Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Мистецтво свіжого повітря

Переростаючи стіни клубів, нова танцювальна культура захоплює вулиці та майдани
9 червня, 2000 - 00:00

В останні роки прогрес у справі виходу на вільні простори став спостерігатися і в нас. Принаймні, натовпи народу в містечко Казантип їздять регулярно, проводячи там час відповідно до серпневого сонця, Чорного моря і численних комарів. Знов-таки Крим — справа хороша, але знову ж таки відгонить резервацією — велика все ж Україна, всі хочуть танцювати й веселитися, і не лише в серпні, до речі.

Варіантів може бути багато, але один, масово прийнятний, вже, схоже, знайдено. Центр міста, перетворений на дискотеку, — вельми непогана ідея, набагато краща, ніж бензиново-асфальтова пустеля. Ось нещодавно найбільшими містами й селами прокотилася з ритмічним гуркотом ціла «Танцювальна соковижималка» — повноцінне і вельми веселе турне. Основними його моторами були, як і годиться, наші рідні ді-джеї, улюблені танцюючим народом Дербластер, Йоші та Данилкін. А як офірних теляток подавали супермодні поп-групи «Океан Ельзи» і «Танок на майдані Конго».

Результати виявилися вельми благотворними. Київ і Дніпропетровськ, Львів і Донецьк «відтягувалися» щосили, «пили соки натуральні» і були вельми задоволені. До речі, щодо соків — факт досить приємний, бо «Соковижималка», всупереч розхожій думці про наскрізь «пронаркочений» рейв, — захід щодо стилю та організації доволі здоровий. Є ще й патріотичний момент — упорядники всього дійства також натуральні, стовідсотково своя соковитискуюча фірма «Галичина», а не яка-небудь заокеанська контора, в напоях якої немає ні коли, ні коки.

Унікальність же цього всеукраїнського танцмайданчика в тому, що і столицю, і провінцію постачають однаково добірною музикою і однаково безпечними для здоров’я веселощами. Це, звичайно, ще не багатотисячні «ікс» («зет, «зеро»)-карнавали на зразок тих, що регулярно заливають, наприклад, Амстердам. Однак масштаб не є важливим. Адже красиво жити забороняти перестали. Тепер головне навчитися жити красиво і в чотирьох стінах, і на свіжому повітрі.

Тоді, дивись, і виїжджати нікуди не доведеться.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 
Рубрика: