Творчість епатажних особистостей завжди направлена «проти». Проти застійного стану суспільства, проти лакованого сприйняття видатних діячів історії, культури, політики. А от далі може бути два напрямки — або ще більшої міфологізації згаданої історичної особи, або метод Герострата — приниження когось, щоб на цьому тлі піднести себе. Врешті-решт підняти себе до звеличення таким чином ще нікому не щастило, а тому починав діяти перший варіант, але вже без автора, якого забували швидше, ніж він навіть покидав цей світ.
Свого часу образ Кутузова у відомому творі Л. Тостого був сприйнятий як певна пародія (рада у Філях), але любов до свого персонажу стала джерелом і подальшої міфологізації Кутузова і залишила в історії ім’я Л. Толстого. А хто пам’ятає тих, що злословили проти Суворова, який скочив на стіл і співав півнем? Але ці й інші дивацтва (далеко не завжди демократичні і, тим більше, гуманні) створили особливий міф великого полководця.
У нашому суспільстві ще блукає привид «будівника комунізму» з його моральним кодексом. За радянських часів міфологізували певні постаті, що отримували революційний напрямок, починаючи від Леніна і закінчуючи «робітничими династіями». Їхні міфологічні відображення не мали права на якісь вчинки, що виходили за межі «кодексу». І якщо у цю обойму потрапляли діячі національної культури, то й їхні образи штампувалися за цими ж правилами. І тепер, коли є можливість дізнатися (і надрукувати у ЗМІ) про певні відхилення від комуністичного патерика, дехто починає готувати зашморг, щоб скам’янілого генія стягнути з п’єдесталу. Вічна тема Моцарта і Сальєрі, а у нас ще й Сальєрі-люмпена.
Через це пройшли практично всі національні герої світу і в більшості випадків такі людські слабкості й дивацтва допомогли у створенні міфологеми певної постаті. Пройде через це і Україна, коли ми навчимось сприймати геніальність окремо, а побут генія окремо і зробимо ще один маленький крок до відкритого суспільства. Саме тоді зрозуміємо, що людина — це сплав суперечливих бажань, вчинків, рис вдачі, і в цьому конгломераті ми повинні виділити суттєве, а до іншого ставитись з критерієм — «Не переступи межі». Визначення ж цієї межі і є побудовою моральних основ державотворення, відмовою від подвійних стандартів, переходом до суспільства, у якому поведінку людини регламентують не парткоми, а внутрішній моральний закон.
