Чи бачили ви, як плаче Матір Божа? Мабуть, ні. А 11-річна Юля Бабинець бачила. Точніше, вона відчула це своїм дитячим серцем і намалювала. Стоїть Богородиця, а перед нею — маленькі діти. Вони простягають до неї свої рученятка і запитують: «Чому ми не маємо рідної мами?». А Матір Божа не знаходить слів у відповідь, і тільки сльози котяться з її очей...
Ця зворушлива картина дівчинки здобула Гран-Прі на Другому Міжнародному фестивалі дитячого малюнка «Юні таланти під покровом короля Данила», який проходив цього року у Львові та зібрав 468 дітей із України, Польщі, Німеччини й Угорщини. Згодом малюнок Юлі було надруковано у всеукраїнському освітньо-мистецькому часописі «Артклас» для викладачів художньо-естетичних дисциплін та їхніх вихованців. Незабаром роботу маленької художниці буде розміщено на сайті журналу у всесвітній мережі Інтернет.
І міжнародний дитячий фестиваль у Львові, й часопис «Артклас», й інтернет-сайт — усе це добрі справи, які організовує та здійснює благодійний фонд «Львівська дитяча галерея». А, власне, сама галерея вже другий рік функціонує в центрі Львова, проводить виставки робіт юних талантів, плекає дитячу творчість, сприяє її розвитку.
Засновник галереї Ольга Дмитрівна Михайлюк — людина знана й шанована серед діячів культури та мистецтв, освітян як на Львівщині, так і далеко за її межами. 20 років вона пропрацювала вчителем образотворчого мистецтва в школі, понад 16 років передає свій досвід колегам у Львівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Має високі звання відмінника народної освіти України, вчителя-методиста. Ольга Дмитрівна — автор перших за часів незалежності програми та посібника з образотворчого мистецтва, рекомендованих Міністерством освіти та науки України для викладачів загальноосвітніх шкіл. Та найголовніше, безумовно, не звання та посади, а те, що, як кажуть колеги, пані Ольга — це джерело безмежної любові до дітей, педагогічний талант, вулкан творчих ідей...
Ось лише кілька яскравих прикладів. У школі, де працювала Ольга Дмитрівна, вона організувала ляльковий театр, у якому все робили самі учні: натхненно малювали декорації, виготовляли ляльок, були режисерами й акторами. У 2000 році для фестивалю «Древо життя», який проходив у Львівському палаці мистецтв і був приурочений до Великодня, Ольга Дмитрівна придумала та виготовила величезну люстру, що складалася зі ...100 тисяч яєць-крашанок, нанизаних на 3,5 кілометра шнура! Цей дивовижний витвір символізував єдність дитячих мистецьких сердець.
— Я все життя прагну подружити людей. А це треба робити з дитинства, — з цих слів розпочала нашу розмову Ольга Дмитрівна. — Якщо ми зуміємо подружити наших дітей, то вони не матимуть тих проблем, які ми маємо сьогодні. Саме культура є основою для формування кожної людини та єдиної нації. Дороговказом у моїй роботі є слова митрополита Андрія Шептицького: «Не у зовнішніх обставинах і не в політичній констеляції лежить розв’язка великих завдань народу, а тільки у внутрішній силі його культури. Занепад культури якогось народу — це більша трагедія, ніж занепад держави. Державу інколи легше відзискати, ніж відродити силу своєї культури».
Саме бажання подружити талановитих дітей, дати їм можливість поспілкуватись, проявити себе спонукало пані Ольгу до організації мистецьких фестивалів. А прагнення закріпити цю дружбу, створити місце для постійних творчих зустрічей наштовхнуло на ідею відкриття дитячої галереї. Подібні галереї, до речі, існують у Македонії, Росії, Вірменії.
Ольга Дмитрівна заснувала благодійний фонд «Львівська дитяча галерея», орендувала приватне приміщення зі світлими, просторими кімнатами- залами. За оренду заплатила власні гроші. Оформити галерею допомогли друзі та колеги, зокрема Ірина Капустяк, Вікторія Балюк. 31 березня 2003 року галерея урочисто відкрила свої двері.
З того часу тут уже відбулося 38 персональних та 7 колективних виставок. Участь у них брали талановиті діти не лише Львівщини, а й інших регіонів і навіть країн. Цього року в галереї проходила персональна виставка 17-річної Анни Батте з польського містечка Варка. А на 4 січня 2005 року заплановано відкриття експозиції творів дітей із Харкова. Годі й говорити, наскільки це актуально зараз, коли особливо потрібно єднання Сходу та Заходу, порозуміння, співпраця.
Цими днями в галереї демонструються живописні роботи 14-річного Максима Гака та 13-річного Павла Дідули. А окрім них один із залів прикрашають орігамі — різноманітні фігурки, зроблені шляхом згинання квадратних аркушів цупкого кольорового паперу. Виглядає це дуже гарно. А ще вражає те, що робили їх діти з реабілітаційного центру «Мрія» прямо тут, у галереї. Ольга Михайлюк намагається всіляко допомагати таким дітям. Наприклад, виставку в галереї мав 16-річний хлопець із вадами слуху. Зрозуміло, що самотужки він не зможе реалізувати свій талант. За підтримки голландського мецената Піта Спайкерса галерея виграла для цього хлопця грошовий грант для навчання в художньому вузі.
— Ольго Дмитрівно, чому ви вирішили ще й видавати часопис?
— По-перше, сьогодні шкільні бібліотеки, на жаль, не мають достатньо фондів мистецької літератури, яку вчителі художньо-естетичних дисциплін могли б використати на уроці. Ми намагаємося своїм часописом заповнити цю прогалину. По-друге, «Артклас» ставить собі за мету допомогти не лише вчителям, а й учням у формуванні художньої культури, смаків, у розвитку творчого потенціалу. Часопис і його інтернет-сайт дають можливість дітям спілкуватися на їхніх сторінках, бачити творчі роботи один одного, мешкаючи в різних містах і селах.
— Ви здійснюєте такі потрібні суспільству проекти. А як із їхнім фінансуванням?
— Взагалі я вважаю, що гроші для таких цілей повинна виділяти держава. Адже кошти, вкладені сьогодні в культурне виховання дітей — це інвестиції в майбутнє нації, в те, якими будуть наші держава та суспільство завтра. Я вдячна Львівському обласному управлінню освіти, яке передплатило цього року 300 примірників журналу «Артклас», допомогло в організації фестивалю. Але цієї підтримки замало. А деякі «державні мужі» взагалі не розуміють важливості нашої діяльності. Так, у міській раді вже давно лежить проект будівництва приміщення для дитячої галереї, адже ми свого приміщення не маємо, а орендуємо у приватників. Але чиновники не йдуть нам назустріч, і може статися так, що не сьогодні- завтра галерея взагалі припинить своє існування.
