Ці вчителі не чекали на освітню реформу, а почали генерувати зміни самотужки — кожен у своєму класі. Вони практикують нові методики, проводять інтерактивні батьківські збори, пишуть проекти та виграють гранти на фінансування своїх ідей. Згодом вони вирішили об’єднатися, щоб навчатися та вдосконалюватися разом, обмінюючись досвідом. Так утворився львівський дискусійний клуб «Вчительські закамарки».
Наталія Яйко — одна з організаторів цієї ініціативи. У педагогіці вона сім років. Працює вчителькою молодших класів у львівській школі №27. Із нового навчального року опікується першачками. На стінах її класу — десятки грамот, дипломів і подяк. Тут парти розташовані не у звичні три ряди. Перевіряючи перші написані учнями букви, Наталія підкреслює зеленою ручкою не найгірші, а найкращі спроби учнів. Дитина змучилася сидіти під час уроку? Вона може встати і походити, присісти на м’який килимок. Учні Наталії Яйко знають, що поводитись треба тихо, щоб не відволікати інших. Детальніше про свої ініціативи та методики викладання Наталія ЯЙКО розповіла під час нашої бесіди за шкільною партою.
ПЛАТФОРМА ДЛЯ ДИСКУСІЙ І ПІДТРИМКИ
— Нашому дискусійному клубу вже один рік. Створили його, щоб обмінюватися досвідом. Зустрічі проводимо у форматі семінарів і майстер-класів, які часто самі влаштовуємо одна для одної. Також періодично запрошуємо інших фахівців. Наприклад, на наступне засідання до нас завітає психолог Людмила Філімонюк, яка розповідатиме про те, як любити себе і не вигорати емоційно. Бувають моменти, коли доходиш до точки, яка здається межею, і ти вже не хочеш працювати. Ці моменти треба навчитися долати.
Наприкінці серпня провели в Коростеві, що на Львівщині, дводенну літню школу. Розповідали про ненасильницьке спілкування, критичне мислення... Матеріалу та інформації було чимало. Усі поїхали додому задоволені та натхненні.
Працюємо переважно з молодими педагогами, але поступово підтягуються й ті, хто молоді душею. Наразі в нас 40 вчителів. Здебільшого всі зі Львова та області, але також є представники Сумщини та Дніпропетровщини. Працюємо з ними на відстані. Всі обмінюємося напрацьованими методиками та матеріалами. Сподіваємося, що географія ініціативи розширюватиметься. Влітку їздили до Запоріжжя на запрошення місцевої Асоціації молодих освітян. Їхня директорка методичного центру хоче щось подібне створити у себе. Думаємо над варіантом з онлайн-конференціями.
Поступово знаходимо спонсорів. Зокрема, нам сприяють видавництва «Генеза» і «Шкільний світ». Співпрацюємо з львівським методичним центром, де я паралельно працюю. Чекаємо на перше видання «Вчительських закамарок». Це будуть конспекти уроків для 1—4 класів. Видавництво «Ранок» уже готує їх до друку. Також плануємо посібник про інтерактивні батьківські збори з усіма вправами, які можна використовувати.
ВЧИТЕЛЬ = САМОРОЗВИТОК
— Вчитель має бути прикладом для дітей у всьому. Я, наприклад, завжди розповідаю учням, що читаю, щоб заохотити їх до книжки. У класі є своя бібліотека. Це мають зрозуміти і батьки. Якщо мама з татом не читають, то дитина також не читатиме. Якщо вчитель не вчиться, то і діти не вчитимуться.
Зараз у нас море можливостей. Можна постаратися і виграти грант або стипендію на навчання. Однак здебільшого вчителі мають самі вкладати в себе кошти, час і зусилля. У попередньому наборі в мене була дівчинка з особливими потребами. Я пройшла велике навчання з цього напряму. Зрештою, ми цю дитину соціалізували. Однак слід усвідомлювати, що коли йдеться про інклюзію — нічого не вийде без співпраці батьків, учителів і лікарів.
БАТЬКІВСЬКА КАВА
— Батьки — перші вихователі дітей. Вчителю важливо налагодити з ними плідну співпрацю. Сьогодні вибудувати комунікацію з батьками простіше за допомогою соцмереж. Немає потреби писати в кожному щоденнику про те, коли канікули і що треба принести завтра до школи. Всі новини, ідеї та плани можна обговорити у Viber. Через соцмережі також щодня ділюся з батьками фотозвітами з уроків. Батьки мають знати, чим займається їхня дитина. Також вони мають право приходити на будь-який урок, сходити з нами на екскурсію. З попереднім класом ми всі музеї Львова обійшли. Музеї дуже охочі до співпраці зі школами, а останні, на жаль, часто цим нехтують.
Формат батьківських зборів також потребує змін. Батьки не повинні сприймати вчителів як церберів, що кричать на їхніх дітей. Ми практикуємо формат батьківської кави. Коли ти вперше приносиш на збори каву та печиво, батьки спочатку соромляться. А вже через декілька разів і самі приносять солодощі з собою. Такий формат допомагає порозумітися. З цією метою ми також виконуємо під час зборів інтерактивні вправи. Як діти ще не вміють у колективі працювати, так само і батьки. З часом вони цього навчаться. І наша співпраця стане кращою.
ЗМІШАНЕ НАВЧАННЯ
— Практикую онлайн-освіту для саморозвитку. Дуже до вподоби українські платформи онлайн-курсів Prometheus і EdEra. Дітей також привчаємо до такого формату. Усіх малят реєструємо на порталі «Вчи.юа», на якому вони вдома з батьками добровільно вчать математику в інтерактивній формі. Завдяки програмі я бачу всю інформацію про дитину: де вона зробила помилку, скільки часу виконувала завдання тощо. І одразу аналізую, як мені з цією дитиною слід допрацювати в класі.
РЕФОРМА ОСВІТИ
— Для впровадження освітньої реформи треба докласти значних зусиль. Це важко, але ми готові змінюватися заради дітей. Передовсім, реформа залежить від вчителя і від того, як він її зрозуміє. Також цей процес залежить від батьків, які мають бути готовими до змін та інновацій. Насправді багато хто практикує такий стиль навчання, який пропонує освітня реформа. Однак вчителі про це не говорять. Це прикро, бо досвідом необхідно постійно обмінюватися.
ЩЕ РАЗ ПРО МОТИВАЦІЮ
— Завжди повторюю слова Ліни Костенко: «Я вибрала Долю собі сама. І що зі мною не станеться — у мене жодних претензій нема до Долі — моєї обраниці». Ти коли йшов навчатися на вчителя, мабуть, цікавився, яку зарплату він отримує. Коли зараз вчителі починають нарікати на низьку платню, то вони дещо ухиляються від відповідальності, яку взяли, коли почали вчити дітей. Мотивація залежить від внутрішнього стану, від того, кого ти хочеш виростити. Треба зрозуміти, чому наші діти не можуть вчитися за старою системою. Ми мусимо зробити так, щоб навчання стало цікавим для всіх. Малеча має полюбити школу і йти туди з радістю.
