Неупереджено говорити про міжнародний архітектурний конкурс із загальним призовим фондом у 450 000 євро на кращий проект комплексу «Мистецький Арсенал» сьогодні доволі важко — зважаючи на не зовсім сприятливі обставини, що з’явилися останнім часом в бюджеті країни, та «заяложеність» теми улюбленого дітища Президента — культурно-мистецького й музейного комплексу навпроти Києво-Печерської лаври. За щорічним рейтингом корумпованості країн світу, що його розробляє міжнародна організація Transparency International, Україна цьогоріч на 134-му місці (перші місця — у найбільш вільних від корупції країн), тож не в останню чергу через цю причину конкурси в Україні не завжди ототожнюються з прозорою конкурентною боротьбою з чітко визначеними та рівними для всіх правилами й задачами.
Архітектурний конкурс, який був організований Державним управлінням справами, представленим Держпідприємством КММК «Мистецький Арсенал» і проведений міжнародним оператором — німецькою фірмою Phase eins www.phase1.de — мав певну специфіку. Його результатом мало стати отримання кількох різних проектних пропозицій забудови території в буферній зоні частини світової культурної спадщини ЮНЕСКО — Києво-Печерської лаври. Згідно з розпорядженням КМДА №979 від 17.05.2002 р., територія проектування значиться як заповідник, за державними будівельними нормами тут дозволяється лише ремонт інженерних мереж, в окремому випадку — відтворення історичного вигляду.
Але, якщо поглянути на дану ділянку під іншим кутом зору — тут раніше був військовий завод, в процесі його діяльності постраждали й стіни старого Арсеналу (1784—1802рр.), й земляні вали Цитаделі Київської фортеці XVIII ст. Ця територія (9,8 га) завжди була закрита для відвідування, мало хто з киян чи гостей міста здогадувався, що відбувається за високим парканом. Останніми роками там проводилася розчистка від промислових цехів і господарських споруд, які не мають історичної цінності, й зараз це приблизно шість гектарів вільної від забудови території на печерських пагорбах. Звідси — рукою подати до Лаври, п’ять хвилин їзди до владних установ країни, центральної площі — майдану Незалєжності. Так повелося, що останні кількасот років тут уже багато будували. Печерське містечко при монастирі, Вознесенський монастир, гігантська земляна фортеця, Арсенал — ця територія має багато історичних та археологічних шарів. Але аж надто вона приваблює тих, кому належить влада.
Хоч роботи по реставрації Арсеналу продовжуються, громадськість досі не бачила чіткої концепції музею, не знає, що планують відкрити там мало не через півроку, звідки надійдуть експонати? Але це — тільки частина грандіозної задумки: окрім Арсеналу (загальною площею близько 70 000 м2 ), на який згаданий вище конкурс не поширювався, поряд планується збудувати ряд об’єктів культурного і комерційного призначення площею понад 84 000 м2. Саме на них і був оголошений конкурс. Якщо пригадати історію проведення подібних заходів в Україні, то масштабного відкритого конкурсу, де б приймали участь міжнародні «зірки» архітектури, в Україні не було. Не було й досвіду організації цієї складної процедури. Таким чином пояснюють запрошення німецької посередницької фірми організатори конкурсу. Ця фірма організувала вже ряд міжнародних конкурсів у Німеччині, Швейцарії, Йорданії, Лівії, Саудівській Аравії. На її рекламу зголосилися 133 архітектурні фірми з усього світу. З України було подано три заявки, дві з яких пройшли у перший тур.
Згідно з українським законодавством, публікація про конкурс має з’явитися у вітчизняній пресі, але охопити цією пресою всіх зацікавлених неможливо, тому світова практика передбачає кілька авторитетних інтернет-сайтів, які регулярно оновлюють інформацію про актуальні архітектурні конкурси в різних країнах світу. Уже після завершення конкурсу та оголошення його результатів 2 грудня 2008 р. майже всі центральні ЗМІ України, кілька міжнародних видань передали інформацію про це, але виставка, що два тижні експонувалася в Українському домі, не викликала зацікавлення, не коментують подію і органи влади, відповідальні за збереження історичної спадщини. Оскільки конкурсом було передбачено спорудження Центру української музики з залом на 1800 глядачів, музею сучасного мистецтва, багатозального кінотеатру, Науково-дослідного реставраційного центру — не чути відгуків тих, хто мав там працювати, задля кого їх створювали? Чи криза так вплинула, що у ймовірність подібного будівництва мало хто вірить?
Окрім об’єктів культурного призначення, понад 30% у комплексі займають комерційні об’єкти — готель, апартаменти, офіси. На питання про ймовірність будівництва тільки комерційної складової комплексу представник німецької фірми Phase eins Бьорн Штейнхаген відповів, що підхід до проектування культурних об’єктів був дуже серйозним, було запрошено ряд міжнародних експертів зі специфічних питань: акустики, освітлення зальних приміщень, технічного забезпечення. Це неважко перевірити на сайтах офіційних інтернет-представництв цих міжнародних консультантів, наприклад, нью-йоркської фірми Artec www.artecconsultants.com. Керівництво Phase eins не заперечує гарячі дискусії з приводу конкурсу, адже будівництво буде вестися у охоронній зоні.
І найголовніше — перемогу в конкурсі здобув автор ряду музеїв і великих громадських споруд у багатьох країнах світу — японць Арата Ісодзакі. Його проект найбільше відповідав конкурсним вимогам, давав необхідні замовникам корисні площі, не перевищував заданий ліміт по висоті й заглибленості нових споруд (хоча обгрунтованість цього ліміту — питання спірне, й лежить у компетенції українських органів влади), а також їх просторовому місцерозташуванню (місця, де повинні бути розташовані нові споруди, також були визначені конкурсним завданням).
Призові місця, з другого по четверте, посіли не менш відомі, ніж переможець, архітектори AIX з Швеції, Девід Чиперфільд з Великої Британії та німці Кляйхус і Кляйхус. Згідно з умовами конкурсу, кожен з них повинен розробляти свою окрему споруду в рамках проекту Ісодзакі. Українські архітектори (а це дві фірми — ТАМ «В. Шевченко» і АБ «Зотов і Ко») призових місць не отримали.
Проте архітектурний конкурс став першою в такому масштабі подією, що привернула увагу міжнародних архітекторів до України, багато представників архітектурних компаній світу відвідали Київ. Подія мала резонанс у професійній пресі за кордоном: зважаючи на глобалізаційні процеси в світі й посилення конкуренції серед архітекторів, можливо, такий конкурс дасть поштовх для наступних, адже приблизно 30—40% роботи для зодчих у світі, залежно від країни, розподіляється саме таким способом. А ось задачі конкурсу повинна регулювати небайдужа громадськість, якщо мова йде про громадські об’єкти.
