Ми зустрілись з Віктором Мельником, переможцем проекту «Шанс», на Театральній площі Чернівців, на буковинській Алеї зірок. Тут імена митців, які своїм талантом прославили рідний край, і всі ми сподіваємося, що незабаром юний співак долучиться до плеяди відомих буковинців, а його творча зірка горітиме довго й яскраво.
Віктор виявився напрочуд пунктуальним, ввічливим і приємним співрозмовником. Щойно він з’явився на площі, до нього підійшли троє хлопців-перехожих. Переконавшись, що не обізнались, вони висловили йому своє захоплення та попросили в юнака автограф. Такі вони — перші плоди популярності, але, схоже, ознак зіркової хвороби у Віктора немає — він щиро дякує прихильникам за увагу. Та надто балакучим хлопця не назвеш, він зізнався, що не вміє багато й гарно говорити. Зате він уміє чудово співати, про його талант та прагнення й розмовляв із Віктором Мельником кореспондент «Дня».
«З 12 років я співав у церковному хорі, хотів бути священиком, а мама хотіла, щоб я був дяком, — розповів Віктор. — Моє знайомство з оперним співом відбулось у 15 років у студії академічного співу. До того часу мені не довелось побувати в опері — на жаль, вона не така поширена. Але коли почув, то зрозумів: це — моє». Відтоді юнак наполегливо займається співом. Він відзначає, що на початковому етапі йому дуже допомогла його перша викладачка Лідія Гакман, разом вони багато зробили, а знайомство з Володимиром Гришком відкрило нові горизонти. Віктор, цьогорічний випускник, в липні вступатиме до Національної музичної академії та сподівається вчитись у класі В. Гришка. А ще він мріє досягти рівня Паваротті й Карузо, співати на великих оперних сценах, скажімо у Віденській опері, «Метрополі» в Нью-Йорку, найбільше прагнення — «Ла-Скала» в Мілані. Але хлопець розуміє — це дуже високий рівень: аби його досягти потрібні роки й навіть десятиліття. Віктор готовий працювати та йти до своєї мети, хоча зізнається, що як віруюча людина не любить планувати своє життя: «Усяке може трапитись — як Бог дасть, так і буде». Узагалі в нього м’який, навіть замкнутий характер, він нікому не розповідає про свої емоції та переживання. Складається враження, що його багатий духовний світ та внутрішня культура дозволяють йому бути самодостатнім. Він цікавиться українською та зарубіжною літературою, історією, географією — ці предмети й були улюбленими в школі, а математику любив завдяки класному керівникові Світлані Петрівні Токар, із котрою склалися гарні стосунки. Вільний час проводить за комп’ютером, в інтернеті.
На моє запитання, чи є в нього дівчина, посміхається: «Поки що немає, про особисті стосунки думатиму пізніше, всьому свій час. Сьогодні для мене найважливіше — робота, спів, хочу досягти максимуму в кар’єрі». Задля цього й поїхав до Києва на зйомки «Шансу». «Які враження? На телебаченні показують усе так, як насправді відбувається, чи може є якісь таємниці?» — запитую. У відповідь Віктор розповів наступне: «Головне, щоб на площі до рук потрапив мікрофон, адже можна стояти навіть у першому ряду, а співатимуть інші. Потім уже справа за слухачами, їх не змусиш ні аплодувати, ні кидати гроші, якщо ти їм сподобався — підтримають. Мій батько кинув усього 50 гривень, за все інше я вдячний публіці. Щодо зйомок, то в мене залишились приємні враження. Ставлення тих, хто робить програму, було дуже добрим. Особливо підтримувала Н. Могилевська, допомагала, відстоювала мої права, найбільше, звичайно, вдячний Володимиру Гришку, з яким ми уклали контракт. А ще дуже приємною була звістка про мою перемогу: майже 65 тисяч голосів на підтримку — це серйозно, а ті 100 тисяч гривень, зауважте — гривень, а не доларів, як написали деякі журналісти, забезпечать навчання у консерваторії».
Розповів хлопець і про те, що за час зйомок потоваришував з іншими учасниками. Наприклад, з Едуардом Ільницьким навіть хотіли заспівати разом оперно-естрадний дует, а Павло Табаков дуже сподобався й як співак, й як людина. Віктор сподівається й надалі підтримувати з ними дружні стосунки. Про те, що він із дитинства вмів знаходити спільну мову з різними людьми, розповіла й мати молодого співака. «У нього завжди були хороші стосунки й з класним керівником, і з однокласниками, й з сусідами, — говорить Світлана Миколаївна. — Водночас він не та дитина, яка цілими днями пропадає десь на вулиці з веселими компаніями, все більше вдома, за комп’ютером. Хоча останнім часом нам часто телефонують, приходять молоді люди, хочуть сфотографуватись з Віктором, розпитують про його участь у «Шансі». Для матері такий поворот у житті сина дещо несподіваний. Вона вважала, що її хлопчик стане особою духовного сану, адже змалечку виховувала його у відповідності до християнської моралі та в любові до Бога. Сама жінка — в минулому вчитель малювання, тепер працює вдома, пише ікони. Разом вони багато їздили по монастирях і церквах, саме там відчувається спокій та благодать Божа. «Я вважала, якщо Господь дав йому такий голос, то ним треба славити Бога, — говорить жінка, — але коли Віктор почув оперу, то просто захопився нею, й я щиро радію його успіхам. Дуже добре, що дитина матиме в житті улюблену справу. Я рада також, що ним опікуватиметься В. Гришко, я чула про нього як про добру й віруючу людину. Сподіваюсь, він направить мого сина добрим шляхом».
