Ігор КОЦАН, ректор Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
1. Подій зі знаком «плюс» чимало: Євро-2012, наш університет упевнено підтвердив IV рівень акредитації, успішно провели Перший студентський фестиваль української естрадної пісні «На хвилях Світязя», втретє відбулася Фотовиставка газети «День», зустріч студентів та колективу університету з Президентом України В.А. Ющенком, Л.О. Івшиною, В.С.Огризком, підписано важливі угоди про міжнародне наукове співробітництво, захищено докторські та кандидатські дисертації молодими вченими, високий конкурс абітурієнтів. Університет живе цікаво і творчо — це найголовніше для мене.
Найбільш актуальне для України зараз одне американське прислів’я: «Ми витрачаємо багато грошей на науку не тому, що ми багаті, а ми багаті тому, що витрачаємо багато грошей на науку!»
2 .«Найстабільніші в житті — зміни». Важливим є гармонійне поєднання прагнення до змін і стабільності. І це не протиріччя, а закономірність. Кожній людині важливо мати й відчувати опору в своєму житті в чомусь постійному. Але коли стабільності занадто багато, нам стає нудно. Щоб у такі моменти не кинутися стрімголов ламати своє життя, важливо усвідомлено вибирати простір для фантазії, наприклад професію, хобі...
У житті кожного має бути простір для творчості!
Завжди слід пам’ятати: маленька виконана робота цінніша, ніж велика запланована.
3. Людина року для мене — Марчук Євген Кирилович, який є справжнім професіоналом і патріотом України. Він уже традиційно щороку зустрічається із студентами Волинського національного університету імені Лесі Українки. Добре відомо, що теорія — це тільки частина тих вмінь і навичок, якими має володіти фахівець у сучасному суспільстві, тоді як практика формує вже професіонала.
4. Імпонує сучасний стиль, інтелектуальна напруга, полемічність газети «День». Концептуальність і системність простежується в усьому, що робить редакція: видання книг «Бібліотеки газети «День»; фотоконкурси, широкомасштабні акції, на зразок проголошеного Року Івана Мазапи чи створення Острозького клубу; університетська одіссея газети «День», яка охопила провідні університети України. На особливу повагу заслуговує англомовний дайджест The Day. Не завжди маю можливість щоденно читати газету, хоча намагаюся стежити за рубриками «Тенденції», «Позиція», матеріалами Л. Івшиної, І. Пасічника, І. Дзюби, М. Жулинського, А. Свідзинського, О. Пахльовської. Особливого колориту газеті надають фото Р. Канюки, К. Гришина, Б. Корпусенка і геніальні малюнки А.Казанського.
5. Побажання колективу та читачам газети «День»: там, де живе посмішка, сніг здається білішим, трава — зеленішою, сонце світить яскравіше, квіти пахнуть солодше. Посмішок вам у Новому році!!!
Валерій КОВАЛЬ, передплатник, постійний читач і друг газети, м. Чернігів:
1. Рік, що минає. Чим він визначний для мене, чим радував і засмучував? Радував тим, що оточуючі почали глибше розуміти свою роль у нашому суспільстві, вони більше навчилися вибирати — хто є хто і що є що. Це обнадіює.
Знакові події — їх багато, але головні:
у світі зі знаком «мінус»:
— світова фінансова криза;
— війна в Грузії;
— паніка щодо грипу А/H1N1.
Зі знаком «плюс»:
— двадцятиріччя падіння Берлінської стіни;
— визнання Голодомору в Україні як геноциду української нації;
— прийняте рішення про проведення чемпіонату з футболу 2012 року в чотирьох містах України.
В Україні зі знаком «мінус»:
— підписання українсько-російського контракту з постачання газу;
— втрата територій навколо острова Зміїний (Україна — Румунія);
— популістські заяви та дії уряду, що підривають у людей віру в майбутнє;
— постійна присутність у «повітрі» різноманітних скандалів, провокацій, насадження на телебаченні насильства, грубості, поверхневості.
Зі знаком «плюс»:
— відновлення Батуринської фортеці на Чернігівщині;
— подія, що має багатоплюсове значення для України, — це презентація в Луцьку відреставрованого Чудотворного образу Холмської Божої Матері, унікальної ікони православ’я;
— трикратні перемоги братів Кличків за звання чемпіонів світу.
А найголовніший позитив року, що минає, в тому, що мої найближчі друзі, родичі, діти та внуки здорові, досягли певних успіхів у громадських та особистих справах, а тим самим були корисні Україні.
2. Україна, на жаль, змінилася не на краще. Падає її авторитет у світі, посилилася недовіра до владних інститутів, політиків. Зросло розчарування та байдужість до всього, що відбувається. Люди перестають бути привітними, доброчесними.
Україна, на мій погляд, як театральна сцена, на якій упродовж останніх п’яти років розігрується вистава, що змішала всі жанри, — від трагедії до комедії. Актори від усіх гілок влади. А сценічним задником залишається український народ. Глядачі — навколишній світ. За державу прикро!
Разом із цим молодь стає прагматичнішою, розсудливішою, з’явилося прагнення до вищих стандартів оцінювання всіх подій, умов життя. Українці стають патріотичнішими. У моєму особистому житті було більше приємного. Багато читав, слухав і почув, доторкнувся до життєвих святинь, про які раніше знав, але не бачив. А головне — посадив сад, в якому живе багато птахів.
Коли Надія, Віра, Любов не залишають людину, значить, можна творити, удосконалюватися і створювати навколо себе світ доброти, розуміння та дій.
3. Завжди для мене залишається Євгеній Кирилович Марчук. І свій вибір хочу пояснити читачеві. На євроазійському політичному просторі Євген Марчук є відомим політиком-державником. Людина надзвичайно широкої ерудиції, великої волі, послідовності та скромності.
Пройшло десять складних для України років відтоді, коли ми всі могли повернути розвиток країни до високих стандартів. Президентські вибори 1999 року вирішували курс держави, та, на жаль... Зрада, невиправдані амбіції, прагнення утриматися за будь-яку ціну при владі відсунули Україну до розряду «слаборозвинених». Багато хто не зрозумів, що державник Марчук — людина справи й великої мужності. Автомобільна аварія, хвороба, але Марчук діє. Секретар РНБО проводить величезну роботу зі створення системи безпеки країни. Міністр оборони — реформування Збройних сил. Ухвалюється перший в Україні закон із соціального захисту військовослужбовців і їхніх сімей. При ньому військові отримують гідну зарплату, пенсію та соціальні гарантії.
Наслідки аварії — рік нерухомості Євгена Кириловича. Люди, котрі оточували його, розуміли, як важко діяльній людині перебувати в «ув’язненні». Але від нього завжди линуло світло тепла, турботи, привітності та постійного прагнення дії. Можливо, лише одна береза за вікном шпиталю, що змінила всі свої вбрання, могла бачити й відчувати справжній його стан. Він переміг.
Перше, що зробив Є.Марчук, коли вийшов із палати, — взяв участь у підготованій ним науковій конференції у зв’язку з десятиріччям прийняття України (1995 рік) до Ради Європи — це подія, яку він і створив, коли був прем’єром. А наші ЗМІ й державні мужі, що кричали на всіх кутках про свою турботу про українців, навіть не спромоглися пригадати про це. І ще багато-багато іншого можна і потрібно говорити про Є.Марчука. На моє глибоке переконання, він — гордість України.
4. Газету читаю з її першого номера. Джерело інформації глибинного розуміння проблем та питань, що піднімаються в ній. Різноплановість газети — це її унікальність. На мою думку, в Україні немає видання, рівного газеті «День». Щорічні фотовиставки газети — глибинні репортажі про життя України, її людей, історію та культуру. Особливо про «Бібліотеку газети «День». Поки ще не написані «правильні» підручники з історії «нової-старої» України, кожна шкільна бібліотека, районна, міська повинна мати ці видання. І розпочата в Чернігові акція «Подаруй рідній школі «Бібліотеку газети «День», на моє переконання, повинна стати рухом випускників старших років. Книги прекрасні!
Дорога Ларисо Олексіївно, багато вам років творчого підйому, незгасимості ідей та багатьох подвижників у роботі, яку високо цінують читачі та шанувальники газети, а також люди, які коли-небудь поспілкувалися з вами.
5. Бажаю всім українцям добра та радості! І напередодні — тост.
Україна подібна до виноградної лози з прекрасними сонячними кетягами. Коріння цієї лози — історія, культура, мудрість та краса багатьох поколінь. У цьому сила. Нехай кожен із нас візьме собі частку цієї сили і понесе з честю та гідністю. І тоді багато-багато років ми зможемо казати: «Будьмо!».
Ганна ГОПКО, координатор проектів в Україні Міжнародної громадської організації «Кампанії за майбутнє дітей без куріння», кандидат наук із соціальних комунікацій, позаштатний кореспондент «Дня»:
1. Чимало подій уже відзначили попередні експерти «Дня». Тому згадаю ті, які мені запам’яталися, й їх варто відзначити.
Зі знаком «плюс» :
1. Глобальна фінансово-економічна криза, котра сколихнула світ, підірвала нетривкий фундамент матеріалізму, надмірного споживання та життя в кредит за рахунок і знищення природи в тому числі. Може, людство, а особливо —«золотий мільярд» нарешті збагне, що фінансовий колапс — маленька частина глобальної еколого-моральної кризи, від катастрофічних наслідків якої страждатимуть усі: як бідні так і багаті. Влучно сказав М. Ганді: «Ресурсів Землі достатньо, щоб задовольнити потреби кожного з нас, але не жадібність кожного». Отож не заганяймо світ у безвихідь.
2. Створення у Великій Британії слідчої комісії щодо законності прийняття рішення керівництвом країни про участь у війні в Іраку під тиском громадськості. Краще пізно, ніж ніколи.
3. Спортивні перемоги Кличка.
4. Україні не дали третій транш МФВ — нам та наступним поколінням доведеться менше розплачуватися за помилки сучасної влади, зважаючи на непрофесійне використання коштів із двох попередніх траншів та стрімке зростання зовнішнього боргу.
«Мінус»:
1. Україна програла суд по острову Зміїний.
2. Відбулася легалізація колишніх бандитів. Легалізувала їх влада, яка прийшла до влади, кричачи чи обіцяючи, що посадить їх у тюрми.
3. Штучна справа Німеччини проти Дем’янюка. Як написав мені обурений колега: «Справа Деем’янюка — це політичний плювок в наше обличчя, це злочин проти українців, співставимий із совітськими репресіями на тлі «мирно працюючої» Stille Hilfe ! Європа «віддала» нас під вплив Росії взамін за своє «тепле» благополуччя».
2. 1. Україна отримала шанс стати на шлях до 53 млн.: народжуваність випередила смертність відразу у п’яти регіонах. Троє моїх друзів стали батьками! 2. Поширеність куріння в Україні завдяки підвищенню акцизів на тютюнові вироби, інформаційним кампаніям, підвищенню штрафів за куріння в громадських місцях в Україні почала знижуватися. 3.На Львівщині за ініціативи австрійського дослідника історії українських вузьких колій, який вільно володіє українською (чого і досі не зробили багато політиків), стартував унікальний екотуристичний проект з відновлення вузькоколійної залізниці Сколе — Коростів. Проект дозволить відсталому гірському регіонові Карпат знайти нові можливості для розвитку туризму. Довго місцева влада не хотіла давати дозвіл на відновлення колії, але таки зрозуміла: як сам про себе не подбаєш, то з Києва допомоги не дочекаєшся. 4. Активна позиція та тиск громадськості на такі показові справи, як справа екс-нардепа Лозинського та вбивство еколога Гончарова.
— Обличчя людей, котрі виходили із Меморіалу пам’яті жертв голодоморів у Києві, наочно продемонстрували, наскільки наше минуле може консолідувати націю. Після виходу із Меморіалу мені стало соромно за себе, за те, що дозволяла собі критикувати Президента за витрачання грошей на відродження історії, коли в Україні 15 млн. людей живе поза межею бідності.
— Побувавши у Дхараві — найбільших нетрях Мумбая (а це територія 1,5 км квадратних, де живе і працює 2 млн. людей), — зрозуміла, що таке справжня бідність. І водночас найголовніше — що можна бути бідним, але щасливим, із усміхненими очима дивитися на світ. Українці, не скигліть!
— Захистила дисертацію «Екологічна публіцистика: світоглядний аспект (на прикладі українських та зарубіжних видань 1992 — 2008 рр).
— Коли на виставці «Дня» в Українському домі побачила на фото дорогий годинник Breguet на руці патріарха Кирила — то довго обурювалася, бо за цей годинник можна було б трьох онкохворих дітей вилікувати. Інколи у програмі «Світське життя» дивлюся на схожий театр лицемірства, непристойне вихваляння грошима, статками. Може у такий спосіб зло саморозвінчується. Згадала вислів: «Якби Бог надавав якогось значення багатству, то він ніколи б не віддав його в руки таким негідникам».
— Рідний факультет журналістики почав видавати журнал думки і чину «Листи до приятелів» (www.lysty.com.ua). Ідейною предтечею журналу стало щомісячне видання «Листи до Приятелів», що його видавав у Нью-Йорку відомий український філософ, публіцист, громадсько-політичний діяч і вчений Микола Шлемкевич.
— Відкрила нові наукові здобутки України для себе: приємно, що технологію зварювання живих тканин тіла тварин і людини, винайдену в Україні (ідея народилася в нашого наукового генія сучасності Патона), електрозварювання в хірургії як наукова мрія стала повсякденною реальністю.. Уже зроблено 80 000 операцій. Інтелект — наш, гроші — американців, а патент — спільний..
Побувала у Лондоні на VI Всесвітній конференції наукових журналістів. Хочеться, щоб в Україні як і наука, так і наукова журналістика знайшли можливості для розвитку. Бо фундаментом інноваційної економіки є саме наука і освіта.
3. Це моя бабуся Славка, яка кожен раз, коли приїжджаю в село Ганачівка або думаю про неї, надихає мене своєю невгамовною енергією, працелюбністю. У свої 78 їй вистачає сил доглядати за коровою, телятками, свинями, курми і не нити, що в неї пенсія менша за 100 доларів.
4. Буде «День», буде і справді новий день.. Газета несе нові думки, формує в українців почуття гордості за свою країну, намагається змінити українців на краще, несе позитив! Автори «Дня» бачать за подією явище, за явищем — тенденцію, тому і не тонуть в потоці інформаційного непотребу. Коли фінансова криза почалася, «День» відразу написав про переоцінку цінностей як позитив від кризи, про необхідність економії; вразила потужна кампанія, яку організувала газета щодо надання Донецькому університету імені Стуса. Звісно, нові книги «Дня», котрі поповнили інтелектуальну бібліотеку України. Це статті на тему майбутнього стратегічного ресурсу — українських чорноземів. А ще регіональні мандрівки «Дня» та вміння відкривати нові таланти!
5. Борімося — поборем. Нам Бог помагає! Зміцнюймо віру в Бога, розвиваймо духовність! Подякуймо Господу, рідним, друзям за 2009-й і попросімо здоров’я, натхнення та терпіння на 2010!
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, директор Інституту зовнішньої політики Дипломатичної академії при МЗС:
1. Зі знаком «мінус» — це, безперечно, газовий конфлікт з Росією; звільнення міністра закордонних справ України пана Огризка; заява президента Російської Федерації і його лист до Президента Ющенка; саміт «Україна — ЄС» в Києві. Зі знаком «плюс» — це підписання в березні 2009 Брюссельської декларації щодо енергетичної безпеки України; призначення нового міністра пана Порошенка; ініціатива східного партнерства із залученням шести країн, яку, в тому числі, підтримала Україна.
2. Нажаль, на краще в Україні мало що змінилося. Імідж нашої держави на міжнародному рівні погіршився. Насунулась фінансова криза, погіршився інвестиційний клімат, впав зовнішньо-торгівельного оборот, особливо з ЄС. Темп, який був взятий минулого року щодо Європейського Союзу, в 2009 році втрачений. Через безлад в країні, політичну кризу, конфронтацію між гілками влади, відкладено і членство в НАТО. Це все не дає Україні сподіватися на певну перспективу, щодо включення в світову систему безпеки. Спостерігається значне погіршення стану національної безпеки в Україні в усіх аспектах: політичному, воєнному, економічному.
Існують нові загрози в сфері охорони здоров’я, зокрема через епідемію грипу, збільшення корупції. 2009 рік можна назвати таким собі «сірим» роком через відсутність суттєвих успіхів для країни, як у внутрішній, так і у зовнішній політиці. Нажаль поглибилися такі процеси, як «українофобія» і занепад державотворчого процесу. Цей рік став наочним підтвердженням необхідних змін в країні.
Позитивом є те, що з’явився чіткий запит на нову еліту, але, нажаль, 2009 рік не дав відповідь на цей запит. Добре, що країна, все ж таки, зберегла своє економічне становище. Уряду вдається більш-менш підтримувати соціальну сферу, що стримує масові протести. В енергетичній сфері — ми з труднощами, але вчасно розраховуємося за російський газ. Це дозволяє підтримувати нашу незалежність.
2009 рік нічого особливого мені не приніс, окрім наполегливої роботи і реалізації робочих планів, планів Інституту та моєї особистої праці, як науковця.
3. На жаль, я не бачу людини, яку б я міг назвати «Людиною року».
4. Я хотів би привітати редакцію газети «День» і всіх співробітників, з тим що вона є серйозним аналітичним виданням. Вона підтримує імідж газети, яка спонукає людей до мислення, формує в суспільстві відповідальність за країну, спонукає до роздумів про власну долю і долю країни. Це та газета, що подає правдиву та об’єктивну інформацію.
Я міг би вам побажати на Новий Рік, як морський офіцер в минулому, бути і надалі міцною командою — так тримати. Бо ви є тим флагманом на який має орієнтуватися вся українська преса. Ви на своїх аналітичних статтях виховуєте українську еліту. Ваша газета захищає національні інтереси країни. Дуже добре, що ми маємо газету «День», навколо якої формується кращі та найглибші думки. Адже місія преси — це формувати суспільну думку, яка б об’єднувала країну і формувала українську генерацію. Цю місію ви виконуєте. Бажаю вам нести свій прапор високо піднятим.
5. Кохаймося! Адже від кохання залежить наше щастя. Буде кохання — буде країна!
