— Ірино Миколаївно, розкажіть про ваш репертуар. Використання українських національних інструментів, мабуть, передбачає оригінальне аранжування?
— Починали ми тільки з української музики. Грали обробки народних пісень і популярні твори вітчизняних композиторів. Наприклад, «Водограй», «Червону руту», які стали класикою. Ми самі робимо аранжування. Тому навіть народні пісні звучать сучасно. Пізніше ми стали виконувати світову класику та естраду. Співаємо майже всіма мовами. В нашому репертуарі є самби, румби, популярні французькі вальси, німецькі пісні, польки, є навіть японські пісні. Адже в нас дуже часто бувають концерти перед іноземцями.
— А де ви виступаєте?
— Влітку найчастіше перед інтуристами. На ділових зустрічах Президента, міністрів, на світських раутах, перед дипкорпусом, на презентаціях різних фірм. Ми об’їздили понад 15 країн і маємо кілька гран-прі міжнародних фестивалів. Наша музика для всіх, але це не означає, що ми йдемо на поводу в глядача. Адже нашим завданням є намагатися прищеплювати йому гарний музичний смак, тому ми відбираємо для виступу серйозні твори. До кожного концерту розробляємо спеціальний репертуар з урахуванням місця проведення й складу слухачів. «Горлиця» випустила два компакт-диски, записані на нашій студії, касети. Ми маємо свою концертну апаратуру, відтак ми можемо виступати практично на будь-якому майданчику, і головне — з «живим» звуком. Як це не дивно, але саме через це в нас часто виникають проблеми з організаторами концертів, які більш охоче беруть «фонограмних» виконавців, аніж нас. Адже це зручніше і для звукорежисерів, і для телебачення, яке «живий» звук пише погано.
Ми справді можемо пишатися тим, що всього добилися самі. Хоча й від допомоги, якщо нам її пропонують, певна річ, не відмовляємося. Ми дуже вдячні Володимирові Петровичу Макієнку за його участь у нашому житті, за велику моральну, та й матеріальну підтримку.
— Безперечно, за роки виступів у вас залишилося багато вражень. Пригадайте найяскравіші.
— Дуже запам’ятався концерт у Вільнюсі, приурочений до Дня міста, де в нас був сольний концерт. Було багато людей. Прийшли також представники нашого посольства, української діаспори. Після концерту вони обдзвонили всі кутки Литви. На наступних виступах «Горлиці» зібралися, мабуть, усі українці, що живуть у Литві. Запам’ятався концерт у Португалії, де зібралися музичні колективи з усього світу, що презентували самобутність своїх музичних культур. Усім дуже сподобалася наша пісня «Анночка», зроблена в сучасних танцювальних ритмах. До нас прийшли латиноамериканці, африканці, європейські музиканти з проханням навчити їх грати цю пісню. Потім ми всі разом її виконали. В Голландії три дні підряд на центральній площі Утрехта на нашу честь виконували гімни України, бо ми там мали величезний успіх. Пригадується й виступ перед Вільямом Коеном, тогочасним міністром оборони США, який, порушуючи всі протоколи, просив нас грати ще і ще, а потім навіть танцював з нами. Ми їздили в Боснію, виступали перед нашими миротворцями. Але про всі цікаві моменти розповісти просто неможливо.
— Складається враження, що у «Горлиці» абсолютно безпроблемне існування. Не кожний музичний колектив може цим похвалитися.
— Різні ускладнення та перешкоди й нам доводиться долати буквально щодня. Наприклад, ми зняли кліп минулого року на пісню «Надія» (її написала наша солістка Олена і присвятила Україні). Але в нас немає можливостей «крутити» його по телебаченню. Це дуже дорого. Для нас, наприклад, більш актуальним є купити комплект струн для скрипки за 50 доларів або новий динамік замість того, що згорів, а він коштує вже $300. Костюми ми шиємо також за свій рахунок. Ось купили нещодавно радiомiкрофони для більшої свобoди пересування на сцені. Хоч ми й оптимісти, але нам, повірте, дуже важко. Я, як керівник ансамблю, дивлюся не без страху в завтрашній день.
— Та все ж будуєте плани...
— Ми шукаємо грамотного продюсера. Адже виходить, що сьогодні за кордоном нас знають краще, ніж удома. Хочемо зробити сольний концерт у палаці «Україна». Ідея виникла вже давно. І може, ми давно відмовилися б від цієї витівки — це, як ви розумієте, коштує величезних грошей, але глядачі справді хочуть нас слухати. Причому не тільки з Києва. Нам телефонують з усієї України. Отже, сподіваюся, ще цього року ми спробуємо грати на головному майданчику країни.
