Побудоване після Чорнобильської катастрофи для проживання обслуговуючого персоналу станції, місто має сучасну інфраструктуру, відносно високий (порівняно з іншими містами України) рівень матеріальної забезпеченості жителів, зумовлений високою, за українськими мірками, зарплатнею працівників станції. А також різними пільгами, що належать ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС, особам, потерпілим від аварії. Населення Славутича становить приблизно 26 тисяч чоловік і є одним із наймолодших у країні; середній вік жителів — 27 років. У місті відмічається і порівняно висока народжуваність. Але невизначеність долі містоутворюючого підприємства — Чорнобильської станції — постійно вносить елемент хиткості в усталений образ життя населення міста.
З метою діагностики спектра соціального самопочуття різних груп населення Славутича, типології можливих поведінкових реакцій при загрозі руйнування звичних умов життя городян Інститутом соціології НАН України в місті було проведено опитування його жителів. В опитуванні брали участь 217 респондентів, що складає більше 1% дорослого населення Славутича.
Дослідження показало, що найбільш гостро населенням Славутича переживаються особисті проблеми економічного плану, пов’язані з трудовою діяльністю. Проблеми суспільні ж (майбутнє України, безробіття, зростання злочинності тощо) відходять на другий план. МЕНШЕ ЗА ВСЕ ГОРОДЯН У НИНІШНІЙ СИТУАЦІЇ ХВИЛЮЮТЬ ПОЛІТИЧНІ ПРОБЛЕМИ. Життєві цінності у різних вікових групах населення Славутича мають різні пріоритети, що цілком закономірно. Якщо молодь серед головних цінностей називає кохання, то для людей середнього віку на перший план виходить цікава робота, для немолодих же — здоров’я. Цікаво, що етнічна специфіка у визначенні життєвих пріоритетів українців і росіян найбільш яскраво виявляється в таких цінностях як сім’я і матеріальна забезпеченість. Вони мають значно більшу вагу для українців, у той же час професіоналізм і власна справа в ціннісній ієрархії росіян посідають вище місце. Суб’єктивна оцінка городянами свого матеріального становища (середня зарплатня городян — 391 гривня — значно перевищує загальноукраїнський рівень, а середня зарплатня працівників Чорнобильської АЕС ще вища — 455 гривень) показує, що дуже велика частина (45%) відчуває матеріальні ускладнення, водночас як тільки 10% респондентів задоволені своїм рівнем життя. Потрібно відзначити, що більше третини респондентів не бачать можливостей додаткового заробітку, однак дрібним бізнесом готова зайнятися дуже невелика частина опитаних (менше 2%).
НАЙБІЛЬШ ПОШИРЕНИЙ НАСТРІЙ У МІСТІ — ВІДЧУТТЯ ВЛАСНОГО БЕЗСИЛЛЯ. Він особливо характерний для немолодих і людей середнього віку. Соціально-психологічну ситуацію, що склалася в місті, велика частина респондентів розцінює як напружену. Кризовою її вважає третина опитаних. Тільки для п’ятої їх частини ситуація представляється нормальною (більш-менш спокійною і сприятливою). При цьому 2/3 опитаних указує на свою недостатню інформованість про все те, що відбувається.
Закриття ЧАЕС, на якій працює приблизно 40% всіх зайнятих городян, вимагає створення нових робочих місць у місті. Найбільш відповідними для міста підприємствами, які змогли б компенсувати закриття електростанції, респонденти вважають промислові виробництва на базі новітніх технологій — населення за рівнем своєї кваліфікації спроможне працювати на таких підприємствах. П’ята частина опитаних вважає доцільним створення у Славутичі серйозної системи професійної перепідготовки. Неодмінною умовою подальшого існування та розвитку міста майже 2/3 респондентів вважають створення у Славутичі вільної економічної зони.
Невизначеність майбутнього створює нестабільну міграційну ситуацію в місті — тільки 60% мають твердий намір залишитися. Чверть респондентів не знає, на що зважитися, — ці люди перебувають у стані невизначеності, постійного психологічного напруження. Серед головних причин, які змушують до від’їзду, — економічні та професійні міркування. Причому для росіян найбільш значущими при прийнятті рішення про від’їзд виступають мотиви, пов’язані з їхньою трудовою діяльністю, а для українців і респондентів інших національностей (серед яких 45% білорусів і 30% німців) — матеріальні ускладнення, що переживаються ними. Водночас плани респондентів на найближчий час свідчать про значну динамічність трудоактивного населення Славутича — не планують жодних змін тільки менше половини опитаних. Більше третини з них мають намір перейти на роботу в приватний сектор і тільки близько 1,5% хотіло б влаштуватися на державне підприємство з гарантованою зарплатою.
У разі втрати роботи більше половини респондентів влаштує тільки високооплачувана робота, неважливо яка. На будь-яку роботу готові погодитися менше третини опитаних. У акціях протесту більше схильні брати участь немолоді респонденти, молодь же брати в цьому участь не збирається. При цьому тільки близько 13% опитаних у разі втрати роботи готові організувати власну справу. На шляху до неї, на думку городян, стоять значні перешкоди, створені самою соціально-економічною системою, існуючою в даний час в Україні.
Чимало міст в Україні вже спіткала доля закриття містоутворюючого підприємства. Однак населення міста має певні переваги — воно молоде і висококваліфіковане, самостійне, динамічне і не схильне до соціального вибуху. Проте акції протесту працівників АЕС України, що почалися наприкінці вересня також і в Славутичі, показують, що навіть найбільш благополучні верстви населення підходять до критичної межі у своїй соціально-економічній і психологічній витривалості. Аналіз отриманих даних показує, що тільки реальний початок серйозних соціальних трансформацій зміг би вселити нові надії у зневірене населення. Особливо гостро це питання стоїть для працівників атомних електростанцій і для міст-супутників АЕС. Подальше ж непроведення владою кардинальних економічних і соціальних реформ цілком здатне призвести до непередбачуваних соціальних і техногенних наслідків.
№204 24.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
