Одним із найкращих шляхів збереження, відновлення потенційних сил природи, розумного поєднання туризму з інтересами заповідності землі є створення національних природних парків. У цьому переконує як багатий світовий досвід, так і вітчизняний — варто лише побувати на Львівщині, в парку «Сколівські Бескиди».
ДЕ БУВ ОКЕАН ТЕТІС
Там, де нині Карпати, понад 25 мільйонів років тому шумів океан Тетіс, на дні якого відкладалися потужні пласти піску. У період кайнозою разом із утворенням гір сформувалися камені-пісковики — деякі виринули на поверхню землі і збереглися до сьогодні. Мала Скеля, Жолоб, Камінь, Острий Камінь... Висота останнього, приміром, 112 метрів. У III тисячолітті до нашої ери на скелях функціонувало святилище, а в IХ-ХIП ст. в епоху Руси — України і Галицько-Волинського князівства, — могутній дитинець Тустань. Тустань означає «тут стань». Тут зупинися, бо далі тобі ходу немає. «Так звалася старовинна фортеця, — розповіли працівники історико-культурного заповідника Тустань. — За святилища на скелях було вигравійовано 270 священних знаків — петрогліфів, а нашими безпосередніми предками зроблено чотири тисячі пазів і зрубів. Тисові балки втискали в ці пази — так утворилася визначна пам’ятка архітектури і культури: дерево та скеля поєднувалися людиною в єдине ціле — фортецю, неприступну для ворога». Вчені здійснили графічну реконструкцію фортеці. Кабінетом Міністрів було внесено її до переліку пам’яток історії та культури, що потребують першочергового відтворення. Щороку сюди приїжджають тисячі туристів. Можна лише уявити, яке паломництво розпочнеться після реконструкції дитинця.
Але й без того є чим пишатися та захоплюватися у Бескидах, які займають чверть площі українських Карпат. Дивовижна пам’ятка природи — водоспади на річці Кам’янка: з шестиметрової висоти широкою завісою падає вода на кам’яні брили, хаотично розташовані внизу. Навколишні мальовничі краєвиди добре видно з гори Парашка, назву якої пов’язують з ім’ям дочки князя Святослава... Джерела сірко-водневих та содових мінеральних вод, заказники, заповідні урочища, геологічні та гідрологічні пам’ятки... А ще унікальні масиви букових пралісів, величні Росохацькі полонини, етнографічна специфіка... Усе це — Бескиди, гостинний бойківський край. Як зберегти безцінні ландшафти і водночас раціонально використати рекреаційні ресурси? Ці питання давно турбували горян. Вихід побачили у створенні національного природного парку за аналогом численних світових. Вирішити це питання було досить складно — і все ж свого домоглися.
ТАКІ ВРАЗЛИВІ ГІРСЬКІ СИСТЕМИ
— Не секрет, що внаслідок техногенного впливу інтенсивно змінюється структура природних ландшафтів, генофонд біосфери катастрофічне збіднюється, — наголошує науковий керівник національного природного парку «Сколівські Бескиди» Василь Приндак. — Прискореними темпами цей процес відбувається і в густонаселених промислових регіонах, до яких належать Карпати. Згідно з дослідженнями ботаніків близько 10%місцевої флори потребує індивідуальної охорони, а частина рідкісних видів уже втрачена назавжди. Ще гірша ситуація з фауною. Екологи давно встановили, що найнадійнішою формою збереження генетичних ресурсів, а отже, і біогеографічної різноманітності планети є заповідні території. Нові потенційні можливості здійснення природоохоронних завдань з’явилися разом із розробкою на державному рівні конструктивної програми збереження довкілля Карпат. Вона охоплює широке коло завдань, що стосуються стабілізації порушеного в минулому екологічного балансу, відтворення відновних природних ресурсів, раціонального природокористування, поліпшення захисних і суспільно-корисних функцій гірських екосистем, використання їх рекреаційного потенціалу. З метою збереження і грамотного використання природних ландшафтів, що мають важливе природоохоронне, наукове, освітнє, туристичне, оздоровче значення, в лютому 1999 року на теренах Сколівського, Дрогобицького і Турківського районів було створено НПП «Сколівські Бескиди» площею 35684 гектарів.
— До організації парку, — продовжує розмову його директор Василь Бандерич, — у регіоні функціонували наступні: Карпатський на Івано-Франківщині, Вижницький на Буковині і «Синевир» на Закарпатті. Вони не могли задовольнити дедалі зростаючі рекреаційні потреби населення країни. Добрий приклад надали й сусіди Львівщини: в районі Бескид існували територіальне значущі національні та ландшафтні природні парки — «Бескиди», «Ціснянсько-Ветлінський» і «Долина Сяну» — у Польщі, «Східні Карпати» — у Словаччині. Там на належному рівні охоронялося природне біорізноманіття Бескид, що не можна було сказати про наш край. Та й сприятливі умови для відпочинку, туризму у нас використовувалися (і використовуються) вкрай недостатньо. Маючи аналогічні природно-кліматичні характеристики, країни Альпійсько-Карпатського регіону розгорнули могутню індустрію відпочинку. Рекреаційна освоєність території Татр у Чехії, наприклад, досягає 20 місць на квадратний кілометр, австрійських Альп — 30 місць. Така насиченість інфраструктурою забезпечує рекреаційну завантаженість у розрахунку на квадратний кілометр території до 200—220 чоловік на рік. А в українських Карпатах вона не перевищує 25 чоловік. Відчуваєте різницю? Потенційна ландшафтна рекреаційна місткість наших гір використовується фактично на 10%...
Наукове обґрунтування НІНІ було здійснено ще в середині 70 х років минулого століття,але вирішити це питання практично не вдавалося. Рубки головного користування за рік досягали 350 тисяч кубометрів. По суті, щодня вирубували по два гектари лісу. Щоб зберегти найцінніші куточки, почали створювати заказники, заповідники, а поряд із цим, намагалися впроваджувати ідею організації національного парку.
ДЛЯ КОЖНОЇ ЛЮДИНИ, ДЛЯ ПЛАНЕТИ В ЦІЛОМУ
Територію поділено на три зони. Перша (15%) — заповідна, де передбачено повний режим збереження природи. У зоні регульованої рекреації ресурси не використовуються з економічною метою, однак вона є відкритою для екологічного туризму. Стаціонарна рекреація передбачає будівництво кемпінгів, наметових та інших містечок для відпочинку. Господарська діяльність здійснюється в межах господарської зони. Там функціонують населені пункти зі сталим землекористуванням, яке не призводить до погіршення стану навколишніх ландшафтів.
Природа на значних площах залишається недоторканою і бездоганною. За тим, аби вона розвивалася відповідно до своїх законів, пильно стежать науковці парку. Впродовж останніх років тут працюють спільні з НПП експедиції вчених з Києва, Львова, Івано-Франківська, сусідніх країн. А вивчати, досліджувати є що. Скажімо, стійкими та добре збереженими, на відміну від європейських лісів, залишаються ялицеві насадження. Збереглися природні масиви високопродуктивних 170—180-річних змішаних букових деревостанів. Флора судинних рослин налічує близько 600 видів, підростають понад півсотні видів рослин, занесених до Червоної книги України. Тут ще можна зустріти левкорхіс білуватий, скополію карніолійську, шафран Гейфеля... Багатий і видовий склад фауни. Результати наукових досліджень узагальнюються в «Літописі природи» — зараз учені працюють над сьомим його томом. Матеріали використовуються для оцінки стану навколишнього середовища.
Усі зусилля спрямовані на те, щоб зберегти природну спадщину, біологічне і ландшафтне різноманіття, щоб об’єднати професіоналів і активістів екологічного руху, заручитися широкою підтримкою населення. І місцеві мешканці, і приїжджі мають усвідомити значення національного парку як для кожної окремої людини, так і для планети в цілому. Поведінка ж людини стосовно світу природи значною мірою визначається рівнем її екологічної свідомості, тому еколого- освітню роботу сколівці розпочинають з раннього віку. Влаштовують серед дітей екологічні конкурси, проводять «зелені» уроки. З метою ознайомлення з навколишнім середовищем створюють мережу еколого-пізнавальних стежок, що з’єднують найцікавіші з наукової, природоохоронної та естетичної точок зору об’єкти. Оригінально оформлені стенди, аншлаги на маршрутах своєрідно ілюструють той мінімум знань, яким має володіти кожен юний мандрівник. Так, для шкільних екскурсій та короткочасного відпочинку слугує стежка «Бучина» протяжністю 1,5 кілометра, для ознайомлення з рідкісними весняними видами рослин — стежка «Крокус», тваринним світом — «Слідами оленів»...
Ми пройшли найдовшою стежкою від Сколе до села Майдан через найвищу вершину парку — гору Парашку (1268 м). На кількох сторінках не опишеш усіх вражень. Маршрут розрахований на одно-дводенний туристський перехід, передбачає знайомство з багатьма видами гірських рослин і тварин, пам’ятками природи та культури, проведення на відповідних зупинках теоретичних і практичних занять, а також обов’язково — конкретну природоохоронну роботу. Маркували і прокладали цей маршрут студенти та викладачі з Базельського університету (Швейцарія).
— Обладнали близько двадцяти еколого-пізнавальних стежок і маршрутів, що охоплюють найоригінальніші, найцікавіші об’єкти, випустили серію ілюстрованих нарисів, буклетів, — розповідає Василь Приндак. — Одержана під час подорожі інформація має сприяти розширенню світогляду відвідувачів, підвищенню еколого-освітнього та загальнокультурного рівня. Особливо наголошуємо на такому моменті: усе, що створюється на теренах парку, має за мету єдине — зберегти природу...
Наочним прикладом сказаного може бути прагнення науковців і лісівників відновити популяцію зубра європейського. Нині у Сколівських Бескидах є два стада цих ссавців, загальна кількість особин у яких нестабільна — шість-вісім або дев’ять-п’ятнадцять. Працівників парку підтримали в облуправлінні лісового господарства та Держуправлінні екології і природних ресурсів у Львівській області. Спільний пошук вирішення проблеми розпочали 2003 року. За допомогою фахівців Інституту екології Карпат НАН України, а також Музею та Інституту зоології Польської АН встановили контакти з Фондом великих рослиноїдних ссавців, який фінансує проекти, спрямовані на відновлення їхніх популяцій на території Євразії. І знайшли повне порозуміння.
— Проект відновлення популяції зубра у Сколівських Бескидах — це перший гранд, який надається Фондом в Україні, — розповідає Василь Бандерич. — Його експерти торік побували в парку і дійшли висновку, що умови на території вибраної нами ділянки відповідають поставленій меті. Кормова база задовільна, оскільки тут ростуть різні види деревних, чагарникових, трав’яних рослин, які входять до складу раціону велетнів. У багатосніжні зими, звичайно, доведеться додатково підгодовувати сіном і гіллям. Науковий супровід проекту здійснюватимуть Інститут екології Карпат НАНУ і Музей та Інститут зоології Польської АН. Передбачається спорудження загорожі в Майданському лісництві, завезення п’яти зубрів зі Скандинавії, тимчасове утримання їх, науковий супровід і випуск тварин на волю... Будемо сподіватися, що в Сколівських Бескидах проект із реінтродукції зубрів завершиться настільки успішно, як і в сусідів по Карпатському регіону. Свого часу завдяки підтримці Фонду в Польщу, Словаччину, Румунію завезли звірів із Німеччини, Голландії, скандинавських країн. Тепер вони вільно пересуваються територіями біосферних резерватів, а з Бещадського парку народового та регіонального ландшафтного парку «Долина Сяну» (Польща) вільно переходять на землі ландшафтного парку «Надсянський», що в Турківському районі Львівщини. На жаль, щоразу повертаються до Польщі, не обмінявшись «нареченими» з українськими родинами зубрів.
А В СЕРЦІ ЗАПОВІДНОЇ ЗОНИ — ВІЙСЬКОВИЙ ЛІСГОСП
Дедалі більше розуміння працівники парку знаходять з боку населення. Облаштовують, скажімо, рекреаційні зони «лісовими меблями», місцями для вогнищ, спортивних ігор тощо — горяни допомагають утримувати їх у належному стані. І ті, й інші майбутнє вбачають у потужному розвитку туристично-рекреаційної індустрії, наданні послуг відпочиваючим. Якщо будуть споруджені мотелі, кемпінги, лижні витяги на засніжені гори — з’являться нові робочі місця для місцевого населення, паралельно розвиватиметься «зелений» туризм, який у Сколе та селах, на відміну від Славська, Тисовця, перебуває у зародковому стані.
Що ж до фінансування, то бюджетних коштів вистачає тільки на заробітну плату службі охорони та робітникам. Проблематично придбати сучасні засоби зв’язку, обладнання для лабораторної бази, польових лабораторій. Жодної копійки не виділяється на капітальні вкладення, лише 100 тисяч гривень на рік — на ремонти. І все ж зуміли шляхом реконструкції зробити «ляльку» з контори Сколівського лісництва, яке очолює молодий, але завзятий лісничий Юрій Волос, відремонтувати ще три контори із п’яти. Від дня створення НПП мріють про сучасне офісне приміщення — таке, як у колег з Бещадського Парку Народового, де є візит-центр, музей. Уже зібрано чимало унікальних експозицій, і можна було б відкрити свій природно-етнографічний музей. Але не мають гідного для цього приміщення. Було б дуже доречним, аби львівські лісівники, які надають значну спонсорську допомогу освітянським, культурним, релігійним закладам, об’єднали свої зусилля та спрямували частину коштів на розвиток національного парку. Адже без сучасного офісного приміщення, музею аж ніяк не уявляється його майбутнє.
Потребує вирішення й наступне питання. Із загальної площі 24,7 тисячі гектарів майже 10,9 тисячі — володіння Сколівського військового лісгоспу, які (без вилучення у землекористувача) входять до території НПП. Знаходяться у самому серці парку, є його господарською зоною, а на неї мав би бути поширений режим заповідності, бо там міститься цікава з наукової погляду найвища гора краю Парашка, ростуть чи не найцінніші ліси... Однак військові «проти». Скільки вже йдеться про передачу зелених масивів в одні руки, а віз, як бачимо, і нині там.
Проблеми, проблеми... Без сумніву, з часом вони будуть вирішені. Головне, у чому переконує такий ще небагатий досвід національного природного парку «Сколівські Бескиди», — у бойківському краї він стає справжнім центром екологічної освіти та виховання в якнайширшому, якнайглибшому розумінні цих слів, твердо стоїть на захисті безцінних куточків дикої природи Карпат.
