Кількість весіль у Донбасі за останні роки збільшилася — якщо ще в 2004 році за рік реєструвалося трохи більше 25 тис. шлюбів, то в 2006-му їх стало вже майже 33 тис. При цьому кількість розлучень з роками залишається колишньою — близько 19 тис. щорічно. Працівники загсів вважають це непоганим показником: стабільність кількості розлучень свідчить про небажання жителів регіону руйнувати сім’ї.
За словами заступника начальника відділу реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції Людмили Гладкої, дані щодо шлюбів і розлучень в області говорять лише про одне: в регіоні зміцнюється інститут сім’ї, і в майбутньому ця традиція буде лише удосконалюватися. До речі, така тенденція характерна й для всієї України загалом, адже кількість шлюбів у країні останнім часом істотно збільшилася. Однак, як свідчить практика, дуже часто і жителі Донбасу, і громадяни всієї України одружуються не стільки за покликом серця, скільки за розрахунком, і шлюб виступає не метою, а засобом. Наприклад — чудовим приводом для виїзду за кордон.
У такому разі, безумовно, на перший план виходять інтернаціональні шлюби, що, як правило, завжди проходять за одним і тим самим сценарієм: зазвичай із-за кордону приїжджає наречений, який бере шлюб з українською дівчиною. Дівчина, таким чином, отримує шанс «на краще життя».
За останні роки кількість таких шлюбів в одному лише Донбасі неухильно зростає: ще в 2005 році їх було трохи більше 900 по всій області, а в 2006-му — уже понад тисячу. При цьому, як показує практика, переважно згоду на шлюб з іноземцем дають жінки, які вже були заміжні а також які живуть не в обласному центрі, а у віддалених районах області. Причина проста: в далеких районах рівень добробуту громадян значно нижчий, ніж у столиці Донбасу, й особливо боляче це б’є саме по жінках. Як правило, віддалені райони області пов’язані з вугледобувними чи іншими промисловими підприємствами, на яких роботи для жінок небагато. Більше того, багато з цих підприємств закрилися чи стали збитковими ще в 90-ті роки, у зв’язку з чим мало не більшість працездатного населення цих територій або переїхала до Донецька, або вирушила на заробітки до сусідньої Росії. А тим, кому це не вдалося, залишається задовольнятися малим і шукати власні шляхи виживання.
У результаті для багатьох жінок єдиним шансом на нормальне, благополучне життя є вдале заміжжя. Однак, як заявляють фахівці, донеччанки дуже часто йдуть на такий крок нерозсудливо, виходячи заміж буквально за першого зустрічного.
РИЗИКИ ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНОЇ РОДИНИ
Нещодавно в м. Шахтарську був випадок, коли жінка вперто хотіла вийти заміж за громадянина Німеччини і не обтяжувала себе додатковими перевірками обставин його тамтешнього життя. Пояснювала вона це небажання просто: у неї було досить важке матеріальне становище, дітей годувати нічим, перший чоловік загинув, а роботи не передбачалося… Саме тому жінка мала намір розв’язати свої матеріальні проблеми саме за рахунок шлюбу з іноземцем. Однак, коли потенційний чоловік з’явився на весілля в Донецьк, з’ясувалося, що у нього немає легального, завіреного в Німеччині свідоцтва про те, що він дійсно неодружений і може брати шлюб. Звичайно, за таких обставин шлюб не зареєстрували, однак героїня історії не полишила своїх спроб неодмінно вийти заміж за цю людину — поїхала з ним до Німеччини і одружилися вже там. Через деякий час вона знову повернулася додому і знову пішла до РАГС — на цей раз розлучатися…
Як свідчить практика, дуже часто розлучення виявляється найкращим виходом із становища — іноді українок, які поїхали за кордон «на заміжжя», доводиться буквально визволяти з якої-небудь неприємної ситуації. Більше того, трапляється й таке, що жінок просто заманюють за кордон зовсім не для одруження. І справа тут не лише в одвічній проблемі продажу українок в сексуальне рабство.
Часті випадки, коли закордонні чоловіки одружуються на українських дівчатах з єдиною метою — знайти безплатну домашню рабиню, в якої відбирають усі документи і на яку звалюють усі домашні справи. Так, один заповзятливий німець спеціально знайомився з донецькими дівчатами в Інтернеті й, заявляючи про свої серйозні наміри, запрошував до себе в гості. Там він освідчувався і тут же, вибравши відповідний момент, скаржився на те, що у нього захворіла мама, і тому весілля доведеться відкласти доти, доки вона не видужає. Звичайно ж, за матір’ю треба було доглядати, і, звичайно ж, більшість простодушних дівчат тут же заявляли, що можуть це робити «по- родинному», без зайвих витрат на доглядальницю. У результаті жінки так і залишалися прикутими до ліжка хворої, а їхній коханий спочатку просто відкладав весілля з яких-небудь причин, а потім і взагалі ігнорував усі спроби «нареченої» завести хоча б розмову про це. Безумовно, багато хто з жінок уже через місяць розумів, що їм нічого «не світить», і від’їжджав додому, однак на їхнє місце незмінно приїжджала нова «наречена». Таким чином заповзятливий молодик отримував можливість роками економити на доглядальницях для матері.
Проте, якщо в описаній ситуації в ошуканої «нареченої» ще була можливість в будь- який момент поїхати додому й забути про невдале заміжжя, як про страшний сон, то в інших історіях така можливість надається далеко не завжди.
Особливо часто проблеми виникають у жінок, які виходять заміж за представників мусульманських країн, не до кінця ознайомившись із звичаями і традиціями цих держав. Наприклад, буває так: жінки потрапляють у велику родину, де їм відводять найпринизливіше місце, де чоловіки їх б’ють, регулярно знаходячи приводи для ревнощів, а численні родичі примушують працювати за трьох. Звичайно, всі ці жахи в наш час трапляються не так часто, однак існуючі приклади досить показові, аби українки могли замислитися про наслідки, перш ніж іти до вінця.
За статистикою, найбільшу кількість шлюбів — близько 60 тис. за рік — жителі України, Росії, Білорусі й Молдови укладають з громадянами Туреччини. Безумовно, ця країна вже давно переглянула своє ставлення до жінки, і тепер вони можуть вільно працювати, одягатися за європейською модою і не бути вдома «на других ролях». Правда, як стверджують фахівці, така ситуація лише у великих містах — у провінціях усе ще дотримуються давніх традицій, куди часто і потрапляють наші жінки.
Нещодавно Донецьку область буквально приголомшила історія жінки, яка вийшла заміж за турка. Він неодмінно хотів, щоб українська дружина народила йому дитину. Малюк з’явився відразу після весілля й переїзду до Туреччини, однак у родині незабаром з’явилася… ще й турецька дружина заповзятливого «нареченого». Звичайно, в таких умовах донеччанку всіляко гнобили, через що вона була вимушена поїхати додому. При цьому спроба забрати малюка з собою не мала успіху — за турецькими законами дитина в більшості випадків залишається з батьком…
КОНТРАКТ ЯК ЗАСІБ САМОЗАХИСТУ
Хоча б якось захистити себе в умовах «інтернаціонального» заміжжя українські жінки можуть укласти шлюбний контракт, в якому будуть обумовлені всі моменти сімейного життя — причому не лише матеріальні, а й моральні. Ось правда, як підкреслила Л. Гладкая, далеко не кожна жінка зважується на таке — по-перше, українки дуже довірливі, а по-друге, їм просто не хочеться обтяжувати себе зайвими клопотами. У Донбасі, наприклад, за останні роки шлюбні контракти уклали одиниці: в 2005 році бажаючих було лише 28, а в 2006- му — 44 пари. «Якщо порівнювати ці цифри з європейськими нормами, це, звичайно, дуже мало. Можливо, наші громадяни ще не знають, що шлюбний контракт дає їм певні додаткові права й переваги», — вважає Л. Гладкая.
Утім, у будь-якому разі шлюбний контракт не захистить українців від усіх складнощів і небезпек у «закордонному» шлюбі. За словами самих же жінок, що виходять заміж за іноземців, переїзд за кордон завжди дуже важкий для жінки — навіть якщо шлюб дійсно був укладений по любові, на адаптацію в нових умовах піде не один рік. Іноді доводиться «з нуля» вчити мову, підтверджувати диплом про українську освіту вже в зарубіжному навчальному закладі й роками шукати роботу, на яку закордонна фірма зважиться взяти іноземку. Однак, попри всі ці факти, донеччанки як і раніше бачать у «закордоні» свого роду панацею від усіх своїх негараздів і невдач на батьківщині. Безумовно, більшість шлюбів обертається зовсім не трагедією, а справжнім щастям, однак і в цьому щасті є свій маленький нюанс, який краще передбачити заздалегідь.
Є МОТИВ ДЛЯ ОПТИМІЗМУ
У майбутньому кількість шлюбів і в Донецькій області, і в усій Україні загалом буде збільшуватися, що зумовлено не лише поверненням до стійких сімейних традицій, а й об’єктивними причинами — такі прогнози фахівців. Зараз більшість бажаючих одружитися є поколінням початку 80- х років — періоду, коли у країні фіксувалася досить висока народжуваність. Тобто в 2006- 2007 роках молодят просто кількісно більше, ніж це було раніше. Більше того, поступово частішають випадки весіль неповнолітніх, які одружуються вже у віці 14-15 років (як правило, причиною є вагітність нареченої, хоча трапляються й шлюби виключно «по любові»). Наприклад, у минулому році в одному лише Радянському районі м. Макіївки було зафіксовано 5 таких випадків, а по всій області загалом цей показник набагато вищий.
За словами фахівців, такі дані не свідчать про різке зниження шлюбного віку у донеччан — радше вони свідчать про непохитне прагнення жителів регіону створити родину. До речі, аналогічна тенденція спостерігається й у всій Україні. Аналізуючи дані, експерти схильні розцінювати ці тенденції позитивно: за їхніми словами, зростання кількості весіль зумовлене не лише об’єктивними причинами (вагітність, необхідність переїзду за кордон і т.д.). Схоже, більшість українців, і зокрема донбасівці, просто не хочуть жити на самоті.
