Проблема повернення незаконно вивезених культурних цінностей носить здебільшого міжнародний характер і торкається інтересів багатьох суверенних держав. Тобто її вирішення залежить від доброї волі сторін, що домовляються. За цей час країни світової спільноти, в основному під егідою ООН, уже встигли створити чималий обсяг нормативного матеріалу, який певним чином врегульовує методи та засоби вирішення спорів, пов’язаних з поверненням незаконно вивезених культурних цінностей країнам їх походження. Проте це аж ніяк не дає приводу зупинятися на досягнутому, бо в процесі розвитку людства змінюються і правила гри, які творять для себе суверенні держави. Ця непроста ситуація вимагає постійного контролю з боку нашої держави як члена ООН і самостійного суб’єкта міжнародного права, який обстоює свої національні інтереси на міжнародній арені. Позитивом у цьому плані є те, що в Україні цією проблемою, окрім компетентних державних служб, займається приватна юридична фірма, що дає змогу у випадку виникнення судових спорів вирішувати їх на рівні зацікавлених юридичних осіб. Це дозволить Україні провадити активну політику в напрямкові повернення культурних цінностей і разом з тим не ускладнювати стосунків з тiєю чи іншою державою.
Приватне адвокатське бюро «Правовий радник» уже понад рік вивчає проблему повернення Львову культурних цінностей, які тим чи іншим нелегальним шляхом було вивезено за межі України. Робота на даному етапі ведеться в двох напрямках, про які йтиметься детальніше.
Мабуть, для багатьох проблема повернення «українських Дюрерів» уже знайома, адже спроби вирішити її уже були. Зараз українській стороні необхідно довести своє право власності на збірку малюнків цього видатного майстра. Адже, як відомо, на ці ж малюнки претендує й Польща. Річ у тім, що частину архіву «Осолінеуму», який раніше перебував у Львові, вже за часів СРСР перенесли до Вроцлава, що на заході Польщі. Рисунки було передано князем Генриком Любомирським власне цьому закладу з умовою, що вони назавжди залишаться в столичному місті Галичини — Львові. Після їхньої конфіскації фашистськими окупантами в 1941 роцi та подальшому розпорошенні внаслідок різноманітних аукціонів перед Україною постало надзвичайно важке завдання. Оптимізму додає лише те, що проблема повернення культурних цінностей країнам їх походження зараз активно обговорюється на міжнародній арені. Якщо раніше це питання піднімалось виключно у стінах ООН, то тепер цим цікавляться й окремо взяті держави, що сприяє підписанню низки двосторонніх та багатосторонніх угод. Процес взаємної реституції набирає обертів і знаходить підтримку на найвищому рівні в багатьох державах світу. Для прикладу, нещодавно монреальський художній музей повернув урядові Угорщини картину відомого італійського художника XVI століття Джорджіо Васарі; 1996 року п’ять малюнків, які було втрачено внаслідок Другої світової війни, а потім віднайдено в колекції художньої галереї міста Онтаріо, на добровільних засадах було передано берлінському музеєві. Україна в рамках двосторонньої співпраці ще в 1993 роцi підписала протокол про передачу Федеративній Республіці Німеччини ряду мистецьких творів, пов’язаних із життям і діяльністю Йоганна Гете. Таких прикладів можна навести чимало, й кожен із них буде підтвердженням розвитку міжнародної співпраці в галузі повернення незаконно вивезених культурних цінностей.
Ще одним прецедентом, який можуть створити львівські юристи, має стати повернення давньої української ікони. Багато хто знає і, можливо, відвідував Національний музей у Львові, де вибудувано грандіозну експозицію українських ікон XII—XVIII сторіч. Проте мало кому відомо, що цей музей став жертвою пограбування недалекого 1984 року. Тоді було викрадено понад двадцять ікон, більшу частину з яких не вдалося відшукати й досі. Одну з ікон за назвою «В’їзд до Єрусалима», яку датовано XVI століттям, було виявлено професором Л.С. Міляєвою в музеї на території Німеччини. Зараз проводиться ряд заходів, спрямованих на повернення цієї ікони в стіни Національного музею у Львові. Хоча для багатьох процес повернення викраденого видається надзвичайно простим: «у нас украли, а ви віддайте», — насправді ж такі речі можуть вирішуватись роками, допоки сторони дійдуть згоди. Тут, власне, і необхідна сучасна розвинена міжнародна нормативна база, яка б чітко регламентувала дії однієї та іншої сторона.
Уже зараз в Україні відбувається процес формування національного законодавства, яке б надійно захистило надбання української культури від неконтрольованого вивозу та розкрадання. З 1999 року діє Закон України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей». Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон на чолі з доктором мистецтвознавства Олександром Федоруком, не без участі львівських фахівців, розробила нову інструкцію, яка дозволить чітко контролювати ввіз та вивіз культурних цінностей. Проте цих намагань з боку держави буде замало, якщо громадськість України не буде свідома того, що відбувається. Кожен із нас, повідомивши місцеві органи влади чи компетентну юридичну фірму про факти незаконного присвоєння культурних цінностей псевдоколекціонерами чи ще за часів окупації, може не тільки повернути собі ці цінності, але й збагатити власну державу.
