Якщо пошукати мотиваційний чинник, що спонукає його до дії, то мені на згадку приходить мишенятко Мицик із вистави Волинського театру ляльок. Нездоланне бажання «всіх передружити» спонукало лучанина Володимира Павліка реалізувати на громадських засадах масштабну програму професійних і культурних зв’язків: понад 7 тисяч українських фахівців познайомилися зі своїми колегами у країнах Центральної та Західної Європи за кілька років.
Володимиру раз по раз телефонують; Одеса, Київ, Львів, у Луганськ, Дніпропетровськ…
Судді, адвокати, нотаріуси, стоматологи, архітектори, журналісти…
— Спасибі за подорож до Праги! (До речі, вона завершилася у Львові на площі перед залізничним вокзалом із точністю до однієї хвилини);
— Отримав чудовий матеріал для наукової роботи. Дякую!
— А де ви будете відпочивати влітку? Чи можна разом з вами у Чорногорію?
Ми познайомилися на початку вісімдесятих. Із допомогою молодіжної газети апробували його моделі активного відпочинку. До кінця вісімдесятих вони не виходили поза межі його рідного міста, області та України. Володимир намагався зруйнувати стереотип гомо совєтікуса: «Понєдєльнік — дєнь тяжолий»; переконував: дозвілля — не для похмілля! Його масові походи вихідного дня за місто, здебільшого, в мальовниче урочище Гаразджа пропонували чудові можливості для розумового, фізичного, психологічного відпочинку і ними охоче користалися дорослі й діти, цілі родини!
Для цього надавалася і нова форма клубної роботи — дискотека, де з його подачі постійно звучала популярна музика з батьківщини бельканто.
Ідея проекту професійних і культурних обмінів визрівала поступово з доброї волі і без примусу на початку дев’яностих років у надрах Туристично-спортивного союзу Волині. Коли упала «залізна завіса», відкривав для молодих волинян Балкани. Навіть бомбардування Бєлграда не змогли розхитати приязних стосунків із сербськими друзями і тамтешніми туроператорами. Приміром, танцювальний ансамбль товариства «Прва іскра» побував на Волині, натомість ансамблі з Волинського державного університету імені Лесі Українки та «Дружба» Володимир-Волинського районного Будинку культури виступали з концертами в околицях столиці Сербії. Молоді сербіяночки впізнавали себе на сторінках його ілюстрованого видання «Рекреація». Чиновник Міністерства внутрішніх справ, котрий прийшов на концерт у селі Стубліне, теж не приховував свого захоплення: він має справу з неповнолітніми порушниками, розробляє методи профілактики, а тут є чому повчитися...
Нині у центрі уваги Володимира нові члени Євросоюзу — Литва, Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина… У Будапешті українці мають свій потужний осередок, їхня національна меншина в Угорщині — одна з найбільш впливових. Отож, вулички Буди і Пешта він уже знає як свої п’ять пальців. Водії задоволені, мають роботу і кваліфіковані перекладачі. Завжди готові поділитися інформацією представники законодавчої, виконавчої, судової влади, органів місцевого самоврядування, громадських спілок.
«Народна дипломатія» Володимира Павліка — результат якогось вродженого європеїзму, що не пов’язаний із жодними грантами, не вимагає бюджетних коштів. Але у Литві та Чехії працівники наших посольств до цього унікального явища вже звикають — Володимир та його ентузіасти, подорожуючи власним коштом, нічого особливого не просять, клопоту не завдають, іміджу не шкодять — скоріше навпаки.
Проектом професійних і культурних обмінів, які організовує Володимир Павлік, зацікавилися у Міністерстві закордонних справ України: за посередництвом нашого посольства у Данії українських суддів їхні тутешні колеги нещодавно зустрічали з розкритими обіймами. Що більше: організували подорож до сусідньої Швеції…
Володимир Павлік із Луцька кілька років тому став претендентом на престижну міжнародну премію імені Фулбрайта у номінації «Громадські зв’язки» — «За міжнародне взаєморозуміння». Що не кажіть, а в українському «третьому секторі» не часто бувають такі події…
Премію — 50 тисяч доларів — у його номінації виграв… Колін Пауелл. Але — я упевнений! — колишній державний секретар США (хоч в жодному разі я не хочу применшувати його заслуги і ставлюся до нього з великою повагою) ніколи не отримував SMS-повідомлення, яке до Луцька надійшло з Дніпропетровська після подорожі до Праги: «Спасибі за казку, що тривала чотири дні». А подібних повідомлень — десятки...
