Організація «Народний тил» виникла з команди волонтерів, які вирішили об’єднатися. У кожного були свої напрямки — медикаменти, їжа, речі для побуту та речі для військових дій, як от каски, бронежилети, прилади нічного бачення. А тепер усі разом працюють над однією справою. У кожного є свої підшефні, таблиці, в якій прописані бригада чи військовий підрозділ з номером, контактна людина і список потреби. «Мої» — так часто називають бійців волонтери. «Народний тил» — це вже навіть не команда, це — одна велика дружна сім’я.
ЗВ’ЯЗАНІ ЧЕРВОНОЮ НИТКОЮ
«Моє волонтерство почалося завдяки знайомству з Максимом Музикою, який зараз бере участь у АТО, а я працюю в «Народному тилу», — розповідає «Дню» Тетяна ДЖАФАРОВА, одна з активних учасниць організації. — Разом із Андрієм Хліборізом повезли на тренувальну базу Нацгвардії (НГУ) в Петрівцях берци та полуницю, що передав для бійців Юра Бірюков. Основну частину добровольців НГУ складають «майданівці». Я відчувала потребу дати хлопцям перед від’їздом на схід обереги, але робити їх часу не мала... Просто купила в магазині моток шерстяних ниток, взяла ножиці й, приїхавши в батальйон, сказала: «Хлопці, а давайте, я вам пов’яжу ниточки, пообнімаю вас, хто обійматися любить!» Разом посміялися, і я їм, обіймаючи, пов’язала ниточки на руку. Всім, хто стояв біля машини, хто їв полуницю, і тим, хто був у одному з наметів. Хтось із хлопців сказав: «Оце так! Ще на світі є жіночі парфуми...» Собі я теж зав’язала нитку як невидимий зв’язок, намагання тримати їх живими...
Був смішний випадок. Майже щовечора переписувалася у «Фейсбуці» зі снайпером Василем Ковальчуком, з’ясовувала потреби, слухала новини з блокпостів. Якось розповіла про свою поїздку в Петрівці, як в’язала хлопцям червоні нитки, та пожалілася, що зараз не можу нікого знайти з цих людей. Василь мені з усмішкою каже: «Ти що, Таню, не пам’ятаєш? Я ж стояв біля машини, навіть фото є, й нитка в мене на зап’ясті». Цей зв’язок приніс у моє життя відчуття тривоги, занепокоєння про безпеку майже не знайомих мені людей.
Ниточки були початком. Згодом ми з Настею Сніжною почали збирати посилки бійцям на схід, відправляли передачі Новою Поштою до Ізюма, далі кур’єр-волонтер розвозив їх на блокпости. А потім уже почалися саме наші поїздки в зону АТО. Зараз полишити цю діяльність для мене неможливо.
Коли мої хлопці повернулись у відпустку — я видихнула. Це була мінімальна виконана місія. Був випадок, коли «йокнуло». Максим — хлопець із моєю червоною ниточкою — мав поранення в шию, і осколок не витягли. Він повернувся до Києва, але хоче знову в зону АТО. «200-х», у мене не було, всі живі повернулися».
МУЗИКА ВІЙНИ
«Ми завезли музику бійцям на блокпости, — підключається до розмови Настя Сніжна, волонтер «Народного тилу». — Допомогла програма «Український рок-н-рол» і її ведуча Ольга Гончаренко-Смоляр. Знайшли маленький пристрій, бумбокс, де колонка і плеєр — два в одному. Оля записала десь 500 треків українського року, більше того, знайшла кожного виконавця і попросила в них звернення до бійців, вони зробили це. Хлопці були дуже втішені: «Ми нарешті чуємо рідну музику!» Також ми забезпечили їх Інтернетом. Написали у «Фейсбуці», що збираємо старі ноутбуки та планшети, нам принесли чотири чи п’ять. Потім це все трохи затихло, тому що, коли стояли блокпости, ми розуміли систему, як доставити до хлопців передачі, намагалися всіх охопити й забезпечити. Коли почалися активні наступальні дії, дуже швидко змінюється дислокація підрозділів... Хто куди біжить і що робить — дуже важко уявити. Зараз потреби з’ясовуємо по підрозділах і надаємо допомогу, знову ж таки, адресно. Потреби змінюються. Я недавно запитала в одного хлопця: «А що ти робив минулого літа?» Очікувала, що він розповідатиме, як ходив на річку, ловив коропів. А він каже: «Був у Африці (теж на військовій операції. — Авт.). Уже вдруге. Якраз був сезон дощів. Але все одно там був більший порядок, ніж тут».
І НАГОДУВАЛИ, Й ОДЯГНУЛИ
«Ті волонтери, які залишають свої телефони, мають бути готовими, — ділиться досвідом Віта Соколовська, волонтер «Народного тилу». — В мене теж є підшефна бригада. Коли їх розбили під Торезом, вони дзвонили мені. Одного пораненого не довезли, він загинув. Інший був дуже тяжко поранений, ми його екіпірували, наш бронежилет врятував йому життя. Боєць, що дзвонив, обіцяв, що приїде й даруватиме нам квіти за ті бронежилети, що ми їм надали».
«Хлопці дуже вдячні, — продовжує Тетяна Джафарова. — Бійці з Житомира із 95-ї приїхали до нашого складу на своїй машині забирати те, що зможемо їм дати. Віта днів десять збирала їм, що змогла. І коли ми вже складали речі в машину, то вибачалися, мовляв, пробачте, хлопці, це все, що є. Вони були ошелешені: «Вони ще й вибачаються! Дівчата, дякуємо!» Хлопці взагалі думали, що їм якийсь пакунок привезуть невеличкий, а ми їх і взули, й одягли».
КОЖНА ПОСИЛКА НА ПЕРЕДОВУ ЗБІЛЬШУЄ ШАНСИ ЗБЕРЕГТИ ЖИТТЯ НАШИХ БІЙЦІВ
«Зі мною була донька, яка запитувала: «А ми поїдемо їх годувати?» — усміхається Віта Соколовська. — Кажу: — Та ні, їх годувати не треба, захистом забезпечити маємо». Бійці були на сьомому небі від радості. Говорили: «Та ви нас так екіпірували!» У всіх були тактичні окуляри, тож у жодного очі не постраждали взагалі. Бронежилети дуже хвалили. Потім один той бронік наловив куль так, що гематоми були по всьому тілу. Але вижив. Боєць залишив його хлопцям, які лишилися на передовій».
«Ми говорили зі снайпером Василем, коли він був на блокпостах, — розповідає Тетяна Джафарова. — Запитувати про щось сімейне — не хочеться тривожити, це дуже чутливо, одразу починається ностальгія. Я уникала таких розмов. Пізніше запитувала у водія-снайпера Івана, що думає його дружина. «Вона каже, що ненавидить машину, яку ви мені передали. Машині набагато більше уваги приділяю, ніж жінці», — жартував снайпер.
ПОЛІТИКИ — ОСТАННІЙ ВАРІАНТ ДОПОМОГИ
«Олексій возить тактичні нічні приціли, він їх купує, шукає спонсорів, потім сам особисто відвозить. Він часто туди їздить і знайомиться з бійцями», — знайомить нас Тетяна зі ще одним волонтером «Народного тилу» — Олексієм.
«Із 80% бійців я знайомий через тих волонтерів, що беруть участь у цій ініціативі, — каже Олексій. — Я збирав усіх і говорив: «У кого є знайомі знайомих?» Адже є два шляхи поставки: можна через керівництво, а можна — через рядових бійців. Обидва мають плюси і мінуси. Ідеально — через керівництво, якщо воно чесне та піклується про свій підрозділ. Але я жодного разу не пробував так, бо в мене є певна недовіра, не хочу. Сьогодні мій товариш запитував про одного комбрига, я ж повинен все знати. Поцікавився щодо нього в обізнаних людей, і мені сказали, що він — не зовсім порядна людина. На жаль, таке зустрічається часто. Сам спосіб, в який комбриг хотів отримати прилади нічного бачення та приціли, вже навіювала сумніви. Він запрошував у гості, але не в частину: «Приїжджайте, постріляємо, поляна, все таке...» Мені це все не сподобалося. Ми працюємо з грошима і солдатами (усміхається). Політика — це останній варіант. Якщо цей жах триватиме аж до зими, тоді ходитиме мо до політиків. Там, звісно, теж є люди, які хочуть щиро щось робити, допомагати, але таких одиниці».
«НАША ЦІЛЬ — ЗБЕРЕГТИ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ»
«Познайомитися особисто з усіма людьми, яким допомагаєш, виходить рідко, зазвичай допомога потрібна бійцям на сході в зоні АТО, — продовжує Тетяна Джафарова. — Але важливо знайомитися з тими, хто тобі допомагає тут. Якщо надаєш бійцеві бронежилет — ти особисто відповідаєш за якість захисту, і довіра до виробника — це надважлива річ, тому особисте знайомство для мене дуже важливе. Бронежилети є продуктом українського виробництва, сталь для пластин — із Швеції. Ми співпрацюємо з ініціативою «Народний Бронежилет». Зараз майже все тримається на волонтерах. Я особисто Андрія перепитала, чи відстріляли бронежилети. Він мені надіслав відео, але для мене важливішим було особисте спілкування. Я запитала: «Ти розумієш, що відповідаєш за чиєсь життя?» Звісно, розуміє, тепер це — наша загальна відповідальність.
Ми знайшли спонсора, Олексія, який знайомиться з бійцями, розмовляє з ними, і якщо хлопець досвідчений, то він йому обов’язково допомагає спорядженням. Багато людей віддають свої гроші й хочуть знати, куди вони йдуть. «Народний тил» регулярно публікує всі чеки і рахунки. Але є й такі, хто просто в руки давали й тисячу, й 500 доларів, і тисячу євро, при цьому хотіли залишитись інкогніто. Якщо ми раніше вантажили, може, одну-дві машини на тиждень, то тепер бувають такі дні, коли грузять по дві машини на добу. Люди довіряють нам і дякують кожного разу, коли ми публікуємо фото придбаної «швидкої» або нового закамуфльованого автомобіля, який ми відправимо на війну.
Поряд з цим, є люди, які до купівлі прицілів на зібрані кошти ставляться дуже неоднозначно. Деякі спонсори просять не витрачати надані кошти на приціли та облаштування зброї, а лише на захист або на медицину. Взагалі-то я дуже мирна людина, й мені теж на початку волонтерства не подобалися теми озброєння, але, зрештою, розумієш — одним захистом не переможеш. Наша ціль — зберегти якнайбільше життів — як бійців, так і мирного населення. Якщо для цього ми маємо застосувати не зовсім мирні засоби, то, вибачте. На нас скоєно агресію. Таким чи іншим шляхом я б потрапила в цей рух. Мене зачіпає, коли люди лінуються або не вірять. Нема ще в нас гордості за те, що ми — країна з колосальним людським ресурсом. Мені здається, що після закінчення війни знайдеться та робота, яка займатиме частину мого суспільного життя й у мирний час. Але спочатку потрібно відстояти Україну».
Як нам допомогти (повна інформація):
Приватбанк: 4149437843984905 (Клочун Наталія), 4390497071586752 (Джафарова Тетяна)
PayPal, SKRILL: [email protected]
Медичне забезпечення:
PayPal: [email protected] (Призначення платежу: Celox і медикаменти);
Фонд збору коштів на Celox: http://www.youcaring.com/medical-fundraiser/one-celox-equals-one-life-/200070."
PayPal для збору коштів на безпілотник: [email protected]
Бухгалтерія тут:
http://bit.ly/money-report-sinicyn
Приходи по карті автоматом вигружаються тут:
http://cardstats.com.ua/event/7
Скани чеків тут:
http://bit.ly/cheque-scans-sinicyn
Скани та витрати в бухгалтерії оновлюються раз на тиждень.
Список потреб тут:
http://bit.ly/we-need-a-lot - багато додалось і багато закрито вже. Оновлюємо двічі на тиждень.
