У Затурцях на Волині, де є єдиний у світі меморіальний музей В’ячеслава Липинського, з приємністю сприйняли звістку про появу вулиці нашого видатного земляка у Дніпрі (нагадаємо, таке рішення було ухвалено під час перейменування в рамках декомунізації). Липинський дуже довго повертався на свою малу батьківщину, понад десять років тривала реставрація фактично руїн, які залишилися від маєтку цієї родини. Але тепер музей приймає відвідувачів з усього світу. Його завідувач Віталій Кушнір каже, що дуже часто приїжджають поляки (адже Липинський був поляком за походженням, хоча, як сказав сам, «вся моя праця, все моє єство були пов’язані з державою Україна»). Побував тут бізнесмен із Кувейту, котрий повертався з бізнесових перемовин у Львові, і його зацікавив вказівник до музею. Побували австрійці з Відня, котрі опісля передали музею чимало цікавих матеріалів про перебування Липинського в Австрії.
Проте, як каже науковий співробітник меморіального музею Наталія Гатальська, Липинський повернувся у Затурці, але ще не повернувся в Україну. Значення цього великого Українця ще треба доносити до людей. Нагадаємо, «День» зі свого боку створив віртуальну екскурсію музеєм у Затурцях (див. на сайті incognita.day.kiev.ua), а в серії книг «Бронебійна публіцистика» у нашій бібліотеці вийшли уривки зі знакових «Листів до братів-хліборобів» та «Вступного слова для читачів із ворожих таборів». Ось і книга Тані Малярчук про останні роки життя В’ячеслава Липинського, котра стала у 2016-му «Книгою року» за версією Бі-Бі-Сі, має назву «Забуття». Під час презентації книги письменниця говорила, пише сайт starylev.com.ua: «Іронія долі Липинського полягає в тому, що він говорив цілком слушні речі посеред політичного хаосу ідей та ідеологій. А він як справжній інтелектуал намагався вибудувати логічну і ідеальну політичну формулу. Він хотів створити українську монархію, ще у ті роки наголошував на необхідності політичної нації. Адже тодішня Україна була дуже поліетнічною, і по-іншому вибудувати державність було б неможливо».
«ВУЛИЦЯ ЛИПИНСЬКОГО МАЛА Б БУТИ В КОЖНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ МІСТІ»
Наталія ГАТАЛЬСЬКА, науковий співробітник Затурцівського меморіального музею В’ячеслава Липинського (Локачинський район на Волині):
— Вулиця В’ячеслава Липинського мала б бути у кожному українському місті. Він — католик, дворянин, поляк — все своє життя присвятив Україні. Класична, так би мовити, його фраза: «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо. І ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути». Висунуті ним принципи державотворення особливо актуальні й для сьогоднішньої України.
Завжди актуальна його ідея територіального патріотизму. Він вважав, що незалежно від походження, віросповідання, національності людина, яка живе на певній території, повинна бути її патріотом. Так само актуальною є його фраза із праці «Другий акт», котра безпосередньо стосується вже наших часів, про те, що «москаля не можна дипломатією дурити», що тільки у боротьбі з цим сусідом можна досягти незалежності від нього. Коли проводимо екскурсії школярам, молоді, обов’язково нагадуємо фразу Липинського про те, що кожна велика справа починається з маленької, але послідовної праці. Те, що у Дніпрі є вже вулиця його імені — добрий знак. Важливо тепер доносити до людей, ким же був Липинський, яке його значення для України. Тому ми вдячні газеті «День» і за віртуальну екскурсію нашим музеєм. Це сучасна технологія, яка допоможе багатьом пізнати цього великого Українця.
«ФАКТ, ЯКИЙ ВКОТРЕ ПІДТВЕРДЖУЄ ЄДНІСТЬ УКРАЇНИ»
Анна ДАНИЛЬЧУК, проректор з науково-педагогічної роботи, євроінтеграції та роботи зі студентами Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки:
— Якщо віднестися до процесу декомунізації й перейменування не формально, а на всю глибину можливих культурних, інтелектуальних, ціннісних змін, то стає водночас гордо і лячно. Гордо від усвідомлення власної сили виправити давню помилку, а лячно — від відповідальності, що супроводжує появу нових назв не лише на мапах, а й у свідомості мільйонів. Як вулиці позначають шлях, так і назви ті, нові даровані імена, позначають шлях людини й країни у світі нематеріальному — історичному, культурному, політичному. Те, що на мапі Дніпра є вулиця В’ячеслава Липинського, свідчить, що ми на правильному шляху. Місто із сильним ім’ям — Дніпро, ім’ям, що містить у собі силу й чистоту найбільшої річки, об’єднує собою лівий і правий береги, вшановує нашого видатного волинянина В’ячеслава Липинського, визнає його всеукраїнський, всеєвропейський, всесвітній масштаб. Вірю, що й сам Липинський неабияк втішився б цим фактом, що вкотре підтверджує єдність України.
► «Нація для нас — це всі мешканці даної Землі і всі громадяни даної Держави. Тому дійсним українцем є всякий, хто живе на Землі України і хто працює заради неї» («Листи до братів-хліборобів»)
► «Без організації і без авторитетів — немає Громадянства, а є розпорошена, взаємно себе не знаюча і ненавидяча юрба рабів. Такою юрбою мусить правити з чужої Землі, з Метрополії, чуже організоване Громадянство, чужа Держава, не те, щоб ця юрба сама себе весь час не різала» («Хам і Яфет»)
► «Без вихованих у собі прикмет рицарських, українство останеться на віки такою мішаниною хамства і рабства, яка до ніякої організованої акції, а значить і до здобуття Держави Української, не буде здатна» («Вступне слово для читачів із ворожих таборів»)
► «Коли провідна верства даної нації має слабку пам’ять, слабку свідому волю і слабку інтелігентність,при дуже сильній емоціональності, і коли вона пам’яті, волі та інтелігентності в собі не хоче розвивати, то нація з такою провідною верствою не може мати ні політичної культури, ні побудованого на ній власного державного життя. Така нація може тільки вічно «відроджуватись», перебувати в стадії вічного політичного булькотіння і стихійного примітивізму, в стадії недорозвиненої, незреалізованої, недержавної нації...» («Листи до братів-хліборобів»)
