Квінтесенція внутрішніх політичних процесів в Україні — це досягнення спадкоємності стратегічного курсу країни при зміні влади на майбутніх президентських виборах. Інший «букет» внутрішніх та зовнішніх проблем — їх похідна. Так виглядає ситуація в країні очима студентства. У політиці молодь ще в стадії молочних зубів. Тому, щоб не заблукати в її нетрях, вона не кидається в гущавину баталій, що відбуваються сьогодні, а спостерігає їх з боку.
Насторожує та обставина, що тільки почала затухати «кольчужна» тема, як виникає нова — цензурна. Такі пожежонебезпечні осередки явно не стихійного походження. Щоб прояснити ситуацію, треба дезавуювати режисуру шумового плану навколо свободи слова і обвинувачення влади в державному перевороті. Щоб влада сама собі організувала переворот... це щось нове. Ще Козьма Прутков радив: «Якщо хочеш комусь добре насолити, припиши йому свій власний гріх». Опозиція точно так і поступає. Вона відкрито заявляє, що добивається в будь-який спосіб відсторонення від влади законно обраного Президента. За Кримінальним кодексом — це підготовка до державного перевороту. І не треба напускати туману. Підготовка до виборів іде на повну силу і набирає все більших обертів. Лідери маргінальних партій, які втрачають політичну вагу, вдаються до різного роду акцій, щоб нагадати про себе. Арсенал прийомів у них щедрий: скандали, бійки, погром комп’ютерів та мікрофонів, захоплення телебачення (на черзі, мабуть, телеграф і мости). І така вакханалія здійснюється під димовою завісою боротьби за свободу слова. Не буде крамольним запитати у лютих правдошукачів: «Навіщо ви плануєте 9 березня нове знущання над убогими немічними ветеранами, яким, як ліки, необхідний спокій, а ви закликаєте їх шкандибати з паличками під червоними прапорами на барикади «робити революцію»? У кого не защемить серце, споглядаючи такі ходи? Вам потрібні великі потрясіння, так пожалійте і не турбуйте старих хворих людей».
Ніхто не робить замах на право опозиції лаяти владу. Але критика повинна бути аргументованою і доказовою. Щоб владою були задоволені всі — це утопія. Знайдуться незадоволені навіть тим, що їм самим доводиться мити власну машину. Приводу для критики перших осіб держави предостатньо. Взяти хоча б невпевненість і коливання у визначенні стратегічного курсу країни. У результаті ми опинилися між двома стратегічними партнерами, як між молотом і ковадлом. Між ними тепер іде змагання за опікунство над нами, а результати цього хворобливо відбиваються на наших ребрах.
До пасиву «правлячим отцям» треба віднести і результативність народного волевиявлення на останньому референдумі. Ось де «зарито собаку» того негативу, який яскраво проявляється сьогодні в нашому парламенті. Тепер як на долоні видно, наскільки був правий народ, який висловився за скорочення чисельного складу ВР, за скасування необмеженого імунітету депутатів, за розпуск непрацездатного парламенту Президентом. Були б втілені в життя результати референдуму — не було б кризових комедій сьогодні.
Знову ми на роздоріжжі. Куди йти? Хто вкаже нам праведний шлях? А може, нам добре задуматися і нікуди не йти? Є свій дім. Зроби в ньому євроремонт і облаштовуйся як годиться. Та виховуй своїх спадкоємців у вільнолюбному дусі Запорозьких січовиків. Ось тільки ключі від свого будинку недалекоглядно зберігати в чужій кишені, навіть у святкові дні дружби.
