Хто би міг подумати, що дуб, котрого називають і патріархом лісу, і царем серед дерев, такий ніжний та вибагливий?! Його доглядають воістину як немовля. Любить дуб і «шубу», як лісівники називають сприятливий для росту підлісок. Але не любить «шапки» — у перші три роки росте надто повільно, його глушать бур’яни й інші дерева, нищить худоба.
Нині ж дуб відновлюється у природі переважно штучним способом. Як це відбувається на Волині, могли побачити учасники розширеної колегії-семінару, проведеного обласним управлінням лісового та мисливського господарства на базі кількох держлісгоспів. Адже на Волині щороку в рамках загальнодержавної програми додається по дві сотні гектарів нових дібров.
Анатолій Дорошук, головний лісничий одного з найбагатших на дуби Цуманського держлісгоспу, розказує, що традиційно Волинь не є, так би мовити, благодатним для майбутнього патріарха лісу краєм.
— Традиційно природними дібровами дуб росте на Вінниччині, Кіровоградщині, Черкащині... Там він має кращих, ніж у наших краях, попередників. Там ростуть клен і ясен, які не пригнічують молодий дуб так, як наші вільха, осика, береза... Дуб у наших умовах виростити, звичайно, важче. Проте за своїми технічними характеристиками волинський дуб кращий, ніж той, що виростає у традиційних для себе місцях.
— Тобто князь Радзивіл, чиї діброви на Волині ще ростуть, насаджуючи їх, знав, що робить?
— У ті часи, можливо, дуб і краще розповсюджувався природним методом. Нині ми також вирощуємо ці дерева з жолудів, бо такий сіянець сильніший. Але лише там, де нема нашестя диких кабанів. Та й доводиться визнавати, що нині діброви не зашумлять, якщо сподіватися лише на жолуді...
На що нині у відновленні дібров можуть сподіватися волинські лісівники? Це учасники семінару — керівні працівники усіх держлісгоспів — могли бачити, зокрема, на базі урочища «Волошки» у Ковельському районі. Директор Ковельського держлісгоспу Микола Мельник показав колегам кілька плантацій дубків різного віку. Кожна має свої особливості вирощування. Прекрасний посадковий матеріал не лише дуба, а й сосни, туї підростає у теплиці, яка діє ще з 1974 року. Між іншим, зауважив директор, показуючи на плантацію з чудесними кущами калини, лісгосп може запропонувати споживачам і цю істинно українську, як кажуть, рослину для озеленення територій. Наразі ж лише цього року калину з «Волошок» придбали для прикраси Луцька.
Колеги особливо відзначили плантацію, на якій підростають вже восьмирічні дубки. Хтось захоплено навіть проказав: «Супер!». Але біля іншої ділянки, де дубки лише піднімають голови, розгорілася дискусія, до якої учасників семінару й запрошував начальник обласного управління лісового та мисливського господарства Богдан Колісник. Частину її обробили гербіцидами, іншу залишили, як кажуть, на милість природи. І на обробленій дубки приживаються краще, а вартість догляду за ними на третину менша. Звичайно, що хотілося б у лісі бачити екологічно чисте середовище, проте, як правильно зауважив Богдан Колісник, жовта хмара з рівненського «Азоту» завдає волинським, зокрема й унікальним цуманським лісам значно більше біди. Це підтвердив і Анатолій Дорощук:
— Старші колеги розказують, бо я тоді ще у Цумані не працював, що великі проблеми з усиханням дібров у цуманських лісах почалися відразу, як запустили «Азот». Згодом з економічних причин на ньому настало затишшя, а років п’ять, як виробництво знову набрало потужностей, ми маємо з усиханням дібров ту саму біду...
Оскільки майбутній патріарх лісу став нині ще перебірливішим, волинські лісівники для вирощування дібров застосовують немало способів. Зокрема, першими в Україні запровадили так званий французький метод, коли сіянці вирощують у спеціальних пінопластових контейнерах. Цей метод та перший посадковий матеріал Богдан Колісник разом із Зіновієм Коританом, директором Волинського лісового селекційно-насіннєвого центру, запозичили у родини Робінів, сімейним бізнесом якої стало заліснення Альп. Нині його вже поширюють по всій Україні. Вирощують дубки на розсаднику в Павловському лісництві й у теплицях, й у великих ящиках на повітрі, й просто у ѓрунті. Виробничі терміни для широкого загалу не мають значення, проте таких чудесних сіянців, як Павловські, давно не доводилося бачити.
Як зазначив головний лісничий обласного управління лісового і мисливського господарства Анатолій Гетьманчук, є задум створити і банк насіння. Він був би водночас і архівом. Адже жолудь можна зберігати і п’ять років, а родить дуб, між іншим, не надто щедро: урожайним буває один рік із шести. Нині діброви у волинських лісах займають 12 відсотків території. Сіянців же вирощено стільки, що можна засадити сотні гектарів.
У моєму рідному селі Лаврів, що під Луцьком, споконвіку існує куток, який називають Дібровою. Він на околиці села, під старим лісом. Які там росли дуби!
— А дуб — це ж не тільки цінне дерево як сировина, він ще й створює біля себе багаті деревостани. У дібровах тримається більше фауни, врешті, він просто окраса лісу, має велику позитивну енергетику, — каже головний лісничий із Цумані Анатолій Дорошук.
У Горохівському держлісгоспі учасники семінару відвідали клас новоствореної лісової школи. Просто під небом на подвір’ї контори лісгоспу поставлено лавки, є стіл для лектора, дошка... А поруч — дуже цікавий дендропарк, який ще в 60-ті роки минулого століття створив лісничий Йосип Сидорук. Тут 120 рідкісних порід: дерево «Золотий дощ», тюльпанове дерево... У таких умовах й збираються доносити до молодих людей науку про любов до природи, до лісу. Подібні лісові класи вирішено влаштувати у кожному з держлісгоспів.
А діброви вирощувати, як засвідчив семінар, на Волині уміють. Вже можна говорити про волинську школу створення дібров.
