Від учора на ТВі стартував новий телесезон. Під гаслом «Правда об’єднує». Зараз канал перебуває в непростих умовах: після тривалої судової тяганини йому не вдалося відвоювати право на вихід в ефір, відтак він доступний тільки в кабельних мережах і на супутнику АМОС.
Попри це з настанням нового сезону на ТВі з’являються нові програми, нові обличчя, а також давно й добре відомі українському телеглядачу особистості. Обсяг інформаційного мовлення зростає до п’яти годин на добу, збільшується кількість аналітичних програм і розслідувань. Про зрілість ще молодого каналу свідчить те, що в його планах — виробництво власної документалістики.
У коротких інтерв’ю «Дню» генеральний директор ТВі Микола КНЯЖИЦЬКИЙ та заступник директора ТВі, режисер-документаліст, ведуча нової програми «ua.doc» Валентина РУДЕНКО, яка щойно розпочала співпрацю з каналом, розповідають про особливості нового сезону. І не тільки.
— Нещодавно в одному з інтерв’ю ви говорили про те, що ТВі «хоче бути ціннісним каналом», «сповідує європейські цінності», «виступає за українську самоідентифікацію». Розкажіть, будь ласка, як усе це реалізовуватиметься в новому сезоні?
— Дуже поступово. Вже з понеділка в ефірі буде ранкова програма, яку ведуть молоді журналісти Юлія Банкова та Андрій Сайчук. З’явилося два годинних інформаційних блоки, в одному з яких — нова програма Віталія Портникова та Сергія Рахманіна, а в другому — інтерв’ю, які робить Мустафа Наєм. Підсумкову програму веде Віталій Гайдукевич.
Серед нових проектів — кілька циклів документальних фільмів: історичні стрічки, які представляє відомий журналіст, письменник та історик Олександра Зінченко, та цикл «Цивілізація», який представляє Юрій Макаров. Із жовтня ми запустимо також психологічні документальні стрічки.
Отже, зміни будуть поступовими, але переважно вони полягатимуть у збільшенні власного виробництва та трансляції документального кіно.
— Телеканал транслюватиме фільми про особистостей, які змінили світ. А як щодо фільмів про особистостей, які змінили Україну? «Виступаємо за українську самоідентифікацію» — це що?
— Це те, що українці мають цінності, які співзвучні з цінностями інших європейських держав, але при цьому вони мають свої особливості. Не треба себе обманювати.
Достатньої кількості фільмів про відомих українців просто немає. Тому вони стануть героями наших авторських програм. А згодом ми і фільми про них створюватимемо.
Крім того, українці не повинні замикатися в собі. Ми є частиною світу, ми повинні знати, що там відбувається, вчитися в інших народів. Їм, звичайно, теж є чому в нас повчитися.
— Ви будете займатися власним виробництвом документального кіно. Які стратегічні напрямки вас цікавлять?
— Великим кіновиробництвом ми займатися не будемо. Акцент — на власних великих програмах журналістських розслідувань, але називати їх повноцінним документальним кіно на цьому етапі нашого розвитку не можна. Ми, звісно, хотіли б створювати такі стрічки, але в країнах світу це, як правило, роблять або великі публічні компанії (як Бі-Бі-Сі), або компанії, працюють на ринку платного телебачення (як НВО). Ми поки що перебуваємо на іншому, скажімо так, феодальному етапі. До капіталізму ще не дожили. Коли доживемо, гадаю, ситуація зміниться. Ми зі свого боку будемо робити все, щоб пришвидшити перехід від феодалізму до капіталізму.
Оскільки публічного телебачення в нас немає, а люди хочуть пишатися собою, відчувати себе розумними, то на часі телебачення для людей мислячих, соціально відповідальних, які у власному розвитку не хотіли б опускатися нижче певної межі, за якою починається деградація. Нам важливо притягнути до телебачення тих, хто його вже не дивиться. Саме ця аудиторія — наша. Ми запропонуємо їй такий продукт, якого вона й на інших каналах не побачить, і на базарах не купить.
— Ви наголошуєте, що ТВі — канал не опозиційний, що ви дотримуєтеся об’єктивної лінії. В п’ятничному номері «День» написав про індуса Анна Хазаре, який бореться із корупцією, оголошуючи «голодування до смерті». Він має шалену підтримку серед своїх співгромадян, у тому числі — ЗМІ, що свідчить про те, що поріг чутливості суспільства — в нормі. В Україні, як мені здається, суспільство — нечутливе, і це має безпосереднє відношення до тих цінностей, на яких ви наголошуєте. Як журналістика може підвищити цей поріг?
— Мені здається, це не пов’язано з професією. Це пов’язано з людьми. Тому, коли ви кажете, що ми — об’єктивний канал, то тут я з вами посперечаюся. Я б хотів, щоб ми робили суб’єктивний канал. Не партійний, а канал, який має свою позицію. Наше суспільство засноване здебільшого на християнських цінностях (ми їх називаємо християнськими, але вони дуже подібні до тих цінностей, що сповідують інші релігії, базові принципи — подібні). І ця християнська, європейська ціннісна зорієнтованість відповідає і журналістській і громадській позиції тих людей, які працюють на ТВі.
Щодо того прикладу, про який ви щойно згадали, мені здається, що в сенсі ціннісного досвіду дуже часто, крім Європи, для нас можуть бути цікавими й інші культури, зокрема індійська. Мені здається, що вивчати досвід Ганді було б корисно для наших політиків.
— Якщо поглянути на європейський телевізійний досвід, що варто було б нам запозичити?
— Найперше — модель побудови цього простору, де є відповідальність комерційного телебачення перед суспільством. Адже в нас поки що є безвідповідальність перед суспільством олігархів і влади. Країни ЄС відрізняються від нас тим, що там живуть люди, які в цих же країнах і хочуть жити. Нам важливо, щоб українці так само хотіли жити в своїй країні. І медіа тут є надзвичайно серйозним інструментом. Тим більше зараз, коли різні типи медіа поєднуються, коли є справді ефективний зворотний зв’язок. Медіа стають повноцінними посередниками в суспільстві. Це те, до чого прагнемо й ми. Я сам веду блоги на різних сайтах, мої сторінки є в соціальних мережах. Так само, як багатьох наших журналістів. Колись для політика, особливо в передвиборчий період, було важливо, якій кількості людей він потисне руку. А зараз важливо, яка кількість людей «лайкне» його в Facebook. Для медіа ця прихильність так само важлива. Медіа, як політик, як і будь-який товар — Кока-Кола чи мило, повинні користуватися любов’ю своїх споживачів. А Інтернет забезпечує спілкування та довіру, а значить — любов.
— Мені здається, що у ваших словах є певна суперечність: між тим, як канал себе позиціонує, і тим, коли ви стверджуєте, що медіа — те саме, що мило й Кока-Кола. Є суперечність...
— Жодної. Кожній аудиторії потрібен свій товар. Є дорогі колекційні французькі вина, є Кока-Кола, а в 90-х в Росії виробляли Херші-колу невідомо з чого... Усе, так чи інакше, побудоване на споживанні. Духовна культура — також кимсь споживається і хтось так само формує на неї запит. Ми розраховуємо на те, що комусь захочеться споживати той продукт, який виробляє та транслює ТВі.
— Ми згадали про ще один важливий момент. Питання об’єктивності та суб’єктивності, довкола яких було доволі багато дискусій. Десь із півроку тому директор Бі-Бі-Сі заявив про те, що компанія відходить від принципів безсторонності. Очевидно, українська поточна політична ситуація диктує потребу захищати певні цінності...
— У Великобританії діють суди, діють закони, різні гілки влади, незалежні одна від одної. І навіть за таких умов ВВС, яке завжди було максимально об’єктивним, рухається до певного суб’єктивізму. В нашій же постколоніальній системі з подвійною мораллю та незрозумілою Конституцією, де люди приходять до влади лише заради збагачення, де суди та правоохоронна система не працюють так, як їм належить працювати, хтось повинен про все це сказати. Тому в Україні суб’єктивізм часто дорівнює об’єктивізму, а об’єктивізмом нерідко прикривають неправду. Коли журналіст бере коментар у депутатів із різних партій і чудово знає, що і перший, і другий кажуть неправду, але подає «дві точки зору», не повідомляючи глядачам про те, що їх обманюють, то хіба це об’єктивізм? Ні. Це якраз введення глядача в оману. Найголовніше для нас — не вводити глядача в оману.
— ТВі зараз у доволі непростих умовах. Останні баталії довкола розподілу цифрових частот — ще одне підтвердження цього. Ви вже звернулися до Європейського суду щодо попередньої «частотної справи». Коли відбудеться розгляд?
— Нам про це ще не повідомили.
— Ви також маєте намір оскаржувати в Європейському суді розподіл цифрових частот...
— Наразі ми оскаржили його в українському суді. В Європейський суд можна йти, тільки пройшовши всі сходинки українських судів.
— Які шанси, що в разі, якщо ви виграєте суд, повторний конкурс відбудеться прозоро? Як це можна гарантувати?
— Гарантувати не можна нічого. Усе може гарантувати тільки правда. Члени Нацради діють антизаконно та антиконституційно. І те, що ми про це кажемо, має їх зупинити. Наше завдання і як учасників цього конкурсу, і як громадян — діяти чесно. При чому для нас як для громадян це важливіше. Бо як для громадянина для мене очевидно, що державний частотний ресурс хтось вкрав. Так само, як хтось вкрав газ або майно, яке має належати народу. Чим більше ми будемо про це говорити, тим більше наші чиновники будуть змушені дбати про свою відповідальність. Навіть коли не діють суди, існує відповідальність моральна.
