Учорашній «круглий стіл», ініційований Комітетом правової політики ВР, став логічним продовженням розпочатої раніше дискусії з приводу законопроекту, який Верховна Рада планує розглянути у першому читанні. Як заявив держсекретар Міністерства юстиції й одночасно автор законопроекту Олександр Лавринович, головне — закон прийняти, а нюанс вже не так важливий, оскільки очевидно лише одне: діюча система була спадщиною радянського минулого, що суперечило міжнародним правовим нормам, але водночас повне скасування такої процедури не дозволило б проводити облік при наданні соціальних послуг.
Щоправда, при обговоренні законопроекту виник цілий ряд запитань і неузгодженостей. Наприклад, завідуюча сектором з питань громадянства Адміністрації Президента Валентина Суботенко відзначила, що було б недоцільно в єдності розглядати два законопроекти — «Про реєстр фізичних осіб» і «Про реєстр за місцем проживання», оскільки це є подвійним зобов’язанням в одних і тих же правових відносинах. Крім цього, на її погляд, закон повинен бути прийнятий разом iз внесенням поправок до існуючого Цивільного кодексу, в якому вказано, що фізична особа має право на вибір місця проживання тільки у межах конкретного населеного пункту.
Такі юридичні тонкощі, як, утім, і те, що тепер паспортними питаннями займатиметься Міністерство юстиції, а не МВС, як було раніше (це, на думку законотворців, повинно сприяти більшій демократизації суспільства, хоч нових механізмів ще не розроблено), викликали не так багато запитань, як обсяг інформації, який потрібно буде зафіксувати у Реєстрі. Згідно з десятою статтею законопроекту, з посиланням на документи до Реєстру повинно бути внесено прізвище, ім’я, по батькові, місце народження і проживання, інформація про сім’ю. А дані про національність, групу крові, резус-фактор, віросповідання, псевдонім і політичну приналежність можуть вноситися до Реєстру тільки за письмовою вимогою фізичної особи. Як розповів «Дню» доктор політичних наук Олексій Шуба, подібне рішення може породити на світ ряд проблем. По-перше, таким чином усе населення України поділиться на тих, у кого національність вказано в Держреєстрі, і тих, у кого ні, а також виникне реальна можливість спекулювати нею у своїх інтересах, оскільки на сьогодні в країні не існує документа, яким можна було б підтвердити свою національну приналежність. По-друге, пропозиція щодо внесення інформації про віросповідання не узгоджується з чинним законодавством, яке не допускає вказівки на неї у жодному державному документі.
