Хто буває на коні, той буває й під конем
Олександр РЯБЧЕНКО, фракція партії Зелених України, голова спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації:
— Це прислів'я відповідає політичному життю й говорить про те, що немає в цьому світі нічого вічного. І існування влади й опозиції, існування переможців і переможених має сенс лише в тому разі, якщо влада й опозиція іноді міняються місцями. Щоб той, хто був на коні, був і під конем, і навпаки. В Англії, наприклад, консерватори програли лише через те, що населення країни вважало, що партію, яка пробула 20 років при владі, потрібно змінити. Рано чи пізно і Україна дійде до того, що влада й опозиція з головних стратегічних питань дотримуватимуться єдиних поглядів, а за способами досягнення цілей, за питаннями щоденного буття — різних. І вони — мінятимуться місцями.
Баба з воза — кобилі легше
Олександр ЗІНЧЕНКО, лідер фракції СДПУ(о):
— Позбувшись необхідності відповідати за все, що відбувається в сесійній залі Верховної Ради України (так як представник соціал- демократів був у керівництві ВР) ми отримали можливість набагато вільніше поводити себе в парламенті. Оскільки раніше ми мусили бути силою, яка об'єднувала депутатів, інколи навіть всупереч міркуванням, які були у фракції. Це часто позначалося і на голосуваннях фракції. І було важко пояснити те чи інше наше голосування нашим виборцям. Тепер ми набагато більше будемо відображати саме партійний зміст нашої фракції. Ми відрізняємося від значної кількості українських політиків тим, що ми є самодостатніми людьми. Найцінніше, що є в людини — це свобода. Все, що нами набувається — нас і обтяжує. І навпаки: все, що нами втрачається — певною мірою звільняє нас. Є ще одне гарне прислів'я з цього приводу: «Если к другому уходит невеста, то неизвестно, кому повезло».
Людину з конем об'єднує батіг
Георгій КРЮЧКОВ, фракція Комуністичної партії України:
— На жаль, наш народ так слухняно реагує на удари бичем і батогом, як і кінь.
«Золото купит четыре жены, конь же лихой не имеет цены»
Борис ОЛІЙНИК, поет, народний депутат України, фракція КПУ:
— Я колись дружив з блискучим поетом Кайсином Кулієвим. В нього був вірш «Черный конь умирает на белом снегу». Кінь — це символ чистоти, чистоплотності, порядності. Хто доглядає за конем, майже не хворіє на всілякі заразні хвороби. Цієї чистоплотності, на мою думку, зараз дуже не вистачає нашому суспільству, бо все продається і купується. Моє життєве правило, до речі, теж перегукується з «кінською» темою: «Оставайся всегда кунаком, будь ты на коне иль под конем».
На чужому коні далеко не заїдеш
Олександр БОГУЦЬКИЙ, генеральний директор ICTV:
— Це дуже важлива приказка, яка ілюструє мудрість українського народу. Формально можуть бути компроміси, але тривалість цих компромісів недовга, тому що все, що логічно — це або кооперація (у цьому випадку слова «чужий» не існує), або, власне, побудова.
Тоді можна говорити про надійність, прогнозованість, якість.
Піший кінному не товариш
А.N., єпископ УПЦ:
— Справедливість вислову залежить від того, яка дорога лежить перед мандрівниками. Піший і навіть безногий без особливих ускладнень можуть скористатися будь-яким видом транспорту і обійти кінного як у просторі, так і в часі. На якому б скакуні він не подорожував. Між тим не всі люди усвідомлюють цю просту й банальну істину. Деякі як виїхали колись на любимій шкапі із батьківського двору, так досі й не злізали зі старого сідла. Не помічаючи, що світ давно змінився, що інші поспішають до своєї мети на надзвуковій швидкості.
Якщо брати спеціальну ситуацію, наприклад, передвиборні скачки, тут прислів'я допускає різні тлумачення. Найпростіше розуміти під конем великі гроші. А результат скачок залежить від того, на якому іподромі (у якій країні) вони проходять і які судді визначають переможців. Трапляються такі іподроми, де той, хто скаче на грошах, невідворотно обходить усіх інших, навіть тих, хто добре осідлав освіту, політичну професію і навіть порядність.
Якщо коней заводять до Сенату, це порушує права віслюків...
Григорій ЙОФФЕ, головний редактор газети «Республика Крым»:
— Не знаю, як там у вищих сферах, а ось у автономному сенаті нашого зоокуточка права віслюків бережуть як зіницю ока. Можливо, саме через це за всі чотири роки якщо хто з гордовитого кінського племені й з'являвся на стежинах сенатської влади, то це були лише темні конячки. І як би вони не били копитами в очікуванні справжніх скачок, войовничо іржучи «iго-го!», все закінчувалося дружнім «і-а!» з боку тих, хто з притаманною їм упертістю й зарозумілістю спроможний оцінити лише якість морквини біля власного носа. Ось ця морквина i є в наших зоопалестинах дороговказною зіркою...
Дивлячись правді в очі, треба констатувати, що проблема самоідентифікації за умов політичної фауни набрала особливо гострого характеру. Спитайте, наприклад, у тих же віслюків, якої вони породи, так багато хто з них тут же почне запевняти вас, що їх приземкуватий зріст і вуха, що стирчать, ще ні про що таке осляче не говорять. Просто вантаж відповідальності за долю зоокуточка і постійна необхідність прислухатися до поклику совісті наклали свій відбиток на їх зовнішній вигляд. А взагалі вони і є справжнісінькими робочими конячками. Правду кажучи, i деякі коні також часом запевняють усіх, що ніякі вони не коні, а… леви. Або хоча б тигри. А їх політична травоїдність — просто тимчасове явище, щось на зразок вегетаріанства. Мовляв, ось-ось відростуть ікла, і вже тоді...
До речі, птах, котрий з усмішкою спостерігає зі своєї жердини за всіма цими метаморфозами, хоч і має гострий дзьоб, але ніколи не представляється орлом. А навіщо, якщо можна на спинах віслюків, а часом і на кінських спинах рухатися до своєї мети, як кажуть у народі, не вдаривши крилом об крило.
