Луганськ, велике промислове місто на сході України, має свій власний архітектурний вигляд. Хотілося б, звичайно, гордо написати «неповторний архітектурний вигляд», але будемо чесні — схожі вулиці, площі, сквери є і в інших містах та містечках нашої країни. Проте це не заважає Луганську бути красивим і любимим своїми жителями європейським містом.
Головна вулиця, у нас вона називається Радянська, пряма і широка, забудована в самому центрі міста солідними і, треба визнати, красивими сталінськими будинками. По обидва боки від неї — сквери та парки, закладені в 60—70-х роках минулого століття, зелені та затишні. На східній околиці — спальні-хрущовки, на південній — будинки епохи пізнього застою і ранньої перебудови, коли будівництво як галузь економіки ще не пішло в довгострокову відпустку за свій рахунок. Є, звичайно, старий центр, кілька вулиць імені класиків марксизму-ленінізму. І, нарешті, досить великі території приватної забудови — схожі один на одного одноповерхові будиночки-теремки епохи особистої скромності та цілі вулиці дво-, три- і навіть чотириповерхових фортець, відмічених печаттю вже великих грошей і ще маленького смаку. Ось так виглядає наш Луганськ.
Наше стрімке ринкове сьогодення пройшлося вулицями та площами, надаючи різночасовим забудовам і архітектурним ансамблям свого особливого колориту. У важкі 90-ті до архітектурного вигляду міста нікому не було діла. У влади руки не доходили, і це зрозуміло — доводилося вирішувати невідкладні економічні та соціальні проблеми. Тоді майже нічого й не будувалося — зводилися тільки приватні будинки i квартири на перших поверхах спішно перетворювалися на магазини, кафе, кабінети стоматологів і нотаріусів. Розгулялися капіталісти-початківці на славу — багато приватних будинків початку 90-х виглядають вироком незрілим естетичним фантазіям їхніх власників. Офіси ж і магазини почали ліпити з того, що було, прямо на перших поверхах тих самих сталінських парадних будинків на Радянській і поряд. Благо, ніхто доморослих дизайнерів і не зупиняв — ні архітектори, ні влада. У результаті маємо: фасади з різнокаліберними, кричуще-різнокольоровими магазинами та офісами; абсолютно несумірні прибудови до будинків; всепереможна чванькуватість в обробці.
Щоб не бути звинуваченою у смаківщині та суб’єктивності, наведу слова головного архітектора Луганська Леоніда Козака: «Ви звикли мислити радянськими стандартами, коли всі мали бути одягнутими в уніформу. Я вважаю, що підхід до нижньої частини будинку і повинен бути різноманітним. Кожен має право самовиразитися. Людина повинна з чогось почати. А потім вона подивиться, поїздить по світу, і її смак стане більш вишуканим. Адже сіре місто гірше, ніж яскраве. Потрібно більше робити розрахунок на смаки молоді».
Поїздили-поїздили світом наші люди, але поки що радикальних покращань смаку із собою не привезли, на жаль. І серед архітекторів згоди немає. Директор інституту «Гражданпроект» Віктор Шевляков, на відміну від головного міського архітектора, вважає, що самовиражатися краще всередині свого будинку, а все, що доводиться споглядати широкій громадськості, має бути, як мінімум, пристойним: «Спочатку має бути продуманий і спроектований загальний вигляд фасаду, і все, що будується, має відповідати цьому комплексному задуму. Інакше виходить негарно, нестильно. Один вхід оформлений у склі та пластику, а поряд інший — викладений із піщаника та облицьований цеглою. І дуже кричущі кольори». Йому вторить заступник Андрій Джунь: «Соромно на все це дивитися. Взагалі-то кожен проект повинен розглядатися містобудівною радою, але цього року було всього два чи три засідання, а практично щодня в місті здається новий об’єкт. Правила забудови є, але їх постійно порушують. Ми кілька років тому, коли тільки розпочиналося освоєння перших поверхів житлових будинків під офіси та магазини, пропонували зробити на кожен будинок, хоча б по вулиці Радянській, ескізний проект. Тоді можна було б говорити про архітектурний ансамбль. Перший інвестор задавав би проект всього фасаду, а наступні дотримувалися б його. Пропонували продумати й інші об’єкти, що створюють архітектурний вигляд міста — павільйони, кіоски, ліхтарі… Але на ділі все не так. Зараз у місті працює маса проектних організацій, і кожна вигадує щось своє. У результаті будинок перетворюється на хаотичне скупчення різних архітектурних ідей, а іноді й просто стає торжеством несмаку». Проблема ще й у тому, що при оформленні часто використовується непридатна для наших умов фурнітура, будівельні матеріали з Туреччини, Італії, не розраховані на наші морози. Все це дуже швидко стає непридатним і абсолютно псує вигляд будівель».
Було б несправедливо сказати, що в місті не будується красивих будівель. Чудово, стильно і благородно виглядає центральний офіс Ощадного банку, I-й Міжнародний також дуже гарний — видно професійну роботу архітекторів, дизайнерів. Кілька фірм побудувало для себе вельми респектабельні будівлі. Але загалом поки що про сучасну, відповідну світовим тенденціям генеральну архітектурну концепцію не йдеться. Коли бачиш стильну будівлю в оточенні обшарпаних, давно нефарбованих будинків, мимовільно згадуєш слова Валентина Гафта, сказані, щоправда, з іншого приводу: «… как капля «Шанели», попавшая в щи».
Луганськ продовжує орієнтуватися на старий генеральний план, якому вже кілька десятків років. Змінилося життя, з’явилися нові потреби, а, отже, виникла необхідність у нових об’єктах, реконструкції старих вулиць і площ. Місто має точно знати, скільки сьогодні його жителям потрібно автостоянок і автозаправок, стаціонарних ринків, транспортних зупинок та інших об’єктів інфраструктури, і де вони мають бути розташовані. Тому міська рада збирається оголосити конкурс на розробку нового генерального плану, за яким розвиватиметься Луганськ. План буде розроблятися чотири-п’ять років. Це серйозна робота з аерофотографуванням, іншими сучасними технологіями. Йдеться про цей конкурс уже давно, але поки що його не оголошено.
Нині луганська влада кілька разів приступала до реконструкції старого центру, та так і не довела її до кінця. Пофарбували, відреставрували кілька будинків, але будматеріали виявилися неякісними, i незабаром фарба та штукатурка обсипалися.
Мабуть, лише численні церкви будуються у нас продумано і з любов’ю. Закінчується зведення Свято-Володимирського собору, який і через сто років виглядатиме благородно. Багато нових пам’ятників з’явилося в місті. Не всі вони однаково добре прийняті громадськістю, але, безумовно, своєрідності архітектурному вигляду міста додають.
Він дуже різний, наш Луганськ. У ньому можна зняти фільм практично на будь-яку тему. Хочете про становлення капіталізму в Росії — будь ласка; про роки післявоєнної розрухи — і тут декорації не потрібні, є будинки з вибитими дверима та вікнами, покошеними дахами. Можна навіть футуристичний фільм жахів зняти — на фоні недобудованого і вже напівзруйнованого, оточеного смітниками Палацу культури (!). А є і чарівні куточки, затишні парки, фонтани, є сучасні магазини та стильні офіси…
Служіння муз, казав поет, не терпить суєти. Щодо архітектури це особливо правильно. Міста будуються на віки та стають для майбутніх поколінь своєрідним підручником історії. Добре б у них обійтися без друкарських помилок.
