Напередодні Нового року настрій в українців поліпшився. Проте подібна картина традиційна — результати передноворічних соціологічних опитувань завжди виявляються набагато оптимістичнішими, ніж проведені в інший час. Пояснити цю тенденцію досить просто: «рубіжність» Нового року актуалізує сподівання і надії на краще. До того ж саме у цей час, як правило, виплачується зарплата, пiдносяться подарунки. Але це ситуативний настрій, що згодом минає. Якщо ж говорити про стійкі соціально-психологічні компоненти, то, на жаль, в українців переважає настрій незадоволення — згідно з соціологічними опитуваннями, більше нiж 50% не задоволені своїм становищем у суспільстві. Основна причина полягає в тому, що вельми тривалий час з кожним роком жити в Україні ставало гірше й гірше. По суті, усі дев’яності роки ВВП у країні зменшувався. Погіршувалася економічна ситуація, знижувався рівень життя і матеріальний добробут, який насамперед, асоціюється у людей з їхнiм становищем у суспільстві, формувалося стійке почуття незадоволення.
Правда, об’єктивніше було б оцінювати українське суспільство сьогодні не з погляду задоволення чи незадоволення, а швидше надій і розчарувань. Так ось, потрібно сказати, що надіятися в останні 3 — 4 роки стали більше. І це не дивно: поліпшується економічна ситуація, світ починає цікавитися Україною, у тому числі й її успіхами.
Проте не можна орієнтуватися лише на абсолютні показники, варто враховувати і тенденції. А останні в Україні також досить оптимістичні. Якщо до 1999 року, відповідаючи на запитання: «Як змінилося ваше становище у суспільстві?», більшість респондентів говорили, що воно погіршилося, то у 2000-му ситуація почала змінюватися — у 1999 році становище у суспільстві погіршилося у 55% опитаних, а у 2003-му таких було уже 20 — 25%. Звичайно, поліпшилося становище не в багатьох — якщо у 1999 році так відповіли 6%, то у 2003 — 12%. Але зате тих, у кого воно стабільне, істотно збільшилося.
Усі ці позитивні тенденції, як і надії, — ще вельми боязкі і слабкі. Якщо Україна збереже поступальний процес розвитку, то через 7 — 10 років почуття задоволення і поліпшення свого становища у суспільстві фіксуватиме уже більшість людей, як це відбувається у розвинених європейських країнах. Та і взагалі вищезазначені показники є основним критерієм, за яким можна судити про розвиток суспільства. Адже все, що робить держава, зрештою має бути направлено на поліпшення самопочуття громадян цієї країни.
Я не прогнозую наступного року якихось кардинальних змін. Якщо не станеться нічого екстремального (деякі колишні союзні республіки вже продемонстрували, які події можуть розгортатися на постсоціалістичному просторі) — тенденція до поліпшення збережеться. Розраховувати на надто стрімкий підйом не доводиться: якщо, скажімо, з 1991 по 1999 рік ВВП в Україні скоротився більш ніж наполовину, то для того, щоб у суспільстві почало переважати почуття задоволення, його необхідно хоча б наблизити до «стартового». За нинішніх темпів це трапиться років через 10. До речі, з цим згідні і більшість українців. Соціологічні опитування демонструють, що в основному істотного поліпшення чекають років через 10 — 12, а у найближчому майбутньому значних змін на краще — ні.
Щодо загальної соціальної стабільності, то потрібно відзначити, що на самопочутті людей позначився і ще один важливий фактор: протягом 10 років в Україні було загалом мирно і спокійно. Це сформувало у людей упевненість у тому, що вони живуть у країні, в якій можна не побоюватися за своє життя. І нарешті, ще один момент: наприкінці 90-х ми подолали вельми важливий бар’єр, ми пристосовувалися до нових умов. Якщо спочатку більшість українців відчувала себе у суспільстві чужими, а значить і сприймала відсторонено все, що відбувається, то наприкінці 90-х ситуація змінилася — для значної частини громадян України нове суспільство стало не стільки чужим середовищем елементарного фізичного виживання, скільки сферою трудової й особистої самореалізації. Не виключено, що саме з цим фактом пов’язані й останні економічні успіхи.
