Макака-рибaлка
Зоологи виявили в Індонезії довгохвостих макак, які ловлять рибу. Досі у вчених не було науково доведених підтверджень, що ці тварини вміють добувати їжу таким чином. Робота вчених була опублікована в журналі International Journal of Primatology. Стисло підсумки дослідження представлені на сайті природоохоронної організації The Nature Conservancy. Зі слів одного з авторів роботи, старшого наукового консультанта організації The Nature Conservancy Еріка Мейаарда, така поведінка макак є доказом їхнього високого адаптивного потенціалу. «Ці види вимушені виживати, тому вони добре знають, як справлятися з труднощами», — розповів Мейаард.
Перші згадки про те, що довгохвості макаки можуть ловити рибу в швидких гірських ріках, відносяться до 1998 року, пише lenta.ru. Тоді спостерігачі застали тварин за цим заняттям на Суматрі. Наступного разу про макак-рибалок було згадано 2006 року в Індонезії. Однак тоді подібна поведінка була розцінена як нетипова й викликана виключно голодом. Зі слів вчених, щоб зрозуміти мотиви тварин, необхідно провести додаткове дослідження. На сьогоднішній день екологічне значення рибалки у макак не є зрозумілим.
Відьма не винна
Після довгих роздумів влада Швейцарії все ж погодилася на юридичну реабілітацію «останньої відьми Європи» Ганни Гелді, страченої понад два століття тому по обвинуваченню в чаклунстві, повідомила газета «Трібюн де Женев». Згідно з публікацією, Держрада округу Гларус у переддень 226-річчя страти ухвалила рішення про реабілітацію Гелді, прийняте місцевим парламентом у листопаді минулого року. Таким чином, влада визнала юридичну помилку, внаслідок якої 48-річна жінка була безвинно осуджена й обезголовлена на пласі 13 червня 1782 року, пишуть РІА «Новости». Як з’ясувалося з архівних документів, Гелді працювала служницею в будинку гларуського судді й політика Йоханнеса Чуді. Припускають, що вона була коханкою господаря, який мав дружину та дітей, і одного разу погрозила оприлюдненням їхнього зв’язку. У відповідь Чуді звинуватив служницю в спробі вбивства його дітей за допомогою чаклунства. Після довгих допитів та тортур жінку визнали винною в «злочинній змові із сатанинськими силами» й стратили за вироком суду. Внаслідок цієї історії, що сталася через багато років після середньовічного «полювання на відьом», Гелді стала відома як «остання чаклунка Європи», а Швейцарія заслужила у сучасників докори в дикості та відсталості. Згодом, нагадує «Трібюн де Женев», історія «гларуської відьми» лягла в основу двох романів та художнього фільму. А 2007 року в Швейцарії було засновано правозахисний фонд її імені й відкрито музей Ганни Гелді.
