Завдяки випадковим обставинам, у день народження Івана Мазепи — 20 березня 2009 року — я потрапив до Музею гетьманства на презентацію книги сучасного українського історика Тараса Васильовича Чухліба «Шлях до Полтави», організованою інформаційно-аналітичною агенцією «Наш час». («День» №49 від 24.03.2009).
Найперше, що вразило, — атмосфера патріотизму, яка живе у Музеї гетьманства. Він ніби пронизаний невидимими ниточками, що єднають цілі покоління українців, які гордо себе вважають часточкою могутньої європейської нації. Потрапивши до кола освічених людей, кожен з яких висловлював патріотично-налаштовані думки щодо постаті Івана Мазепи, я ніби перенісся у часи козацької вольниці й відчував присутність навколо себе козаків, які вклонялись перед видатним гетьманом. Вперше у житті я відчував себе комфортно у незнайомому оточенні. Серед присутніх було багато з тих, хто жив за часів комуністичного режиму. Однак із їхніх вуст ні разу не прозвучало слово про Мазепу-зрадника. Учасники презентації говорили про українського гетьмана як про одну з найвеличніших постатей української історії.
Розповідь сьогодні піде про Мазепу — благодійника, мецената та фундатора. Життєвий шлях основоположника «Козацького Відродження» розпочинається в селі Мазепинці. Вже у двадцятирічному віці Іван Мазепа був кремезним і красивим юнаком, в очах якого світилася воля, честь, відданість і сила. З роками Мазепа мужнів, набирався життєвої мудрості й розумів, що його покликання — козацтво. І так життєвий шлях Івана проліг на Січ. Саме там, де хвилі Дніпра так пристрасно оббивали високі пороги, де у степах висвистував пісні волі гуляй-вітер, Мазепа реалізував своє життєве кредо: жити та служити Україні. Гострий розум, дипломатичний хист, хоробрість та завзятість, виявлені в боях, вирізняли його серед козацької громади. Тому старшина призначила його генеральним осавулом. Але Мазепа не хотів задовольнятися малим і повільною ходою наближався до найвищої посади на Січі.
У 1687 році Івана Мазепу обрали гетьманом Лівобережної України. Саме ця подія започаткувала золоту добу української культури, названу українським ренесансом. У цей час особливого розвитку досягли освіта, наука, мистецтво, архітектура.
Любов до рідної землі, її християнських чеснот сприяли незборимому бажанню відбудовувати та зводити храми. І саме завдяки благодійному подвижництву Мазепи другу половину XVII ст. прийнято вважати золотим віком української архітектури. Попри усі негаразди й безперервні утиски з боку північного сусіда, в Україні зародився та досяг розквіту новий архітектурний стиль, який отримав назву «українське бароко». Його кульмінація припала на добу І.Мазепи, тому дослідники інколи ще називають цей стиль «мазепинським», цим самим уславлюючи видатного українського гетьмана. Так, Петро І назвав гетьмана великим будівником святих церков.
За ініціативи та на кошти І. Мазепи в Гетьманщині було збудовано ряд величних храмів, що значно змінили архітектурне обличчя багатьох міст, серед яких Київ, Чернігів, Переяслав, Глухів, Лубни, Батурин, Бахмач та інші.
Дуже багато зусиль Мазепа доклав до розвитку Могилянської академії. Саме завдяки його клопотанням Київський колегіум у 1701 р. отримав від російського царя офіційний статус вищого навчального закладу і назву «академія». І. Мазепа зробив для цього закладу так багато, що сучасники називали його «титором преславної академії Могило-Мазеповіянської». В 1690—1693 рр. він збудував для неї новий мурований Богоявленський собор Братського (академічного) монастиря на місті старої дерев’яної церкви часів гетьмана Сагайдачного. Ясновельможний гетьман пожертвував на його будівництво більше 200 тисяч золотих.
На кошти гетьмана І. Мазепи в Києво-Печерській лаврі в 1696—1698 рр. було збудовано церкву Всіх Святих — перлину українського бароко. У 1698—1702 рр. навколо Києво-Печерської лаври коштом Мазепи було збудовано кам’яні фортечні мури загальною довжиною понад один кілометр. За мазепинської доби ці мури цілком і повністю відповідали усім вимогам військово-інженерного мистецтва. На кутах було зведено кам’яні вежі. Найвідоміші та наймогутніші з них: Троїцька, Полатна, Малярна, Годинникова, Кушника. Крім вищезгаданих споруд, Мазепа розбудував Успенський собор лаври. Гетьман кілька разів давав кошти на численні відновлення та реставрації, тому історики вважають, що саме на цю споруду він витратив найбільше сил і коштів.
Гетьман Іван Мазепа приклав багато зусиль у справі реставрації та відбудови найцінніших пам’яток великокнязівської доби в Києві. Насамперед хочеться назвати собор Святої Софії, який до ХVІ ст. перебував у занедбаному стані. У 1690—1696 рр. Софійський собор відновлюється коштом славного гетьмана. Храм набуває форм, що були притаманні українському бароко. Добудовуються два нових приділи з півдня та півночі, а також чотири нові престоли (по два на верхньому та нижньому поверхах собору). Після пожежі 1696 р. стараннями І. Мазепи та В. Ясинського було зведено муровану дзвінницю в бароковому стилі поблизу Софійського Собору та збудовано головну в’їзну браму з боку сучасної Володимирської вулиці. Відомо, що на відбудову собору Мазепа витратив 50 тисяч золотих, а на позолочення його бані — п’ять тисяч дукатів. Крім того, він подарував храму золоту чашу вартістю 500 дукатів.
Серед найцінніших пам’яток архітектури Києва, які були відреставровані на кошти І. Мазепи, значилася й головна церква Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Та хіба міг Мазепа оминути стороною колиску українського козацтва — Запорізьку Січ, яка завжди стояла міцною гранітною опорою на захисті української нації! Мазепа виділив кошти на реставрацію церкви Покрови Пресвятої Богородиці, яка своєю красою милувала око всіх, хто її бачив. Існує думка, що саме ця споруда була однією з найяскравіших споруд того часу, збудованих Мазепою.
Містом особливої енергетики та чарівної поліської краси став для Івана Степановича Батурин. Оповитий стрімкими водами Сейму, захищений високими кручами, погляд сучасника привертали церкви Живоначальної Трійці, Святого Миколи, Воскресенська, Покрови Богородиці. За часи Мазепинського гетьманства місто перетворилося на центр лівобережного православ’я.
За дарований Всевишнім період правління — 21 рік — Іван Степанович став фундатором дванадцяти новозбудованих та двадцяти реконструйованих святинь України! Хіба була ще за часів Гетьманства подібна постать в українській історії? Мазепа прагнув, щоби Київ залишався другим Єрусалимом — центром української православної віри та культури. Він робив усе можливе для досягнення цієї мети адже знав, що церква — це передусім душа народу, душа правдива, жива, що оживляє народ і робить його справжньою нацією. І саме в часи радянського тоталітарного режиму від вибухівки першими падали церкви, збудовані коштом Мазепи, адже саме вони були осередками вільного українства, яке формувалося ще за часів Гетьманщини.
Відчайдушною, мудрою, розумною людиною, яка все своє життя присвятила розбудові церков, храмів, державності, увійшов Мазепа в історію України. Для когось він був зрадником, для когось героєм, для одних об’єктом любові, для інших — ненависті, комусь здавався святим, а комусь проклятим, але для мене Мазепа — національний герой і патріот, приклад для наслідування, який залишиться в моєму багряному українському серці — назавжди!
