Під час виборчої компанії у Києві було отримано два послання до українського народу від православного Вселенського патріарха Варфоломія I, архієпископа Константинопольського. Це дружні послання підтримки і схвалення тих демократичних процесів, які відбуваються сьогодні в Україні. У другому посланні Патріарх поздоровляє (після оголошення попередніх результатів) із перемогою у виборчих змаганнях український народ та Віктора Ющенка.
Згадані послання можна вважати ще одним проявом тих «тектонічних зсувів», які були спричинені надзвичайними й несподіваними для світу (по правді кажучи, — і для самих українців) подіями, що супроводжували вибори президента в Україні. З боку Вселенського патріарха це був крок екстраординарний — до цього подібних публічних демонстрацій причетності Вселенського патріархату до українських справ, тим більш світських, не спостерігалося. Тому для українських православних «Вселенський патріарх» — то дещо відсторонена, навіть абстрактна особистість, пов’язана, скоріше, з історією Київської Русі, ніж із сучасністю (офіційні церковні контакти з Царгородським патріархом обірвалися після підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату в 1686 році). Хоча й відомо, що уряд Леоніда Кучми робив дипломатичні спроби залучити патріарха Варфоломія I до вирішення українських православних проблем.
Вельми важливим є те, що у другому вітанні патріарх Варфоломій I запропонував свою допомогу для врегулювання розколу Української православної церкви (УПЦ). Тому не дивно, що послання патріарха Варфоломія I до України викликали негайну реакцію Московської патріархії (МП). Відділ зовнішніх церковних зв’язків МП оцінив (і різко засудив) ініціативу Вселенського патріарха як перший крок до, так би мовити, «переподілу» православного світу — а саме, до виключення УПЦ Московського патріархату (УПЦ МП) зі складу Руської православної церкви (РПЦ) і підпорядкування всього українського православ’я Константинопольській архієпископії. Ці наміри є тим більш вірогідними для Москви, що існує офіційна заява Константинопольської архїєпископії (20-ті роки минулого століття), в якій канонічна територія Московського патріархату визнається тільки в межах 1589 року, тобто на час утворення цього патріархату. Іншими словами — без Української церкви.
Блискавичній реакції Московської патріархії дивуватися не приходиться, бо тут йдеться про головне для неї — про верховенство у православному світі. А воно тепер визначається, головним чином, розмірами церкви — кількістю віруючих, громад, храмів, монастирів. Сьогодні найбільшою православною церквою світу є Російська церква, яка неусипно прагне грати вирішальну, головуючу роль у світовому православ’ї (у цьому її завжди підтримували і підтримують усі російські влади — княжа, царська, більшовицька і теперішня). Хоча за історичними церковними правилами «першим по честі» є Вселенський патріарх, а Московський — тільки на п’ятому місці в ієрархії православних церков.
Як зміниться позиція РПЦ у випадку, коли українські православні вийдуть із її складу? Виявляється, що — радикально і катастрофічно для її амбіцій. Бо сьогодні 10 000 парафій УПЦ Московського патріархату (громади на території України) складають трохи менше половини всієї Російської церкви. І втрачаючи ці українські громади, вона втрачає статус (Дійсно так!) найбільшої православної церкви світу. А яка православна церква стане у цьому випадку найбільшою у світі, Читачу? Правильно — Українська православна! Якщо вона буде єдиною, об’єднаною, монолітною, то в її складі буде майже 15 000 громад — значно більше, ніж на території Росії.
Як бачимо головна перевага Руської православної церкви у православному світі — розмір — повністю залежить від входження до її складу УПЦ МП. Йдеться не тільки про доходи і навіть не тільки про політичний вплив на українське суспільство (що яскраво показали останні вибори), але й про «святе» — про втрату світового престижу і перехід на нижчу ієрархічну щаблину. Через те не тільки Російська церква але й російська світська влада так тримаються за УПЦ МП, так її опікують.
Як можна зрозуміти зі згаданої заяви Відділу зовнішніх церковних зв’язків МП, московські духовні дипломати впевнені у тому, що патріарх Варфоломій I збирається включити Українську церкву в сферу свого впливу і навіть взяти в свою юрисдикцію. Тобто відновити древній статус Київської митрополії часів Київської Русі. Треба визнати, що такі думки провокує не тільки підозрілість Московської патріархії, але й та обставина, що патріарх Варфоломій I, згадавши у своєму посланні одну нашу болючу проблему — розкол, не згадує іншу, не менш важливу — надання українському православ’ю статусу автокефалії, тобто повної незалежності. Тут варто порівняти також розміри Вселенського патріархату — десь 3000 парафій, розкиданих в усьому світі — з розмірами української православної спільноти (біля 15 000 парафій). Не забуваймо, що вплив і розміри Константинопольської церкви, яка колись фактично правила всім православним світом, катастрофічно зменшилися після падіння Константинополя 1453 року.
Якщо дійсно Вселенська патріархія має згадані вище наміри (скоріше за все, то тільки хвороблива підозрілість), це не влаштовує не тільки Москву але й Київ. Але у будь-якому разі, процедура входження будь-якої церкви до світової православної спільноти — не проста і не швидка справа (навіть у випадку підтримки Вселенським патріархатом). Як відомо, церква Греції (Елладська православна церква) після отримання країною незалежності була невизнаною кілька десятиліть, а Московська митрополія, яка відділилася від Київської, не мала законного статусу майже 140 років — до проголошення Московського патріархату.
Як бачимо, вибори українського президента призвели й до, так би мовити, церковного відлуння. І пов’язане воно не тільки зі Вселенським патріархом. Адже немає сумнівів у тому, що останні події в країні змінили — і не на краще — статус, імідж Української православної церкви Московського патріархату в суспільстві. Чимало її парафіян і духовних осіб не прийняли аж занадто активну передвиборчу політику цієї церкви, відсторонилися від неї і навіть відкрито заявили про свою незгоду (що буває у церкві дуже рідко). Не варто, втім, очікувати, що ці обставини можуть радикально і швидко перемінити ситуацію у цій церкві, помітно віддалити її від Московської патріархїі або змінити ставлення частини духівництва до викликів української державності.
Але здається, що так чи інакше, поступово-поступово політика УПЦ МП буде таки змінюватися, бо часи повної безкарності, навіть сваволі деяких владик і батюшок у багатьох важливих для суспільства справах пройшли. Думаємо, що будуть потихеньку усунені з кафедр найбільш активні й гучномовні проросійські владики; знайдеться управа на діяльність так званих православних братств та ін. І може Українська церква таки згадає, що у Грецькій церкві служать грецькою мовою, у Грузинській — грузинською, а в православних церквах Західної Європи — мовами своїх парафіян.
А Вселенському патріарху Варфоломію I ми сердечно дякуємо!
