Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Милі страховиська

У родині Гнатиків живуть удави, пітони, ящірки...
12 серпня, 2005 - 00:00
ІГУАНИ, ЗАПЕВНЯЄ АНДРІЙ ГНАТИК, ЛЮБЛЯТЬ ЛАСКУ, ЗОВСІМ ЯК ЛЮДИ... / ФОТО НАДАНЕ АВТОРОМ

Будь-хто, хто вперше приходить в гості до родини Гнатиків, втрачає на кілька хвилин дар мови. Глава сімейства пан Андрій тримає в одній квартирі ігуан, удавів, королівського пітона, черепах, різнобарвних ящірок, акваріумних рибок і ще багато чого, про що й сам не може відразу згадати. Донедавна тримав також папуг, вужів, жаб, мишей, сову тощо.

— Таке своєрідне екзотичне хобі виникло в мене ще у дитинстві, — розповів «Дню» Андрій Гнатик. — Тоді я дуже хворів, і якось мати повела мене в поліклініку на прийом до лікаря. В одному з коридорів, на підставці, побачив акваріум і він мене, можна так сказати, зачарував. І так сильно, що не можу відійти й досі. З рибок все й почалося. А з кожним роком тваринок ставало все більше і більше. Мама і вся родина були трохи незадоволені таким чудернацьким хобі, але поступово звикли і нині ще й допомагають у їхньому утриманні, коли мене не має вдома. З дружиною Іриною я познайомився, коли вже мав увесь цей зоопарк. Вона виявилася жінкою розумною, недаремно ж працює викладачем інформатики в школі, тому вирішила, хай краще я цим захоплююсь, ніж іншими жінками, — напівжартома-напівсерйозно каже пан Андрій.

Десятирічні сини-близнюки — Сергійко й Андрійко-молодший — завжди допомагають батькові без жодних вагань. І справа тут зовсім не в дисципліні.

— Хлопчики виросли, коли це все в мене вже було,— каже батько. — Тому для них більшою екзотикою є корова, ніж ігуана чи удави.

— Про ігуану я мріяв давно, бо хотілося чогось екстравагантного і незвичного, — розповідає пан Андрій. — Якось з’ясував, що у Харкові працює мій давній приятель, який розводить ігуан. Я кілька тижнів його просив і, нарешті, він погодився продати пару. До вищих теплокровних мене не тягне. Адже чим простіша у вихованця анатомія, тим складніше й краще його треба доглядати. Це ж значно цікавіше, ніж просто збити якусь клітку для кролів.

Ігуана-мешканець тропіків, тому потребує тепла. Андрій Гнатик зробив їм власними руками спеціальні клітки, прилаштував навіть ультрафіолетову лампу. Тепер цілий рік в ігуан +28-+30. Вночі температура «падає» до +22. Регулює все це реле часу. Їдять вони вегетаріанську їжу (капусту, кульбабу, салат, моркву, яблука, виноград). Правда, пан Андрій знає найменші нюанси, щоб тваринки не загинули. Наприклад, капуста виводить з організму кальцій, тому в раціон плазунів слід додати мінерали і вітаміни. Розбалансування раціону призводить до рахіту чи атеросклерозу ігуан.

— Ігуани дуже розумні тварини, інтелігенти, і навіть, я би сказав, інтелектуали, — щиро каже господар. — А ревнують як! Тільки-но я почну гладити по голові самку, як вже прибігає самець, щоб і його поніжили. Словом, люблять ласку і добре ставлення, як і люди, — резюмує наш співрозмовник.

Королівського пітона і удавів Андрій Гнатик годує вбитими щурами. Спеціально купує їх на ринку. З пітоном пан Андрій іноді любить покататися на авто.

— Тварині добре, а от «даішники» стають відразу поступливішими, та й сигналізація надійна в авто є, — щиро ділиться досвідом колекціонер. І хоча мати в колекції гадів вважається престижно, пан Андрій ними не в такому захопленні, як від ігуан. Вважає їх значно примітивнішими, бо ті діють як агресори на інстинктивному рівні.

Час від часу кожна тварина влаштовує невелику втечу. Минулої зими удава знайшли в чоботі дружини. Як він туди потрапив, залишилося загадкою. А влітку одна з 40-річних черепах вилізла з загорожі й три дні мандрувала непоміченою. Найбільше настрахали гостей вужі, котрі колись втекли з клітки, а потім під час гучної музики почали виповзати з-за плінтусів, ліжок і. т.п. Гості ледь на стіл не повискакували.

Сам пан Андрій найбільше настрахався «подарунка» з Португалії. Друзі передали «котячу» змію, хоч всі, в тому числі й пан Гнатик, вважали її звичайним полозом. Добре, що змій був маленьким і не зумів вкусити господаря....

На завершення нашої розмови, Андрій Гнатик розповів, що хоч він iз своїми вихованцями почувається добре, але на все це потрібен час. Реалізувати у Тернополі свої вміння щодо догляду за екзотичними тваринами, він не має де. Тому, щоб прогодувати свою сім’ю, він змушений «крутитися», як і всі люди, все менше часу залишаючи для своїх «милих страховиськ».

Сусіди пана Андрія про нього поганого нічого не казали. Навпаки, що при такій дорожнечі, коли бракує коштів, щоб завести дитину чи онука до цирку чи зоопарку, то сусід завжди люб’язно у вихідні покаже своїх вихованців...

Борис МАШЛЯНКА, Тернопіль
Газета: 
Рубрика: