«I де тут медом намазано?..» — цей підпис до одного зі знімків фотовиставки газети «День» пригадався при погляді на потужний потік людей, які задовго до офіційного відкриття експозиції Міжнародного фотоконкурсу «Дня» у Волинському національному університеті імені Лесі Українки поспішали в наукову бібліотеку закладу, де й розгорнулася виставка. Проте жарт недалекий від істини: як і торік, коли фотовиставка побувала на Волині вперше, цього разу теж був справжній аншлаг.
Луцьк не так часто переживає культурні події подібного емоційного підйому. А тим більше, що про рівень найнароднішого, образно кажучи, мистецтва — художньої фотографії, котра представлена була на виставці торік, Волинь наслухана.
Презентація фотовиставки відбувалася у напрочуд доброзичливому й емоційному настрої. Фотоальбом з найкращих знімків попередніх фотовиставок, який представила головний редактор газети «День» Лариса Івшина, не просто викликав захоплення. Як влучно висловився ректор Волинського національного університету імені Лесі Українки професор Ігор Коцан, він недарма інколи любить більше роздивлятися фотознімки, ніж картини.
— Фотографії дуже правдиво фіксують те, що дуже непросто зафіксувати, — час.
— Ось такі ми відкривалися світові у 1991 році... Ось перший Майдан — студентський, про який уже багато хто й забув... Ось такі були шахтарі, коли йшли на Київ, ось вони сидять і стукають касками біля Верховної Ради, а ось у лікарні з жахливими опіками... Поряд з болем і втратами на знімках є дуже багато світлої й обнадійливої України. І посли іноземних держав, які обов’язково відвідують фотовиставки «Дня», недарма кажуть, що найповніше Україну відчувають саме через такі фотографії. Побувавши нещодавно в Японії на запрошення міністерства закордонних справ цієї держави, попросила обов’язково включити у програму відвідання фотовиставки. І мені її показали у Токіо: вона розповіла мені про Японію і японців дуже багато, — ділилася з присутніми Лариса Івшина.
З цього приводу пригадалася думка народного депутата України, відомого волинського лікаря Володимира Карпука, котрий відвідав минулорічну фотовиставку «Дня» у Волинському університеті:
— Хтось із відомих сказав, що історія не має корзини для сміття... Але мить зникає, варто відвести погляд, як вона кане у вічність. І ця виставка є саме тим поглядом, який зберігає нам історію, є часто несподіваним поглядом, бо знайомі нам події й обличчя стають ближчими...
Немало студентів активно знімали на свої мобільні телефони окремі знімки, аби зберегти враження довше і поділитися ними з іншими.
Дві Оленки — Румін і Бортнік, які навчаються на факультеті міжнародних відносин, вибирали фотознімки з виразно соціальним підтекстом. Довго стояли перед фотографіями на тему Голодомору... Потім застигли перед знімком Наталії Кравчук «Дівчата».
— Ми вражені, наскільки колонія змінила у дівчаток вираз облич! У різних очах — однакова безнадія і приреченість, здається, що життя вже наклало на них свій незгладимий слід, і проти цього хочеться протестувати. Особливо сподобалися знімки чорно-білі, зокрема, «Старий і море» Євгена Компанійченка. На них важче, ніж на кольорових, відобразити душу зображеного.
Валерій БЄЛОВ, керівник університетського фотогуртка «Спалах», член Спілок фотохудожників і кінематографістів України:
— На фотовиставку «Дня» я поведу членів нашого фотогуртка. Нехай повчаться! Експозиція, яка демонструється, це високого ґатунку фоторепортаж, якому притаманні елементи художності. Як для фоторепортера, газетяра — це вища школа. Хоча на цьогорічній виставці, як на мене, трохи забагато заполітизованих знімків, які сміливо можна подавати під рубрикою «Актуальний фоторепортаж». Слідкую за творчістю Бориса Корпусенка. Його робота «Дві правди», яка торік отримала гран-прі на фотовиставці «Дня», дуже сильна, це найвищий за останні 20 років приклад високого репортажу.
Андрій ГОРДІЙЧУК, директор Інституту мистецтв:
— Враження від симпатичної і дуже української виставки просто колосальні. Я вражений, як автори, причому не лише столичні, а й із маленьких українських сіл уміють впіймати мить. Який унікальний кадр на знімках «Канкан-2007», «Вночі до вас прийде... карієс!», «Де тут медом намазано?» Або ще один — знімок Руслана Канюки «Несподіваний жест», коли наш Президент, нахилившись за орденом, який впав, наче вклоняється ветеранам війни і праці. Треба відзначити, що ці знімки дуже виграли завдяки напрочуд влучним підписам до них. Одна фраза — і знімок просто грає! Власне він лише з підписом стає художнім і неповторним. Тому хочеться весь час гукнути: «Автора!» Хто ці мудрі люди, у яких вистачає і почуття гумору, аби назвати знімок з таким влучним підтекстом?
Оксана ТИМОЩУК, випускниця університету, вчителька Луцької гімназії №21:
— Я спеціально прийшла на фотовиставку «Дня», бо багато про неї чула. Не могла позбавити себе такої нагоди, адже у Київ не поїду. Тепер можу з радістю сказати, що і я тут була. Чогось подібного ніколи раніше просто не бачила. Мені здалося, що я й Україну до цієї виставки уявляла зовсім іншою. Сподобалися знімки «Дзвінок шефу» і «Добра дівчинка». Фотографії — це лише мить. Але ваше фото — це мить, над якою замислюєшся більше ніж на мить.
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, проректор з навчально-виховної роботи:
— Я виставкою насолоджуюся! Цього року ми мали в університеті кілька знакових подій — приїзд Президента, присвоєння статусу національного... Фотовиставка «Дня» також дуже важлива подія для культурної громади Волині. Ми доклали дуже багато зусиль, аби вона розгорнулася саме у стінах нашого закладу, бо свідомі, що вона дасть змогу студентам, викладачам, та й просто волинянам побачити своїх сучасників-українців з інших територій держави. Але побачити такими, якими вони є насправді. Ця виставка від попередньої відрізняється, бо вона інша за духом, за настроєм, але і ця, як і попередня, свідчить, що газета «День» тримає дуже високу планку якості. Ще приємно, що дружба наша з газетою триває не перший рік, що і ми долучаємося до проектів, які започатковує «День». Дуже цінуємо, що газета наголошує на цінностях, котрі, можливо, у суспільстві нині нівелюються. Наш університет вважає, що їх треба свідомо підтримувати, і все робити, аби ці цінності стали загальноукраїнськими.
ВОЛИНСЬКИЙ ДЕНЬ РЕДАКТОРА «Дня»
Поважне товариство у конференц-залі, де відбуваються засідання і вченої ради університету, зустрічало редактора газети «День» великим табло зі словами: «Вітаємо Ларису Івшину у Волинському національному університеті!» Професори, доценти, декани, директори інститутів у складі університету, відомі не лише в Україні, а й у світі науковці з інтересом сприйняли тему наукової доповіді головного редактора газети «День» «Ідентичність і модернізація України».
Незадовго до засідання вченої ради, на презентації фотовиставки «Дня» перший ректор Волинського державного університету професор Анатолій Свідзинський взяв слово, аби висловити свої враження від статей Лариси Івшиної, котрі вона опублікувала у «Дні» після поїздки в Японію. Адже ці враження, зокрема, теж спонукали її, журналіста, до виступу на таку животрепетну для України тему. Професор Свідзинський казав, що він мав «особливий день», коли прочитав статті пані Лариси.
— Я, знаєте, люблю читати розумні тексти, але мені важко назвати у цьому році матеріали, які б мене більше вразили... Лариса Івшина дуже тонко підмітила спільні риси нашої з японцями ментальності, вірувань, звичаїв, традицій. Як вона пише?.. «Особлива, примітна риса — наше козацтво і японське самурайство... Під час цього візиту до Японії я переконалася, що ще справді дуже багато недосліджених рис нашої козацької військової демократії та їхнього військового центризму відобразилися на майбутньому житті. Щоправда, у нас потім це було трагічно обірвано подальшою колонізацією України. Японія ж на тому етапі його уникнула, і вже Друга світова війна, Хіросіма і Чорнобиль знову дали на новому витку спільні риси...» І тим не менше наші долі розійшлися!
— Українців ще треба навчати розумінню, якої культури, якої спадщини вони продовжувачі. Ще дуже багато треба зробити, аби ми свою історію зробили найперше для себе, а потім могли обмінюватися інтелектуальними здобутками з іншими. І локомотивами, кураторами інтелектуального шляху є університети, — головний редактор газети «День» у своїй науковій доповіді ще раз нагадала про те, як у Харківському університеті їй свого часу показали дуже давню карту тодішньої України, котра була поділена не на військові, а навчальні округи з центрами в особі університетів. — І в наш час важливо, аби університети були лідерами для підтримки громадянського тонусу.
Примітно, що нині у Волинському національному університеті читає лекції запрошена з цією метою завідувачка кафедри соціології Харківського національного університету Людмила Сокурянська:
— Як я почула сьогодні з доповіді головного редактора газети «День», нам треба дуже багато зробити, щоб формувати в сучасної молоді громадянську ідентичність. Бо, на жаль, наші соціологічні дослідження свідчать, що не всі молоді люди мають таку усталену громадянську ідентичність. Дуже велика частка серед студентів (а я наводжу дані всеукраїнського дослідження) — майже 40 відсотків серед опитаних, вдумаймося у цю цифру! — орієнтовані були на те, щоб поїхати з України, бо не мали тут змоги себе реалізувати. Це дані за 2004 рік. Нині ми завершуємо нове дослідження, і маємо дані, що цей відсоток знижується, що громадянська ідентичність збільшується, а рівень емігрантських настроїв студентства зменшується. І це дуже добре, бо ж це інтелектуальний потенціал нашої нації. Яка розбудова, яка трансформація і модернізація, якщо ми втратимо цей потенціал!
Часто працівники Міністерства освіти наголошують нам, викладачам: ви повинні проводити навчальну і виховну роботу, опираючись на національну ідею. Тоді я запитую: скажіть мені, що таке в Україні сьогодні національна ідея? Мені здається, що дуже слушно казала сьогодні шановна пані Лариса, що ми повинні шукати підґрунтя нашої національної ідеї, шукати цінності, які поділяє більшість населення. На жаль, у нас нині переважають такі цінності, які нас не інтегрують, а дезінтегрують. Проте молодь, що на сході, що на заході, на щастя, знаходить спільну мову, хоче і може об’єднатися. Інколи політики забувають про народ і починають вирішувати власні проблеми, ділити нас на схід і захід. Я ж маю нині унікальну можливість — працюю в національних університетах в різних куточках України й можу порівнювати, бачу тенденції. Студенти-волиняни мене допитуються: а чим ми відрізняємося від харків’ян?.. Та нічим ви не відрізняєтеся! Вони такі ж молоді й у них такі ж, як у вас, прагнення.
Після доповіді головного редактора газети «День» закидали запитаннями, які свідчили, що тема модернізації й ідентичності нині вкрай актуальна. Тому доповідь Лариси Івашиної буде опублікована у науковому віснику Волинського університету, аби з нею познайомилося більше коло зацікавлених у єдності й процвітанні України. А ректор професор Ігор Коцан вручив гості Почесну подяку університету за номером 1.
МАЙБУТНІ МІНІСТРИ ВИЗНАЧИЛИ, ХТО ВЕЛИКИЙ УКРАЇНЕЦЬ
Відкриту лекцію у Волинському університеті у рамках волинського дня газети «День» прочитав Євген Марчук. Представляючи його, ректор, професор Ігор Коцан, аби не повторювати, як висловився, численні титули, назвав його Великим Українцем. Понад чотири сотні студентів, які вщерть заповнили актову залу, вислухали лекцію на тему «Сучасні виклики національній безпеці України» з такою увагою, котрої досягають лише найдосвідченіші викладачі. Опісля вони відзначали навіть гарну українську мову викладача і, без сумніву, його незаперечне володіння матеріалом. І ставали у довгу чергу, аби поставити Євгену Марчуку своє запитання.
Здається, їм не буде кінця. Майбутніх політологів цікавило: чи правильно вчинила Україна, позбувшись у свій час ядерної зброї? Першокурсника юридичного факультету Віталія Куденчука: якою є діяльність України у боротьбі з міжнародною організованою злочинністю і яка роль у ній Інтерполу? Олесю Ніколайчук з факультету міжнародних відносин: які засоби може застосовувати Україна, аби нейтралізувати вплив Росії на її політику? І кожна відповідь перетворювалася на досконалу міні-лекцію з даного питання, бо, як відзначив Євген Кирилович, дякуючи студентам за допитливість, що їхні питання були на рівні майбутніх міністрів.
— Лекція співзвучна традиціям університету: кілька разів у рік ми намагаємося запросити до себе на виступ відому в Україні людину, котра є не лише професіоналом у своїй справі, а й може бути зразком для молодих, — ділився враженнями декан історичного факультету Анатолій Шваб. — Проте люди з таким державним досвідом, як у Євгена Кириловича, не так часто у нас бувають. Доповідь мене вразила масштабністю, здатністю порівнювати, аналізувати процеси, які ми могли лише споглядати, але які впливали і на життя пересічного українця. Доповідь ґрунтовна, цілісна, акцентована на основних проблемах, які сьогодні часто є предметом спекуляцій для політиків. Власне, вона просто була цікава! І увага чотирьох сотень студентів — коли нема особливої заангажованості — свідчення тому.
Колосальне враження справила лекція на першого ректора Волинського державного університету професора Анатолія Свідзинського:
— Сила інтелекту, професійність, обізнаність, аналітичність Євгена Марчука безпрецедентні. Думаю, що це людина, чия точка зору нині потрібна Україні. Я знаю його ще з часів моєї роботи у Криму. Я бачив, як виважено і наполегливо він вирішував тут складні питання... Я дуже поважаю цього чоловіка через наявність у нього комплексу рис. У нас є чимало і розумних, і вольових... Але не в усіх це, як у Марчука, поєднується. Тому у нас ще так багато проблем усвідомлених, але практично не вирішених. Хочу побажати йому здоров’я такого ж могутнього, який могутній у нього інтелект. Мені здається, що воля і розум — це якраз те, що сьогодні потрібне Україні. Але зустріч переконала ще й у тому, що у нас є розумні молоді люди. Як правило, питання (і які!) ставили першокурсники, наймолодші. Це означає, що є зміна поколінь, що кожне нове покоління вільніше думає, незалежніше думає, активніше думає. Це та зміна, на яку Україна зачекалася, бо дуже багато людей, які себе вичерпали. Тому наша надія не лише на такі видатні особливості, як Євген Марчук, а й на молоду інтелектуальну гвардію (і як добре, що вона його почула!), котра, безперечно, років через десять буде визначати обличчя України.
