Уже багато разів за останні три роки жителі восьми вулиць Євпаторії скаржилися в різні органи влади та контролюючі інстанції Криму, редакції газет на роботу розташованої в їхньому мікрорайоні газової заправної станції фірми «Сервісгаз». Останнім був дзвінок євпаторійки Алли Іванової начальнику ГУ МВС України в Криму генералу міліції Володимиру Хоменку під час проведення ним прямої телефонної лінії. Суть скарг — непомірно сильний цілодобовий шум, спричинений постійно працюючими компресорами станції. На об’єкті розташовані шість потужних компресорів, що відбирають газ із магістрального трубопроводу та нагнітають його до тиску в 200 атмосфер у ресивери та в балони автомобілів. Сильний шум не дає спати вночі, заважає працювати вдень, створює цілодобовий дискомфорт, стверджують жителі, тим паче, що мікрорайон вулиці Ескадронної доволі населений. Тут в одноповерхових і багатоповерхових будинках живе кілька тисяч осіб, через дорогу розташована міська 12-та школа. Жителі навколишніх вулиць пригадують, як у 2001 році на станції було чути сильний вибух, від якого затряслася вся округа. Рятівники, приїхавши «на звук», встановили, що на станції вибухнув газовий балон. На щастя, люди не постраждали, але у вікнах житлових будинків біля школи були вибиті шибки, а у двір будинку по вулиці Петриченка зі свистом прилетів важкий уламок якоїсь труби. Відтоді жителі почали писати листи з проханнями усунути порушення правил експлуатації небезпечних об’єктів, але марно. Тим часом у Євпаторії існують неабиякі порушення, що загрожують безпеці тисяч жителів...
ТАЄМНИЦЯ ОДНІЄЇ ФІРМИ
Раніше в цьому приміщенні по вулиці Ескадронній, 25 розташовувався міський автовокзал. Але його приватизував підприємець Сергій Ануфрієв, який разом із дружиною Іриною Ануфрієвою в 1995 році зареєстрували приватне підприємство «Фірма «Сервісгаз». Безпечний раніше для жителів автовокзал він переобладнав на об’єкт, що почав іменуватися «станцією технічного обслуговування та заправки автомобілів», а насправді є аж трьома заправними станціями: АГНКС — заправляє автомобілі метаном, який тут же відбирається з магістрального газопроводу за допомогою вже згаданих компресорів, АГЗС — заправляє автомобілі пропаном та звичайна бензинова АЗС.
Заступник голови міськради Євпаторії Володимир Досинчук стверджує, що на Ескадронній, 25 існує лише проблема шуму. «Ми з цим боремося, однак вважаємо підприємницьку діяльність Сергія Ануфрієва корисною для міста. І він, і його дружина Ірина Ануфрієва є депутатами міськради. Значну частину міського транспорту вони перевели на газ, що і дешевше, й екологічно безпечніше», — каже Володимир Досинчук. І справді, під час перебування в Євпаторії весь час на вулицях бачиш автобуси з великим написом «Сервісгаз», які перевозять курортників і городян.
«Є така проблема», — визнає місцева СЕС, що вже неодноразово інструментально вимірювала рівень шуму як навколо станції, так і у квартирі № 6 будинку № 57 по вулиці Петриченка, і встановила його перевищення «для селітебної території та житла». Санстанція, про що свідчить лист головного санлікаря Євпаторії Миколи Мельникова, застосувала до власника «Сервісгазу» «заходи адміністративного впливу», винесла постанову про обмеження кількості працюючих компресорів у нічні часи доби, наказала встановити звуковідбиваючі екрани, і задовольнилася тим, що власник небезпечного підприємства дав гарантійний лист про виконання цих робіт «після закінчення курортного сезону». Перевірку за заявами громадян про перевищення шуму визнала закінченою і євпаторійська міліція, про що свідчить лист дільничного інспектора старшого лейтенанта міліції В. Корянова, який фактично переказав лист СЕС.
«Є така проблема, — визнає і сам власник станції, євпаторійський підприємець, депутат міської ради Сергій Ануфрієв. — Я з цим не сперечатимуся. Але я з часом усуну причини шуму».
Разом із тим, його євпаторійська фірма «Сервісгаз» — складне багатогалузеве підприємство. Йому належать не лише ці три станції на Ескадронній, а й метанова газозаправна станція на Роздольненському шосе, і колишній Дослідно-механічний завод, а також завод «Прогрес» у Сімферополі, на яких підприємство виготовляє складні компресорні установки й іншу газову апаратуру. Сергій Ануфрієв — власник міського автобусного парку, колишнього міського АТП-14311, що було приватизоване не зовсім чисто і, як повідомив прокурор Криму Віктор Шемчук, його відомство зараз порушило кримінальну справу і розслідує обставини переходу його в приватні руки. Фірма «Сервісгаз» також займається переведенням автотранспорту на газове паливо. Але біда фірми, що, безсумнівно, старається принести користь собі та місту, як і всіх євпаторійців, у тому, що власник розташував газозаправні станції у приміщеннях, які не відповідають технічним нормам для роботи з газом. Причому під час переобладнання ці порушення норм не були усунені. Одного погляду на розташування газозаправної станції на вулиці Ескадронній між школою та будинками вистачить, щоб зрозуміти — газозаправній станції тут не місце...
ДОКУМЕНТІВ — БЕЗЛІЧ, АЛЕ...
На наше прохання Сергій Ануфрієв показав багато начебто дозвільних документів, що підтверджують правочинність розташування газозаправних станцій саме в цьому місці. Сподівався він, звісно, як і під час усіх попередніх перевірок, на поверхневий погляд перевірників, але з’ясувалося, що за ретельнішого аналізу багато з показаних документів не витримують перевірки. Так, не дуже товста книжечка, що називається проектом станції, насправді виявляється просто одним із його незавершених робочих варіантів, який власник безуспішно намагався затвердити у відповідних інстанціях. До того ж, Сергій Ануфрієв стверджує, що саме ця книжечка і є проектом не лише цієї, а й усіх трьох станцій. Начальник кримської служби «Укрінвестекспертиза», через яку повинні пройти всі без винятку проекти, що реалізовуються на території Криму, Петро Іосипенко та його заступник Микола Меньшиков, переглянувши всі дані об’ємної комп’ютерної бази даних про кримські проекти після 2003 року та всі журнали реєстрації кримських проектів до 2003 року, змогли знайти тільки свідчення незреалізованої спроби Сергія Ануфрієва пройти експертизу проекту «станції обслуговування та заправки автомобілів» у 2003 році. На експертизу були представлені тільки накреслення проекту для об’єкта по вулиці Ескадронній, але в папці вже лежать дві сторінки експертних зауважень, які свідчать, що такого типу станція може бути розміщена тільки в іншому, а не в цьому місці — й організація руху транспорту не та, і відстані не додержані. Очевидно, Сергій Ануфрієв зрозумів, що жоден експерт ніколи не дасть позитивного висновку на розміщення газозаправних станцій у цьому приміщенні, просто не сплатив як замовник експертизу проекту, й офіційно вона просто не починалася, а сам він... більше в «Укрінвестекспертизу» не звертався.
Заступник начальника Південної міжрегіональної інспекції Держнаглядохоронпраці на виробництвах нафтогазового комплексу Володимир Михалишин, до якого ми звернулися із запитаннями про правочинність розташування та роботи заправних станцій фірми «Сервісгаз», сказав, що «вони отримали дозвіл у Дніпропетровську». Справді, Сергій Ануфрієв показує ксерокопію висновку експертизи з питань охорони праці Дніпропетровського центру сертифікації, підписаного головним експертом М. Нургалеєвим і затвердженого директором В. Кисельовим. Але уважний перегляд документа показує, що він стосується лише оцінки можливостей фірми проводити виготовлення компресорних установок на базі повітряних компресорів Уральського компресорного заводу; по-друге, сам зовнішній вигляд ксерокопії викликає підозру. Третій розділ починається в ньому одразу пунктом 3.3, що викликає запитання: а що було написано в пункті 3.1? По-друге, в документі нижче є знову пункт 3.3 зовсім іншого змісту. Попри те, що нумерація сторінок правильна, текст із 3-ї сторінки на 4-у не стикується за значенням. Отже, під час ксерокопіювання в документі одні пункти додали, інші викинули.
Існує також експертний висновок тих самих осіб і тієї ж організації за №00.5113.059 від 3 червня 2003 року, в якому на прохання фірми «Сервісгаз» дозволити її роботи із заправки автомобілів метаном і пропаном Дніпропетровський центр сертифікації дійшов висновку, що фірмі можна надати «право на роботи з виконання будівництва систем газопостачання... та технічне переобладнання автомобілів на газобалонні». Але що стосується права на роботи з транспортування, зберігання, використання зріджених вуглеводневих газів і світлих нафтопродуктів (чим щосили і займається станція на колишньому ДМЗ), фірмі треба було додатково надати на експертизу такі документи, як проект станції з необхідними узгодженнями, технологічні схеми, паспорти на резервуари, технологічні карти, паспорти на кожен трубопровід, документи перевірки вимірювальних приладів та інші, чого, звісна річ, Сергій Ануфрієв просто не міг надати через невідповідність нормативним вимогам. Кримський експерт Едуард Нужденко в листі директору Кримського експертного центру написав, що, «будучи залученим службою «Укрінвестекспертиза» до виконання експертизи технологічної частини робочого проекту «Технічний центр із заправки автомобілів у м. Євпаторія», вимушений із деяким засмученням відзначити вкрай низький рівень якості розглянутої технологічної частини вказаного проекту». Після цього Володимир Михалишин, зрозумівши, що доказу правочинності існування газозаправних станцій у густонаселених районах Євпаторії не вистачає, сказав: «Зараз здійснюється перенесення станцій із вулиці Ескадронної в інше, безпечніше місце», чим просто підтвердив необхідність саме такого кроку для того, щоб нарешті, після семи років роботи, узаконити їхню роботу. Хоча сам власник станцій Сергій Ануфрієв про їх перенесення нічого не говорить. Можливо, він про це й не підозрює? І насправді це — ідея одного Володимира Михалишина, адже тільки він може видати про це розпорядження...
Таким чином, надані Ануфрієвим експертні висновки не могли бути основою для проекту ні трьох станцій по Ескадронній, ні газонаповнювальної станції на Роздольненському шосе, ні перевалочного пункту важких газів на колишньому Дослідно- механічному заводі. Відповідно, висновок — усі об’єкти вже сім років існують без проектної документації. Звісна річ, як підтверджують Микола Меньшиков і Петро Іосипенко, не існує й комплексних висновків служби «Укрінвестекспертиза» по жодному з цих об’єктів, а це означає, що в законному порядку їх не могли прийняти до експлуатації. У такому випадку залишається загадкою, — хоча, вважаємо, для справді компетентних перевірних організацій вона і не буде такою вже складною, — яким чином фірмі «Сервісгаз» вдалося за відсутності проектів внести ці об’єкти у державний реєстр об’єктів підвищеної небезпеки й отримати дозвіл на початок робіт? Усі об’єкти розташовані так, що становлять велику небезпеку для міста та городян і є, по суті, «газовою бомбою» над курортним містом, готовою вибухнути будь-якої миті...
Що стосується компресорів УБК кількох модифікацій, що випускаються Уральським компресорним заводом, то їх раніше використовували здебільшого на кораблях і підводних човнах, і призначені вони для стиснення повітря, але фірма Сергія Ануфрієва переробляє їх для роботи з газом. І деякі власники газозаправних станцій, які ризикнули купити компресори в Ануфрієва, надали нам копії актів про рекламацію, причому виявляють типові недоліки. Так, фірма ТОВ «Проба» з Мелітополя (як і газозаправні станції у Бахчисараї, і в Сімферополі, та інші), встановила, що компресори цього типу пропускають газ у картер, і його скупчення там часто досягає 50- 60%, що здатне спричинити вибух. Усунення цієї несправності в експлуатаційних умовах практично неможливе. Причому під час компресування газу допускаються його втрати іноді до 15— 17 і більше відсотків — і це за нинішньої дорожнечі та дефіциту палива в країні! Витрата мастил у цих машинах у 13 разів перевищує норму. Авто характеризуються підвищеною вібрацією, що призводить до підвищеного шуму. Система осушення газу працює неефективно, що спричиняє замерзання газопроводів високого тиску. Мелітопольська комісія фахівців дійшла висновку, що такі недоліки в компресорах призводять до порушень правил пожежної безпеки, великого зниження якості газу, а це означає скарги водіїв, втрати клієнтів, а також збитки газозаправних станцій (ТОВ «Проба» стверджує, що вони становили 500 тисяч гривень), і причиною цих недоліків є саме неякісна переробка компресорів фірмою «Сервісгаз».
Більше того, євпаторійці часто спостерігають, як містом проїжджають важкі автомобілі з великими касетами газових балонів у кузові. Це так звані ПАГСи — пересувні автомобільні газові станції, що слугують для транспортування газів. Фірма «Сервісгаз» перевозить у них пропан і метан на заправки через усе місто — як на Ескадронну вулицю, так і на Роздольненське шосе. Звісно, вони є об’єктами великої небезпеки, і щоб отримати дозвіл на їхню роботу знадобиться практично стільки ж документів, скільки і на стаціонарну газозаправну станцію. На запитання, чи законно ПАГСи фірми «Сервісгаз» експлуатуються в місті, Володимир Михалишин відповів, що вони зареєстровані в його службі, витяг товстий журнал реєстрації, погортав його перед моїми очима, але не знайшов жодного потрібного запису й додав: «Але не всі, звичайно. Але ми їх піймаємо і покараємо!». На цьому він закрив книжку і поклав назад у шафу...
ТАЄМНИЦЯ ОЛЕНІВСЬКОГО РОДОВИЩА
Тим більше було дивним, що в розмові з нами Сергій Ануфрієв, очевидно, наголошуючи на значущості та вазі своєї фірми, сказав: «А ми також самі видобуватимемо газ, і розширюємо мережу заправок, навіть під Києвом у Борисполі будуємо заправну станцію. Про історію видобутку газу на родовищі під селищем Чорноморське нам розказував колишній начальник Євпаторійської нафтогазорозвідувальної експедиції, а потім генеральний директор «Кримгеології», дочірнього підприємства НАК «Надра України», Степан Орлів, нині помічник одного з народних депутатів. Про те, що така проблема в Криму існує, ще в квітні 2005 року говорив начальник ГУ МВС України в Криму генерал Володимир Хоменко. За його словами, матеріали міліцейських перевірок свідчили, що «в Криму пробурили близько 50 свердловин, але реально їх учетверо більше». Саме тоді міліція звернула увагу і на Оленівське газове родовище. На ньому є три свердловини, але таке собі ТОВ «Плато» — приватне підприємство з Оленівки! — отримало ліцензію № 2516 Держкомітету природних ресурсів «на геологічне вивчення родовища», але замість вивчення встановило там дві печі та випалювало вапно. Ці роботи були припинені.
Але наші кілька відвідин у липні і в серпні Оленівського родовища, що знаходиться біля села Красносельське в Чорноморському районі, показали, що життя там вирує досі. На родовищі ми знайшли дві затампоновані свердловини, але до третьої, де були видно залишки колишніх печей, тягнулася добре вторована дорога, а по обидва її боки в цілинний степ прямували глибокі колії від вантажівок. Очевидно, що взимку й у весняне бездоріжжя ЗІЛи тут пройшли сотні разів. На самому родовищі нас зустрів сторож і два собаки. Тут на підмурку стоїть чомусь відрізаний від високовольтної лінії трансформатор, утім, він готовий до підключення в будь-яку мить. Тут встановлена добре обжите приміщення для персоналу, від свердловини тягнуться низки різних жовтих і сірих труб, на спеціальних підмурках встановлені газовий компресор, шафа з вимірювальними приладами. Коли ми були тут уперше, за пагорбом, так, щоб не було видно з дороги, був схований важкий автомобільний кран, яким, імовірно, знімали касети з кузова перед наповненням, і вантажили на нього вже повні балони. Тут же стоїть ПАГС із держномером АК 1183 ХХ, як показала перевірка в МРЕВ ДПС, зареєстрований на фірму «Сервісгаз». Про те, що тут відбувалося, нам розказали пастухи овечих отар, які цілодобово пасуть овець у степу навколо родовища, і бджолярі на пасіках, виставлених в окрузі: «Усю зиму та весну тут видобували газ і вивозили на великих машинах із червоними балонами — подейкують, у Євпаторію. Працювали практично постійно. Ми всі свідки, цього не можна сховати — гул працюючого в степу компресора чути далеко (пригадуєте шум, на який скаржилися жителі Євпаторії! — Авт.) Ось лише недавно припинили...»
Під час третіх відвідин родовища нам пощастило. Тут ми зустріли начальника Євпаторійської експедиції «Кримгеології» Василя Зайця, який розповів, що газ тут видобуває його вищестояща організація, але тут же продає його євпаторійському підприємству «Сервісгаз», що реалізовує його на свій розсуд. Він відмовився назвати дати, коли почали та коли припинили видобуток, але сказав, що видобували «донедавна». Він показав місце на технологічній трубі, де стояв лічильник, який уже зняли, замінили просто вставкою з труби і відвезли кудись. А припинили тому, що були «великі технологічні порушення», «Михалишин як приїхав і побачив цей шланг, то одразу сам дав розпорядження припинити видобуток», — розказує Заєць. Однак це затишшя — тільки перерва. Компресор і технологічна шафа, труби, не як у минулий наш приїзд, тепер радісно виблискували на сонці, були пофарбовані свіжою жовтою та сірою фарбою. Василь Заєць показав місце, куди цього разу ПАГСи підключатимуться вже не шлангом, а трубою, як годиться. За словами Василя Зайця, родовище знову готують до нового видобутку, і готується до цього той же євпаторійський «Сервісгаз». На родовищі перебував інспектор Балаклейського (Харківська область) воєнізованого протифакельного взводу Віктор Ейснер, із яким «Кримгеологія» тільки готувалася укласти договір про можливі рятувальні роботи.
Генеральний директор ДП «Кримгеологія» Петро Дякович також стверджує, що газ видобували законно. Він показав ксерокопію ліцензії Держкоприроди № 2016 від 18 грудня 2002 року, видану ДП «Кримгеологія» на дослідно-промислове освоєння свердловини, договір № 47 від 4 січня 2005 року з фірмою «Сервісгаз» про купівлю- продаж газу. Разом із тим, генеральний директор навідріз відмовився підняти документи та сказати, коли почали і коли закінчили видобувати газ, скільки саме газу було видобуто та продано «Сервісгазу». Сказав — пишіть офіційний запит і ми відповімо. На наше прохання показати проектну документацію Петро Дякович показав навіть два проекти: один на дослідно- промислову розробку Оленівського родовища, другий — проект облаштування родовища. Обидва проекти не мали узгоджень і комплексних висновків, і в тій же «Укрінвестекпертизі» нам сказали, що такі проекти через них не проходили. Реально вся техніка, встановлена на родовищі, належить «Сервісгазу», і картина подій має такий вигляд, що саме «Сервісгаз» — під прикриттям ліцензії на ім’я «Кримгеологiї» — видобував тут газ сам для себе.
Утім, «секретність» усіх відомостей про кількість видобутого газу не дивує. Петро Дякович сказав, що «Кримгеологія» продавала видобуту сировину «Сервісгазу» за досить низькою ціною. «Сервісгаз», звісно, доставляв його ПАГСами на свою заправку в Євпаторію і реалізовував його за тією ж ціною, що була встановлена і на газ, відібраний фірмою із магістрального трубопроводу. Куди прямувала різниця?
Уже знайомий нам заступник начальника інспекції Держнаглядохоронпраці Володимир Михалишин підтвердив, що це за його вказівкою припинили видобуток газу на Оленівському родовищі, але відмовився показати складене ним офіційне розпорядження, сказав, що журналіст — не прокурор, а це «службова таємниця», і він складав присягу. А може, і не було жодного розпорядження, і його складатимуть заднім числом? Відмовився він і показати документa, яким його організація — інспекція Держнаглядохоронпраці на виробництвах нафтогазового комплексу — дала дозвіл на видобуток газу. А може, не було й самого дозволу, і його тепер також робитимуть заднім числом?
Редакція спрямувала для цього офіційний інформаційний запит, і встановити істину, сподіваємося, не становитиме труднощів. Ми продовжуємо розслідування, але цього разу вже з участю правоохоронних органів, із якими ми поділилися здобутою інформацією.
