Минулий тиждень для волинських медиків пройшов під знаком візиту міністра охорони здоров’я Василя Князевича. За час української незалежності, здається, це вже 11-й голова галузі. Бувало, що рік починали з одним міністром, а закінчувати доводилося вже з iншим. Проте за винятком Андрія Сердюка, якого сам Павло Лазаренко (тодішній український прем’єр) дуже хвалив, що... не просить на галузь грошей, усі інші обіцяли зміни.
Відомий нейрохірург Микола Поліщук, на думку багатьох, хотів здійснити найрадикальніші, але нагальні кроки. Та спіткнувся на простому начебто пункті: вирішив обмежити штампування у медичних навчальних закладів спеціальностей «хлібних» і спрямувати студентів на здобуття того фаху, який більше потрібен державі. Бо доходило до маразму: в обласній лікарні, здається, Ужгорода на шести окладах нейрохірургів налiчувалося 14 чи 16 «спеців», а терапевтів чи педіатрів треба вдень зі свічкою шукати. Найбільше ж людей у білих халатах налякала можливість потенційного заслання на село: міністр обіцяв повернутися до старої доброї радянської традиції, коли випускники, які навчалися на державному замовленні, мали повернути державі витрачені на них кошти бодай трирічною працею у сільських амбулаторіях. За цей час, міркувалося, станеться, як у тій бувальщині про східного мудреця Ходжу Насреддіна. Коли шах наказав йому навчити віслюка розмовляти, Ходжа погодився, пояснивши, що за відведений час щось та станеться: або шах помре, або сам Ходжа, або віслюк здохне. Екс-міністр Поліщук, як розказував у інтерв’ю під час візиту до Луцька, сподівався, що за три роки молоді лiкарi, приваблені вирішенням соціально-побутових умов і можливістю професійного росту, або закріпляться у селі, або повернуться у міста, збагачені безцінним досвідом.
Саме цей пункт програми, стверджують, і коштував Миколі Поліщуку посади...
Теперішній міністр поводиться обережніше і збирається заманювати докторів у села дуже високою заробітною платою. Звучить цифра (вона прозвучала і на зустрічі з представниками вищого керівного ешелону волинської медицини в обласній клінічній лікарні) у $800. Хоча дивно: чому міністр українського уряду не робить перерахунку на національну валюту?.. Утім, при нашій ментальності сума у $100 тисяч, котру, на думку Василя Князевича, мали б заробляти українські кардіохірурги екстра-класу, видається більш достойним варіантом...
— Міністр охорони здоров’я США з півгодини розпитував мого заступника, дитячого кардіохірурга Василя Лазоришинця: яка біда змусила піти його на цю посаду? — з усміхом пригадував наш міністр. — Адже в усьому світі це одні з найоплачуваніших спеціалістів.
Можливо, визнає Князевич, українські лiкарi таки заробляють непогані суми, але неофіційно. Бо, на його думку, окремі з них (назвав онкологів) уже переходять межі... Здається, нинішній міністр — таки перший з високих чиновників України, хто відкрито заговорив про це. Але робити це, вважає, «можна легально та красиво». Як виходець iз Західної України (родом з Івано-Франківщини), міністр знає, що, образно кажучи, на наших теренах народ доброго доктора ще прогодує... Між тим, справжню біду міністерство має із забезпеченням лікарськими кадрами у центрі та на сході України. З одного боку, нема особливої традиції «віддячувати», а з іншого боку — високі зарплати медиків у Білорусі та Росії вимітають українські кадри з прикордоння, наче мітлою.
Лікарям, які пов’яжуть своє життя (бодай тимчасово) з селом, обіцяють представити повний пакет: від комфортабельного житла до забезпечення транспортом і необхідною для діагностики технікою. Середньостатистичному українцеві планують продовжити життя бодай на три роки. Загалом по державі — почати впроваджувати систему загального медичного страхування. У кожному обласному центрі — створити потужні університетські клініки. Розібратися, врешті, з тим, чим нас лікують: донині Україна чи не єдина держава у світі, котра не регулює процес надходження медикаментів на свої терени.
Ось такі пріоритети міністра, візит котрого на Волинь відбувався за звичним сценарієм. Зустріч із представниками влади, коротке знайомство з кількома волинськими медичними «фішками»: діагностичною лабораторією і відділенням неонатології в обласному територіальному дитячому медоб’єднанні та справді обладнаними за останнім словом техніки відділеннями обласної клінічної лікарні. Мабуть, ні слова не було сказано високому чиновнику про те, що Луцьк — єдиний обласний центр у державі, який не має міської дитячої лікарні, а спорудження перинатального центру цих проблем не вирішить. Два заїзди у фельдшерсько-акушерські пункти обабіч траси міжнародного значення загальної картини благополуччя не зіпсували. І якщо показаним таки можна гордитися, що й дало підстави Василю Князевичу запевнити, що «Волинь — це вже Європа», то глибше знайомство зі станом справ не в закладах обласного центру, а на периферії, здається, все ж не входить у плани посадовців. Хочеш знати стан справ? Бодай надішли перед своїм візитом незалежну комісію...
Правда, новий міністр сам спробував перевірити роботу Ковельської районної швидкої допомоги. Викликав її з Колодяжного. Машина, засік, прибула за 11 хвилин. У міністерські нормативи вклалася... Між тим, на Волині немало сіл, звідки, доставляючи хворого у лікарню (година чи й більше), можна й виспатися.
