Погляд на сучасну жінку в Україні змінився тільки на словах. На ділі ж, як показало дослідження Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи, українські жінки — основні отримувачі соціальної допомоги (орієнтуються на неї), найбільш незахищені та бідні. У переважній більшості наші жінки мають можливість зробити кар’єру тільки до шлюбу, зокрема до народження дітей: далі шанси, можливості й бажання самореалізуватися різко знижуються. Ще одна особливість українок — жінки пенсійного віку та жінки з дітьми є найменш заможними. Також у групі ризику — жінки передпенсійного віку: роботодавці неохоче працевлаштовують тих, кому за 45. Отже, проблема дискримінації жінок в Україні все ще вкрай гостра.
Ще одна особливість — психологічна: дослідження показало, що заміжжя приводить до того, що жінки «розслабляються». Тобто беруть на себе всі хатні справи (крім ремонту); після народження дітей жінка рідко коли надасть перевагу кар’єрі; у заміжніх жінок — найбільший розрив у зарплаті, якщо порівнювати її із зарплатою чоловіка. Головне ж — наші жінки самі вважають, що вони... менш вартісні за чоловіків. Чому? — з цим та іншими запитаннями «День» звернувся до керівника проекту «Дослідження участі жінок у складі робочої сили України», старшого наукового співробітника Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, кандидата економічних наук Ганни ГЕРАСИМЕНКО.
— За даними Держкомстату, на ринку зайнятості жінок із вищою освітою значно більше, ніж чоловіків із вищою освітою. Разом із тим, у жінок майже на третину менші доходи. У чому причини?
— У цьому виявляється чітка дискримінація на робочому місці, пов’язана з тим, що жінки з вищою освітою не можуть знайти собі гідну роботу, а вимушені працювати на посадах, які пропонують менший рівень оплати праці. Їм важче пробиватися до вищих кар’єрних рівнів, на управлінську верхівку. Ситуація практично ідентична з тими, які спостерігаються в європейських країнах колишнього Радянського Союзу — Росії, Білорусі: й тенденції на ринку праці, й фемінізації бідності, й гендерне становище. Азію не беремо до уваги, тому що в Центральній Азії ситуація ще складніша. Якщо взяти близького сусіда — Польщу, то на ринку праці там ситуація набагато краща: менший розрив у зарплаті між жінками та чоловіками, також жінок у Польщі краще представлено у сфері управління. Але на рівні сімейних поглядів також є стереотипи (наприклад, заборона на переривання вагітності).
Хочу звернути увагу: результати вказали на те, що самі жінки, які працюють, схильні недооцінювати себе з точки зору професійної цінності для роботодавців (щодо власних робочих якостей, професійних конкурсних). Можливо, це пов’язано з традиційними стереотипами, поширеними в суспільстві, які з дитинства пропагуються в школі, сім’ї, системі освіти, — що жінка має бути більш орієнтована на сім’ю. І відповідно, саме родина, материнство становить для них більший пріоритет. Цифри, які ми отримали, і демонструють цю тенденцію. Так, 38% жінок вважають, що вони повинні менше працювати, щоб приділяти увагу родині.
Також якщо взяти всю сукупність жінок, то серед них багато таких, які не можуть отримувати доходи від трудової діяльності (пенсіонери, хто в декреті, безробітні). Саме вони формують основний попит на соціальні виплати, які надає держава.
— Згідно з вашим дослідженням, роботодавці не хочуть брати на роботу жінок передпенсійного віку. Чому, адже це досвідчені та активні працівниці, чиї діти вже є дорослими?
— Якщо говорити про молодих жінок, то причина — сімейні обов’язки й усе, що з цим пов’язано. Якщо на певну посаду претендують жінка і чоловік, то роботодавець надасть перевагу чоловікові. Зокрема й роботодавець-жінка.
Також в Україні присутні дискримінація за віком: це — проблема не тільки жінок, а й чоловіків. Можливо, вона пов’язана з тим, що нині на ринку праці формуються нові вимоги до знань, до кваліфікації, — все дуже динамічно розвивається. А в цьому віці людям важче освоювати нові знання. Роботодавці заздалегідь сприймають таких працівників, як менш цінних. Хоча вони й мають досвід роботи, він може виявитися застарілим. А щоб отримати нові знання, то для цього в Україні треба розвинути систему освіти впродовж життя, де б представники старших вікових груп могли здобувати нові знання та нову кваліфікацію.
— Чому шлюб впливає на розрив у доходах між жінками та чоловіками?
— Я вважаю, тут спрацьовує стереотип — що чоловік має бути годувальником родини. Тому жінки зменшують масштаби трудової діяльності та переорієнтовуються на сімейні обов’язки. Із другого боку, в одруженого чоловіка зростає відповідальність, він починає більш активно заробляти, щоб утримувати родину. Бо якщо подивитися на розлучені категорії населення, то в них доходи приблизно рівні: коли жінка після розірвання шлюбу залишається одна з дітьми, то вимушена активізуватися й заробляти додаткові кошти. Тобто вона фактично підтягується до середніх доходів чоловіків. Становище вирівнюється.
— Але жінці справді треба мати більше часу для того, щоб приділяти увагу дітям і заробляти кошти...
— Досвід прогресивних європейських країн показує, що потрібно залучати до цього чоловіків. Є приклад Швеції, де існувала дуже сильна сімейна політика щодо залучення чоловіків. Завдяки цьому вдалося не тільки досягнути гендерної рівності, а й підвищити рівень народжуваності. Коли жінки побачили, що їхні чоловіки з радістю долучаються і допомагають їм у вихованні дітей, почали більше народжувати (корінне шведське населення). Це — класичний приклад того, як потрібно вирівнювати сімейні обов’язки між жінками та чоловіками.
— А це не заважає чоловікам активніше самостверджуватися в соціумі?
— Звісно, беручи на себе сімейні обов’язки, в чоловіків зменшується час для побудови кар’єри чи бізнесу. Але жінки також мають право на кар’єру. Повинен бути баланс: якщо жінки в нас освічені, то мають право реалізувати себе і в кар’єрі, й у сім’ї. Дисбаланс розподілу ролей перешкоджає реалізовуватися повноцінно. Тому що чоловіки, які добре працюють, позбавлені якихось емоційних приємностей: деякі з них, гадаю, теж хотіли б більше часу проводити з родиною — з користю для всіх.
На жаль, у нас поширена думка, що чоловіки мають заробляти гроші, а жінки бути за міцним плечем. Але ми бачимо досвід європейських країн, де зовсім інші тенденції: там жінки хочуть спілкуватися з чоловіками на рівних — й у родині, й на роботі. Мені здається, що це дуже позитивна тенденція, тому що кожен може обирати собі власний спосіб життя, а не залежати від зовнішніх бар’єрів, які насаджуються в суспільстві.
— У середньому в Україна кожна жінка віддає домашній роботі десять годин щотижня. Це мало чи багато?
— Це — багато. У Європі обсяги хатньої роботи набагато менші. Там інші цінності: люди менше харчуються вдома, там більше схильні наймати для хатньої роботи спеціальний персонал. Побутове обслуговування там більше розвинуте, тому що в нас інфраструктура за останні роки погіршилася, і рівень життя населення не завжди дозволяє користуватися платними послугами.
— Як ви вважаєте, останні події в Україні вплинуть на соціальну активність жінок, на бажання реалізовуватися?
— Я дуже на це сподіваюся, тому що якщо ми повернемося до ідеї євроінтеграції, то повинні враховувати приклад європейських країн, де існують чіткі гендерні квоти в парламенті. Гадаю, ми можемо очікувати, що в нас зросте кількість жінок у Верховні Раді, в органах місцевого самоуправління. Можливо, в нас буде розроблено заходи, які сприятимуть збільшенню жінок на керівних посадах у бізнесовому, корпоративному секторах. Такий досвід є у Франції, й він привів до зрушення багатьох соціальних питань, які, як правило, беруть на себе жінки.
