Марк ЗАХАРОВ:
— Я купив би три портрети: Олександра Другого, Сергія Юрійовича Вітте й Петра Аркадійовича Столипіна. Ці люди не лише знали, як провести реформи, а й уміли їх проводити.
В’ячеслав МАЛЄЖИК:
— Подарунковий долар із портретом Кирієнка.
Юрiй НIКОЛАЄВ:
— Я купив би касети з відеозаписом від дев'яносто другого року. Починаючи зі вступу на посаду Бориса Миколайовича, створення Віктором Степановичем і паном Дубініним ДКО, вступу на посаду Нємцова, коли Борис Миколайович клятвено обіцяв, що цей чоловік перебуватиме на посаді не менше двох-трьох років, і до сьогодні. Зробив би монтаж. Як це було і як стало.
Армен ДЖИГАРХАНЯН:
— Неймовірно дивне запитання. Куплю, мабуть, портрети тих, хто нас довів до цього.
Ян АРЛАЗОРОВ:
— Що куплю? Долар на згадку.
Володимир ПРЄСНЯКОВ:
— Авжеж, у мене не вистачить грошей на золотий червінець, проте є багато інших цікавих речей. Приміром, пачка сигарет із акцизною маркою, псевдогрузинське вино «Хванчкара», яким милувався б, але побоявся б пити. А з політичних презентів обличчя Бориса Абрамовича — таке ласкаве, вмовляюче. А ще потрібно записати на магнітофон рик Бориса Миколайовича, повчальний голос Геннадія Андрійовича, переконливий Григорія Олександровича. На плівку все це, на плівку. Для нащадків.
Iван ГАВРИЛЮК:
— Думаю придбати портрети всіх членів Політбюро ЦК КПРС усіх скликань. Розіклав би їх на столі наче пасьянс. Героїв вітчизни слід знати в обличчя. А тоді знайду велику коробку, складу туди всі листівки та заховаю геть з очей.
Юрiй IЛЬЄНКО:
Хотів би дістати портрет нашого Президента Леоніда Кучми, коли він був із чуприною і грав на гітарі. Я його повішу в рамочку, дивитимусь і згадуватиму «незлим тихим словом».
Наталя МОГИЛЕВСЬКА:
— Куплю три скоринки чорного хліба.
Тарас ПЕТРИНЕНКО:
— Я краще продам чи подарую кому-небудь щось своє, аби тільки не згадувати про чорні дні.
Богдан БЕНЮК:
— Купувати що-небудь на згадку про кризу? Я собі не ворог. Нічого не куплю, а постараюся забути про неї як про страшний сон.
Валдiс ПЕЛЬШ:
— Невеликий сувенір: бороду Дубініна, видерту з корінням.
Оксана ЗАБУЖКО:
— Ми в Україні кризи по-справжньому не нюхали. У нас просто інфляція. Це не смертельно, а боляче. Потрібно купувати великі саквояжі замість гаманців і тренуватись у підніманні тягарів. Якщо видадуть настінний календар із портретами українських банкірів, то його куплю неодмінно. Повішу на кухні й милуватимуся.
№228 27.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
