі, всупереч запевненням державних чиновників,
залишається на рівні грубої подачки з панського стола. Хіба можна допустити,
скажімо, що на руднику Жовтневому, де дві лави давно вже готові до виїмки
відмінного вугілля, немає коштів «зарядити» обладнанням ці самі лави. А
хіба допустимо, що на розробці крутих малопотужних пластів у Горлівці шахтарі
позбавлені головного знаряддя свого виробництва — обушків... У нас у регіоні
окремі вугледобувні підприємства працюють і сьогодні успішно. Це, наприклад,
шахта «Червоноармійська-Західна №1», «Червонолиманська», імені Засядька,
та ж «Глибока», де нещодавно побував Л.Кучма. І знали ж, підлабузники,
куди повезти Президента! Але й ми всі добре знаємо, що на шахті «Глибокій»
створені найсприятливішi умови збуту вугілля, а та ж шахта «Трудівська»,
в яку вкладено чимало коштів, як і раніше, животіє через провальний курс
реалізації продукції, схвалену Мінвугіллям. Щодо цього непростого питання
нинішні правителі сповідують на практиці давній принцип — розділяй і володарюй.
А там, мовляв, подивимося.
— І все ж, Михайле, гірники йдуть щодня в шахту, видобувають
вугілля, працюючи майже за безкоштовно...
— Сподіваюся, ти розумієш, що люди вимушені опускатися
в підземелля, щоб добути собі і сім'ї хоч якісь гроші на жалюгідне існування.
Статистика реєструє: в Україні, як ніде в країнах СНД, висока смертність
шахтарів у забоях, а кількість нещасних випадків на вугледобувних підприємствах
викликає жах. Але у нас у країні вже мало хто звертає увагу власне на статистику,
а шахтарі свідомо йдуть щодня на смертельний ризик. Не секрет, що деякі
шахтарі вхитряються навіть датчики, що забезпечують безпеку праці, відключати,
щоб iз порушеннями, але видобути побільше вугіллячка і хоч щось заробити.
Я проти таких методів, хоч і розумію своїх колег. І бачу нашу спільну шахтарську
провину в тому, що ми дозволяємо й досі обходитися з собою по-скотському.
Доведені до вiдчаю шахтарі спалюють себе, розрізають вени, а чиновники
від влади цинічно розцінюють ці неординарні вчинки як факти шизофренії.
Аж ніяк я не виправдовую і не є прихильником навіть одиночних актів суїциду
— адже життя у кожного з нас одне, — але люди є люди, у кожного свої мірила
честі і гiдностi, міцність волі і жага життя.
— По-твоєму, Михайле, виходить, що боротися за свої
права шахтарі можуть лише за допомогою страйків, піших походів на Київ.
Але ж і ці заходи нічого скільки-небудь позитивного не дали гірникам, їх,
як і раніше, годують обіцянками і обдурюють високопрофесійно і зухвало.
З початку жовтня профспілки гірників знов обіцяють всеукраїнський страйк
iз невідвантаженням споживачам вугілля. Чи бачиш ти в цій акції резон?
— Найлегше критикувати ті акції, в яких сам не береш участі,
то й з мого боку буде некоректно це робити. Але я все-таки стисленько скажу:
походи на Київ марні, оскільки шахтарі не ставлять перед собою кінцевої
мети. Якби гірники пішли, як румуни, на різке розв'язання проблем, не приховаю,
пішов би і я з ними — треба вміти захищати себе і свою сім'ю. Але я все
ж таки більше розраховую на ефективність іншого методу боротьби з можновладцями.
Вирішувати свої проблеми шахтарі повинні, за моїм переконанням, на місці:
нам не дають грошей за вугілля — отже, припинити постачання палива споживачам.
І коли в Києві замигтять і згаснуть електролампочки, коли батареї опалювання
залишаться і в морози холодними, тоді в наш регіон напевно приїдуть столичні
чиновники-мілорди і напевно погодяться прийняти наш найрішучіший ультиматум.
Іншого радикального розв'язку шахтарських проблем я не бачу.
— Круто, звичайно, береш, Михайле, але не буду оспорювати
твоїх переконань. Дозволь поставити ще одне запитання, можливо, і дещо
не на тему нашої розмови: в одній з київських газет тебе нещодавно звинуватили
— не менше, не більше — у відстоюванні шкурницьких інтересів за допомогою
«продажу» КДБ верхівки страйккому. Що б це означало?
— Не будемо темнити, газета ця — «Незалежність», якій не
зійде з рук груба брехня. Я збираюся відстоювати своє, гадаю, добре ім'я
в суді. Спонукальним же мотивом для публікації такої грубої інсинуації
в газеті, як на мене, стала моя активна участь у передвиборній президентській
кампанії на боці Марчука. Так, я вдячний долі, яка декілька років тому
звела мене з Євгеном Кириловичем, я пишаюся тим, що став його довіреною
особою. Мені доводиться зустрічатися з різними людьми і трудовими колективами,
і я бачу: люди повністю розчарувалися в нинішніх правителях і, передусім,
у Кучмі, який своїми справами довів, що він головний могильник вугільної
галузі, і якого я, будь на те моя воля, нагородив би не знаком «Шахтарська
слава», а шахтарським хрестом, який наші хлопцi носили недавно Хрещатиком...
Люди чекають змін. Вони хочуть бачити главою держави України лише сильну
особистість, людину чесну і порядну. Таким я бачу Євгена Марчука, оскільки
знаю його за діяльністю не перший рік. Слово Євгена Кириловича — кремінь,
у нього немає необхідності брати розписку за щось ним обіцяне. Я переконаний,
що, ставши президентом України, Євген Марчук поставить на місце злодіїв,
які вже запустили свої щупальці в найвищі ешелони влади і з її допомогою
обкрадають державу, тобто всіх нас. Як і всі, я сподіваюся на швидкі зміни
в нашій країні. За чинного керівництва Україна виявилася в глибокій борговій
ямі, заборгувала шахтарям і металургам, лікарям і вчителям. А також тим
зарубіжним доброчинцям, чиї сьогоднішні кредити повиснуть важким каменем
на шиях наших дітей. Життя в нашій Вітчизні час змінити.
— Радий був побачитися з тобою, Михайле, і дякую за
бесіду.
— Стоп-стоп, я ще не все сказав. Я дізнався, що газеті
«День» виповнюється три роки, тож щиро вітаю ваш колектив з видачею на-гора
безлічі прекрасних журналістських статей та авторських кореспонденцій.
Гірники Донеччини читають «День», газета ваша стала для шахтарів свіжим
струменем на наших підземних горизонтах.
