Затоплений українськими військами ворожий крейсер «Москва» став приводом для гордості кожного з нас. На жаль, це ще не остаточна наша перемога над росіянами. Як кажуть експерти, і наші, і закордонні, попереду багато битв та випробувань. А успіх на полі бою залежатиме від того, чим саме наші військові нас захищатимуть, оборонятимуть, і хотілося б, контрнаступатимуть. Власне, війна привернула увагу до багатьох проблем, які по-хорошому слід було вирішити ще вчора, але раз так склалося – то після перемоги за це треба братися однозначно. Розвиток оборонної промисловості – точно потребує й потребуватиме уваги та підтримки держави. Та перш ніж справа дійде до конструкторського бюро, фінансування конкретної розробки, нам треба підготувати фахівців, які вмітимуть розробляти та виготовляти сучасну зброю. Фактично маємо справу з підготовкою таких фахівців у закладах вищої освіти, а перед тим – у школах.
«Останні два місяці тема розробки зброї, відродження військово-промислового комплексу дуже актуальна. Тобто має бути переорієнтація системи освіти на вивчення математично-природничого блоку дисциплін, – зазначає голова ГО «Точка росту: освіта й наука» Світлана БЛАГОДЄТЄЛЄВА-ВОВК. – Це системна проблема, яка потребує системного рішення. З чого починати? Власне, це і проблема програм, підручників, кваліфікованих вихователів та вчителів, звичайно, підвищення кваліфікації та проблема оплати праці. У нас низька стимуляція вчителя до підвищення своєї кваліфікації саме через низьку оплату праці. Ця дискусія давно триває у суспільстві – який розмір оптимальної оплати праці для вчителів, зокрема, природничо-математичного напряму? Адже треба докладати багато зусиль, щоб опанувати ці дисципліни. Крім того, важлива тема освітнього середовища – це лабораторії, обладнання для дослідів, у що кошти до останнього часу не вкладалися. Тож це не давало змоги зробити природниче навчання наочним. Бо теоретизоване вивчення дисциплін природничого блоку просто неможливе. Тому слід розвивати освітнє середовище так само як і мотивацію дітей та батьків. Адже лише певна частина людей розуміє потребу у вивченні математики та природничих дисциплін. Тобто це комплексна проблема, яка потребує комплексного державного підходу».
Чому важливо підтримувати науку, освіту та культуру навіть під час війни, а особливо – після її завершення, промовисто пояснював світу Вінстон Черчилль, поведінку та позицію якого зараз багато хто вважає взірцевою. За його словами, на ці три сфери життя не можна урізати видатки навіть в умовах війни, «тому що ми воюємо за їх збереження, існування».
Україна нині теж воює за своє виживання та майбутнє. Перемога неодмінно буде. І після неї нам доведеться ще більше працювати, ніж до війни. На науково-освітньому полі – теж. Тож що маємо робити з розвитком природничо-математичних дисциплін, які в підсумку вплинуть і на нашу оборонну промисловість та її розвиток? Про це експерти говорили на шпальтах «Дня» неодноразово, але, здається, варто було б нагадати про це й зараз.
«НАМ «СВІТИТЬ» ВЕЛИКА ПРОБЛЕМА ЗІ ЗВИЧАЙНИМИ ІНЖЕНЕРАМИ, НЕ КАЖУЧИ ПРО ОБОРОННИХ»
Так, кандидатка фізико-математичних наук, старша наукова співробітниця Інституту математики НАНУ Ірина ЄГОРЧЕНКО радить для початку працювати з учителями початкової школи, а далі працювати з суспільством: «Ми можемо тільки висловлювати свої думки, а реального впливу на це в нас нема. Якась частина учителів скористається новими програмами, що добре. Але в цілому ми маємо тільки закликати суспільство до розв’язання ситуації. На жаль, досі побутує дивна думка, що в нас прекрасна фізико-математична освіта з радянського союзу, в нас діти займають призові місця на олімпіадах. Але те, що діти перемагають на олімпіадах, узагалі немає жодного стосунку до системи фізико-математичної освіти. На олімпіадах перемагають діти, батьки яких займалися з молодшої школи та розвивали їх з математичної точки зору. В пул олімпіадних потрапляє приблизно 2% дітей, переважна частина яких не матиме впливу на загальну систему освіти. А щодо ситуації, що в нас багато математичних учнів, то 99% тих, хто знає математику, йдуть в ІТ. У результаті нам «світить» велика проблема зі звичайними інженерами навіть, не кажучи про оборонних інженерів, будівельників, інженерів-транспортників. Зараз маємо ситуацію, коли на ці спеціальності йдуть ті, хто математики не знає. В нас ще до війни завозили іноземних інженерів, які будували заводи, які будували іноземні інвестори, проєкти будівельні нам роблять в Італії та інших країнах. З цим слід щось робити. Бо ситуація, коли відсотків 10 дітей максимум вивчає математику – неприйнятна».
«ДО ФАХІВЦІВ, ЯКІ ВМІЮТЬ ВПРОВАДЖУВАТИ ЗМІНИ НА ПРАКТИЦІ, СЛІД ДОСЛУХАТИСЯ»
Ірина СТЕЦЕНКО, наукова співробітниця Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій та систем НАНУ та МОН, авторка технології «Логіки світу», має більш оптимістичний погляд на ситуацію. Вона розробила дві програми для початкової школи, що передбачають новий та цікавий підхід до вивчення математики. Ці програми отримали гриф від Міносвіти, тож їх уже беруть у роботу вчителі. «Я вдячна своїм читачам-впроваджувачам, бо вони не бояться нового, – зазначає пані Ірина. – Та загалом що робити? По-перше, треба змінити програми. До фахівців, які вміють впроваджувати зміни на практиці, треба дослухатися, треба дати їм можливість просто висловлювати думку. По-друге, треба дати волю вчителям та педагогам дошкілля це робити, і запровадити системні курси, де фахівці розповідають від початку до кінця, як треба вчити певні теми, тобто ці курси мають бути системними, повними та періодичними. Ми спробували започаткувати такі курси, один з них, на жаль, перервала війна. Тож підручники змінилися, зокрема для НУШ, але не настільки, щоб бути ідеальними. Та загалом перші кроки до змін зроблено. Я радію з того, що нашу програму все ж таки загрифували, й у педагогів є можливість її використовувати».
Та щоб мати хороші результати з вивчення природничо-математичних предметів у школі, треба спільна робота держави, школи, учителя, батьків та дітей. Це завдання й на зараз, і на майбутнє. Якщо згадати заяви Президента на конференції в Мюнхені, якраз перед початком війни, про перегляд і відмову від Будапештського меморандуму, оскільки він все одно не виконується належним чином, то частина світу потрактувала цей меседж як такий, що Україна зібралася повертати собі ядерну зброю. Однак це навіть не виготовлення ракет чи танків, це значно складніший процес, що потребує ресурсів як людських, так і фінансових. Тож щоб заява Зеленського стала реальністю, якщо навіть йтиметься не про ядерну зброю, щоб не дратувати світ та ворога, то для будь-якої іншої науково-оборонної розробки стартовий майданчик треба готувати вже.
