«День» – це великий шмат життя Ганни Олегівни. У багатьох досягненнях газети, якісному втіленні ідей нашого головного редактора Лариси Івшиної, чимало крові і поту її заступника, котра й «налаштовує» роботу творчого колективу. Ганна Шеремет у «Дні» не з першого числа, але ще з кінця 1990-х. А до того вона мала ще лише два місця роботи – газета «Вечірній Київ» та перша комерційна українська газета «Київські відомості» (де її колегою була одногрупниця Лариса Івшина). Сфера відповідальності Ганни Олегівни, заслуженої журналістки України, від початку була – культура, а власного професійного інтересу – кіно і мода (до слова, її інтерв’ю зі спогадами про своє становлення вкрай цікаво перечитати й сьогодні ). Будучи завантаженою роботою з авторами і кореспондентами, щодня підготовкою «Дня», останніми роками Ганна Олегівна пише нечасто, але коли пише, це завжди саме її стиль і текст. Мало хто так може в сучасній журналістиці. Бо насправді мало хто так мислить. Глибоко, точно, гостро, образно, лаконічно, іронічно. Мало хто має такий широкий культурний горизонт, таку ерудицію і вміння легко, ємно висловити складне. А так само вміння організатора процесу – «витягнути» тему і допомогти розкритися автору, вміння поставити правильне запитання і домогтися відповіді на нього, вміння «сполучити ланки» й отримати необхідний результат, вміння «зчитати» образ карикатури і фото та багато інших важливих умінь. І водночас людська глибина, щирість, справедливість, небайдужість, нехолоднокровність, готовність підтримати і допомогти – це все про нашу Ганну Олегівну. Котру цінуємо, у якої вчимося, котру любимо і поважаємо.
І використовуємо святкову нагоду як привід згадати важливі і цікаві моменти нашого співбуття:
«ЗНАМЕННА ЗУСТРІЧ»
Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:
– Це хвилююча історія, бо наші стосунки з Ганною Олегівною не належать до типових. Ми разом подолали два тисячоліття і два століття, адже починали в XX-му… Пройшли велику трансформацію – і соціальну, і політичну, яка мала вплив на долі мільйонів людей і, безумовно, людських стосунків. В цих умовах зберегти дружбу – це дуже велика цінність. Як недавно сказав у новорічній анкеті «Дня» наш прекрасний автор, професор Юрій Терещенко: «Зараз саме той час, коли треба берегти близьких по духу людей». Я переконана, що для цього такий час є завжди, але, можливо, не завжди з такою гостротою люди це відчувають.
У нас в редакції, напевно, вже всі знають цю епічну історію, як познайомилась Ганна Олегівна з Ларисою Олексіївною. Це відбулось на першому курсі, коли нас відправили, як тоді було заведено, на буряки в село Баришівка. Але ця знаменна зустріч для нас важлива ще й тому, що вона в своїй основі мала ціннісний діалог. Говорили між собою двоє дівчат – одна, яка чергувала, друга, яка приїхала з Києва, – про речі, що визначили всі наші майбутні стосунки і вплинули на ті стосунки, які були у нас на курсі. Бо тоді кияни, зокрема на інших курсах, не завжди однозначно ставилися до іногородніх. У нас з Ганною Олегівною одразу все було зовсім інакше. І ці унікальні стосунки заклали дуже тверду основу на майбутнє. Це мало місце потім в редакціях, в яких ми працювали. Це був внесок не стільки в журналістику, скільки в життя один одного. Ми знали наших мам, ми стежимо за життям наших сестер. Ми співпереживаємо, і це дуже-дуже цінно.
Хочу відзначити і сказати Ані в її День народження, що для мене дуже близька така її риса, яку я визначаю для себе як етична безпека. Я люблю таких людей в своєму оточенні, і Аня серед них, бо саме їй серед перших я даю читати передмови до книг, які для мене важливі, або інші тексти, бо для мене важлива її думка. Адже етична безпека – це значно більше явище, яке потрібно всій нашій журналістиці, бо ця риса в дефіциті. А у Ані з цим перевиробництво. З цим я її і вітаю! Бажаю їй залишатися енергійною, з неповторним почуттям гумору, хорошим кіношним смаком і смаком до життя! Люблю, обнімаю, цілую… Ціную!
«ШЕРЕМЕТ ГАННА – ЦЕ НАШЕ ВСЕ!»
Сергій ТРИМБАЧ, кінокритик, кіносценарист, автор «Дня»:
– Ганну Шеремет, Аню Шеремет знаю від перших її кроків у журналістиці. Від незабутньо бурхливих, прекрасних років Горбачовської Перебудови, коли все, що десятиліттями примерзало і промерзало, раптом почало танути, а далі й пішло шумовинням біжучим… А ми всі повибігали на береги тієї талої води-ріки, якої ще у своєму життя не бачили. Потому – потому почали входити у ті води: по коліна, по пояс, а далі вже й з головою: ох, як то було здорово! Казковими були ті води – в них ми народжувалися ніби заново.
Я тоді був ще молодим, а Аня й зовсім юна – після Київського журфаку працювала у «Вечірці», газеті, яка дещо несподівано заходилася, щосили, пускати вітри, вигукуючи щочас класичне: «Хай сильніше гряне буря!». Не дивно, що найазартніше дмухали молоді журналісти – то був їхній Золотий час, Золота година.
Здається, під час одного з вуличних галасливих зібрань нас і познайомили з Анею. А потім ми вже регулярно зустрічались на народних вуличних протестних гуляннях. І якось вона запропонувала мені писати для «Вечірки» – про кіно і те, що відбувалося з кіно у світлі тодішніх подій. Вгадавши мою мрію: мати свою колонку, свій куток у газеті. Газеті, чий тираж зростав стрімко і досяг цифрових позначок, про які нині годі й мріяти – хіба насниться.
Аня поєднує в собі журналістку і редакторку. І чарівну жінку, звичайно, зі своїм унікальним шармом. Редактор, коли він справжній, це ж і продюсер – точно діагностує не тільки свої, а й чужі можливості, творчі і позатворчі. Редакторка Шеремет твердо знає: тре’ мати постійних авторів, нічого за випадковими «зірками» ганятись, вони з неба падають нечасто… Своїх належить легенько підкидати – вони і прилипають до місцевих небес, до хмарин і хмаринок: от тобі й зірки, вони ж постійні автори видання.
Аня щораз підкидає мене – спершу у тій самій легендарній «Вечірці», потому у «Киевских ведомостях», затим і в «Дні», де витворився один із найефективніших у нашій журналістиці тандем Лариса Івшина – Ганна Шеремет. Не було би Ані – іншим було б і моє критично-журналістське життя-буття.
На жаль, на власну творчість у сьогоднішньої ювілярки не завжди вистачає сил, одначе ж її слово завжди вчасне, точне, з блискітками іронії всередині кожного слова…
Аню, вітаю! Комсомольський вік перейдено, попереду роки осяйної зрілості, коли усе вже в порі стиглості. Так і чудесно! Літ до ста рости, а там побачимо, що воно і як.
«Дню» ПОЩАСТИЛО МАТИ ТАКОГО ПОРЯДНОГО ПРОФЕСІОНАЛА»
Наталя ЛИГАЧОВА, "Детектор медіа":
– Аня Шеремет – із плеяди тих журналістів, яких, на жаль, у нас стає все менше та менше. У яких рівень освіти, ерудиції, широта знання контексту подій поєднуються з великою відповідальністю за те, що ти несеш аудиторії. Я називаю таких журналістів «нехайповими». Безумовно, «Дню», головному редактору Ларисі Івшиній дуже пощастило, що у газети є такий надійний та порядний професіонал з великої букви, та ще й перфекціоніст. Я бажаю Анні здоров'я, сил та натхнення продовжувати «лупати скелю» якісної журналістики. І хай життя хоча б інколи дає знак, що все недаремно!
«ГАННА ШЕРЕМЕТ – ЦЕ НАДІЙНИЙ ТИЛ «ДНЯ»
Іван КАПСАМУН, редактор відділу політики газети «День»:
– Для мене «День» перше і поки єдине місце роботи. Добре пам’ятаю, що коли прийшов в газету у 2008-му після університету і переїзду в Київ, то на перших порах для мене найсуворішим керівником була саме Ганна Олегівна (знаю, що вона скаже – ви перебільшуєте). Невдовзі «переляк» пройшов, я освоївся і краще зрозумів характери, відносини і ролі в редакції. З часом, а це вже більше 13 років, у нас склалися прекрасні ділові і людські відносини з Ганною Олегівною. Вона знає роботу газети до дрібниць, тому завжди направляє і поправляє молодь. В той же час, ГО є авторитетом для всіх співробітників редакції (незалежно від віку), які ставляться до неї з великою повагою.
Мені доводилося неодноразово виконувати обов’язки заступника головного редактора під час відпустки Ганни Олегівни, тож можу сказати, що механізм роботи налагоджений настільки, що робити це було завжди комфортно. Переконаний, Ганна Олегівна є надійним тилом для головреда Лариси Івшиної. Для будь-якого керівника це надважливо – знати, що рішення буде донесено чи виконано, що на цю людину завжди можна покластися, що механізм роботи редакції не зіб’ється, що заступник має свою думку і може порадити, що будуть дотримані журналістські стандарти і етика. Тому досягнення газети «День» з її численними проєктами – це також досягнення і Ганни Шеремет.
А ще вона прекрасна людина – відповідальна, з почуттям гумору, чуйна, стильна… Хай життя Вас радує і балує, Ганно Олегівно!
«УНІКАЛЬНА ВДАЧА БУТИ СУЧАСНОЮ І МОЛОДОЮ СЬОГОДНІ ТА ЗАРАЗ»
Світлана БОЖКО, прессекретарка Державного комітету телебачення і радіомовлення, однокурсниця:
– Дорога Анюто! Що значать цифри? Тільки те, що ми знаємо одна одну багато років. Якісь там роздуми про вік – то все маячня. Ти така ж гостра на розум і язик, ти така ж іронічна і дотепна, ти така ж легка на підйом, як і сто років тому!!! І я бажаю тобі в жодному разі не втрачати своєї унікальної вдачі бути сучасною і молодою сьогодні та зараз, а не колись і десь. Здоров'я тобі в ці непрості ковідні часи, бадьорості духу і почуття гумору. Сподіваюсь, в нашому клубі "Кому за тридцять" тобі з нами не буде нудно...
«ШОВКОВОЇ ДОЛІ І БЕЗМІРУ ДОБИ ЮВІЛЯРУ»
Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України:
– Кожного разу, коли я задумуюсь про сенс свого приходу у життя, виникає діалог із тими людьми, з якими ми у ньому разом існуємо. Багаторазово переконавшись, що випадкових зустрічей не буває, прийняв легенду про те, що довгострокове спілкування є репетицією безкінечних зносин у житті вічному.
З Анною Шеремет кожна розмова переростає в дискусію, яка не стільки дає відповіді, скільки породжує купу нових запитань. Одне з них дуже просте – чому саме Анна зіграла важливу роль у доленосному моменті мого життя, по суті благословивши мій шлюб з її подругою, а згодом хрещеною мамою нашого сина?
Вона сприйняла мене не відразу, але коли ми втрьох подивилися фільм за книгою, яку ми всі читали, і так гостро дискутували з приводу побаченого, що дві пляшки шампанського нас не сп’яніли, сформувала свою непохитну позицію на мою користь.
Сьогодні Анна Олегівна нагадує мені свою незабутню маму. Вона відповідальний і люблячий лідер своєї родини. Ці риси так само притаманні її родинному відношенню до своєї газети.
На відкритті 25-ої ювілейної фотовиставки газети «День» головний редактор Лариса Івшина проголосила: «Буду служити своїй справі, доки матиму сили». Певен, цю позицію повністю поділяє Заслужений журналіст України Анна Шеремет.
Шовкової долі і безміру доби ювіляру, точніше – ювілярам: Анні Шеремет і газеті «День».
«ВМІННЯ ЗНАЙТИ ПРАВИЛЬНІ СЛОВА»
Алла БОБЕР, відповідальний секретар газети «День»:
– Перше знайомство з Ганною Олегівною в мене відбулося на початку 2000-х. Я щойно прийшла працювати випусковим редактором. Першим моїм «випробуванням» було завдання замакетувати шпальти культури. Мене попередили, що Ганна Олегівна дуже серйозний і жорсткий редактор (вона на той час обіймала посаду редактора відділу культури). До неї я йшла з великим тремтінням і хвилюванням, бо не мала достатнього досвіду в редакторській справі. Ганна Олегівна, мабуть, відчула мою невпевненість, усміхнулася і сказала: «Не хвилюйтеся, у вас все вийде». Ці слова я дуже надовго запам’ятала. Бо такі теплі слова підтримки і доброзичливий настрій для мене дуже багато значили на той час. Вже минуло багато років відтоді, але я й досі вдячна Ганні Олегівні, що в той час вона знайшла «правильні слова» і вселила впевненість. Дякую їй за те, що завжди підтримає, підставить плече в скрутні хвилини та просто вислухає. Бажаю їй міцного здоров’я і залишатися для нас всіх «акумулятором» позитиву і яскравих емоцій.
«АННА ШЕРЕМЕТ ЯК ДЗЕРКАЛО»
Ольга ТАУКАЧ, журналістка, однокурсниця:
– Напевно, кожному з оточення Анни Шеремет доводилося спостерігати за її бурхливою реакцією на чиєсь судження, репліку чи просто жарт. Для мене це завжди було дзеркальним відбитком її власного сприйняття світу і всесвіту, та готовністю до хрипоти боронити їх.
Напевно, кожен, хто звертався до Анни Шеремет по допомогу, мав нагоду переконатися у її майстерності знаходити необхідний кут відчуття, що як у ввігнутому дзеркалі максимально фокусував струмінь світла саме на тих негараздах, з якими ви до неї прийшли.
Напевно, кожен, хто близько знає Анну Шеремет, щиро побажав би їй частіше у повсякденному житті використовувати закони опуклого дзеркала, що дозволяє усі проблеми зменшувати, перетворюючи їх на уявні, такі, що існують по інший бік переживань.
Більше чотирьох десятиліть нашої дружби дають підстави абсолютно відповідально стверджувати, що мистецтво використовувати інструменти кривого дзеркала наша сьогоднішня іменинниця не опанувала досі, і, маю переконання, не оволодіє ніколи.
Кожен її рік, прожитий у журналістиці, кожен її день, відданий «Дню», є не тільки віддзеркаленням навколишніх подій і тенденцій, а й глибинних власних переживань, смутків і радощів, і, безумовно, надій.
Журналістська стезя ніколи не буває легкою й приємною. Особливо в переламні часи. Тим більше, у період війни локальної й загрози війни тотальної. Тому бажаю тобі, дорога бойова подруго, перед усім, богатирського здоров’я і незламного почуття гумору, що світ, відтворений тобою, робить зрозумілішим і прогнозованішим. А винагородою, як і завжди у цій професії, хай залишається визнання колег і читачів. А про гроші - ні слова ):
Із твоїм Новим Роком!
«СУПЕР ПРОФІ ЖУРНАЛІСТКА, КЛАСНИЙ КЕРІВНИК І ДРУГ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ!»
Тетяна ПОЛІЩУК, редакторка відділу культури «Дня»:
– Мені здається, Аню, що ми були знайомі з тобою завжди! Радію, що доля нас познайомила ще багато років тому. Ми разом пройшли «і Крим, і Рим, і мідні труби»… З тобою класно піти на фільм, концерт, у театр, а якщо постане потреба (у нинішній такий нестабільний час), то і у розвідку піти. Ганно Олегівно, ти – супер профі журналістка, класний керівник і Друг з великої літери! Ти – прекрасна жінка, з особливим шармом і стилем.
2 лютого – особливий день, бо це твій День народження, а ще День бабака, коли робляться прогнози, чи скоро прийде весна? І хай зараз у нас надворі мінусова температура і лежить сніжок, але є відчуття, що скоро все ж прийде весна. Цьогоріч нумерологи називають «02.02.2022 – магічною датою» через незвичайне поєднання чисел 0 і 2. Перша частина "02.02" є "дзеркальною", а друга, "2022", складається з трьох «двійок» та «нуля». Вважається, що в такі дні є шанс залучити удачу та добробут, а також загадати бажання з високою ймовірністю на його здійснення. Впевнена, що думки матеріалізуються, бо ти теж «магічна жінка». Я бажаю міцного здоров‘я у наші пандемічні ковідні часи, і щоб всі твої мрії здійснювалися, а ти посміхнулася і настрій став святковим, пропоную послухати чудову «Польку Анна» Штрауса-сина
«МЕНЕ ВРАЗИВ ЇЇ ПРОФЕСІОНАЛІЗМ І ФАНТАСТИЧНА ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ»
Роман ГРИВІНСЬКИЙ, журналіст газети «День», редактор рубрики «Українці-читайте» (2013-2017 рр.):
— Ганна Олегівна стала для мене однією з перших і водночас найважливіших вчителів у професії. Маю на увазі не лише роботу з власними та чужими текстами, ілюстраціями тощо, але також функціонування редакції як єдиного організму, вирішення конфліктних ситуацій, спілкування з авторами й партнерами, героями публікацій. Оскільки ми тривалий час працювали в сусідніх кімнатах, я отримав привілей перебувати в самому епіцентрі редакційного життя. З перших днів знайомства мене вразив її професіоналізм і фантастична працездатність. Думаю, значною мірою саме цей безцінний досвід сформував мої уявлення про журналістику як професію. Нечаста, а тому така бажана похвала, а також дедалі більша довіра до моєї роботи з боку Ганни Олегівни завжди були для мене важливим стимулом і джерелом натхнення.
Дорога Ганно Олегівно, щиро вітаю Вас з днем народження! Бажаю здоров’я і гармонії. Нехай журналістика приносить Вам лише задоволення, а поза численними обов’язками завжди залишатиметься час для себе. Дякую Вам за нашу спільну роботу і спілкування!
«ОТРИМАНИЙ ДОСВІД ГОТОВА ПЕРЕДАВАТИ ІНШИМ, А ЦЕ НАДЗВИЧАЙНО ЦІННО»
Інна ЛИХОВИД, редакторка відділу «Суспільство» «Дня»:
– Перше знайомство з Ганною Олегівною було банально робочим. Я – практикантка відділу «Суспільство». Несу роздруковану замітку, здається, про допомогу фонду «Карітас» безпритульним, у кабінет заступниці редактора. Тодішня моя наставниця Вікторія Герасимчук попередила, що Ганна Олегівна не буде співати дифірамби, а просто скаже: «Хорошо»... Власне, так і було. Ми носили свої тексти, за мовчазної згоди складали їх на стіл Ганни Олегівни, з них утворювалися стопи паперів з різними смислами та даними. А вона, по суті, була першим серйозним фільтром, через який наші творіння проходили, перш ніж потрапляли вже до головного редактора. Саме вона корегувала і підказувала, що змінити у матеріалі, аби він був читабельним. І, мабуть, завдяки цій реалістичній практиці мені захотілося лишитися у «Дні».
Зараз колектив редакції, звісно, не тих масштабів, що колись. Але Ганна Олегівна якраз одна з тих, на кому тримається «День». На жаль чи на щастя, я працювала з нею вже як зі сформованим журналістом, наставником, людиною, що багато чого знає і вміє показати правильні орієнтири. Кажу тут про жаль у тому сенсі, що було б цікаво почитати тексти самої Ганни Олегівни на початку її кар’єри – просто для себе, для порівняння. Але ж електронних архівів тих видань, де вона починала свій шлях, нема.
А щастя в тому, що Ганна Олегівна завжди розкаже про кіно, яке варто переглянути, згадає цікаві бувальщини про журналістику 90-х, поділиться історіями із життя або враженнями від своїх мандрів. Отриманий досвід готова передавати іншим, а це надзвичайно цінно. Тож зі святом! Нехай ні хвилини не жалкується про пройдений шлях у журналістиці, про зроблене чи сказане! Усе має свою значимість, як і Ганна Олегівна для «Дня», Ганнуся для родини і друзів та Ганна Шеремет для української журналістики.
«ЇЇ СЛОВО – ЦЕ ЗАВЖДИ СТИМУЛ. ЦЕ СПОНУКАННЯ ДО ПРОВОКАЦІЇ НОВИХ ФОРМ»
Валентин ТОРБА, кореспондент відділу політики газети «День»:
– Ганна Олегівна – людина надзвичайно тонка, але й винахідлива у своїх спробах бути несентиментальною. Насправді, принаймні так мені здається, вона надзвичайно чуйна там, де цього дійсно потребує талановита душа автора.
Проте організаційні вимоги вимагають будувати мур свого образу безапеляційного керівника. Бо вона, як досвідчений наставник (саме наставник!), знає механізми творчих душ. Це ще один її талант, окрім того основного, за яким у читача особлива спрага – її точне, гостре, влучне перо. Організувати симфонію колективу – це, можливо, і є вершиною майстерності. Але її слово – це завжди стимул. Це спонукання до провокації нових форм.
Влітку 2014-го для мене була темрява, було забуття, був колапс. Але саме механізм «Дня», бездоганну роботу якого забезпечує Ганна Олегівна, міг темряву перетворювати на проєкцію. За це особлива вдячність від тих, хто має надію!
«ДЯКУЮ ЗА НАУКУ!»
Ольга ХАРЧЕНКО, редакторка відділу кормережі «Дня»:
– Я працюю в «Дні» вже понад 10 років і починала саме як помічниця заступника головного редактора (дякую, що взяли!), тобто Ганни Олегівни Шеремет. З тих часів запам’яталося, як на мій недогляд, що спричинив певні наслідки, Ганна Олегівна напівжартома сказала: «Спочатку ми самі створюємо собі проблеми, а тоді героїчно їх долаємо». І, звичайно, допомогла все вирішити якомога безболісніше. В цьому, мені здається, великою мірою вона: завжди конструктивна у роботі, спрямована на результат і водночас справді людяна. Не секрет, що той, хто «напартачив», про це дізнається одразу і може навіть запам’ятати надовго, але й обнадійливі та правильні, талановиті порухи колег Ганна Олегівна завжди підтримає і розвине. І завжди підтримає в скрутну хвилину та щиро порадіє за успіхи. Я дуже ціную і люблю гостроту й іронічність думки Ганни Олегівни, її класний інтелектуальний гумор. Це теж школа.
А пам’ятаючи, що в редакційному колективі бути другим – це часто першим дізнаватися і відчувати, коли «щось пішло не так», бажаю вам, Ганно Олегівно, здоров’я, побільше приводів для радості й оптимізму, наснаги і сил, витримки, добробуту і любові! Дякую вам!
«ЗАХОПЛЮЮСЬ, ЯК ШЕРЕМЕТ ВМІЄ ВЛУЧНО ФОРМУВАТИ ДУМКУ»
Алла ДУБРОВИК-РОХОВА, ексредакторка відділу економіки газети «День»:
– Є люди, почути від яких слово «нормально» – це як отримати Нобелівську премію. І не тому, що вони скупі на похвалу чи заздрісні до чужого успіху. Ні. Радше навпаки. Вони вимогливі, і передусім до себе. А їх стриманість в оцінках – це ніби гречне щеплення від передчасного задирання носа. Це «нормально» ніби говорить «Так, уже добре, але ти можеш краще, старайся». І дуже добре, коли такий рецензент зустрічається вам на початку творчого шляху. Мені саме так пощастило з Анною Олегівною Шеремет. Почути від стриманої, вимогливої і винятково справедливої Анни Олегівни «неплохой текст» для мене завжди було першою перемогою на шляху до виходу матеріалу в люди. Друга лінія фронту, звичайно, головний редактор. Там свої особливості і щодо знаків, і щодо передчуттів, і щодо оцінок. Але занести текст Шеремет – завжди було про завмирання серця.
Пригадую, як відписувала матеріал з пресконференції про проблеми на фінансовому ринку. Це був 2009 рік, коли кредитні спілки лопались, як мильні бульбашки, і вкладники оббивали пороги можливих і неможливих інстанцій у надії повернути свої гроші. Люди були у відчаї. Я прийшла з тої пресконференції у пригніченому стані. Це був перший чи другий місяць роботи в редакції. Мені – 20. І більше, ніж про текст, я думала про те, як і чим я можу допомогти тим бідним людям. Зрештою, не придумала нічого кращого, ніж добре зробити свою роботу – написати текст, який би привернув увагу у високих кабінетах. В ті часи міністри та керівництво НБУ передплачувало і читало «День», друковану пресу, взагалі читали щось більше за пост в Фейсбук. Тому надія була. Текст був готовий. Ніяк не вдавався заголовок. Пригадую, так і віддала текст Шеремет з «недопеченим» заголовком. І яке було моє щастя, коли текст повернувся з перекресленим моїм корявим заголовком, а над ним від руки було вписано «Кредитні спілки на межі суїциду».
Я завжди захоплювалась і захоплююсь досі, як Шеремет вміє влучно формувати думку. Як легко і швидко може перепакувати твої думки в нову форму, в якій вони ставали вигравати новими – більш глибокими – відтінками. Пробачте Анно Олегівно, що в таке особистісне свято як День народження не відділяю вас від ролі заступника головного редактора “Дня”. Для мене ви назавжди будете нерозривно пов'язані з ритмом і викликами щоденної газети, пов’язані з “Днем”. Я не знала “День” без вас. І не уявляю “День” без Шеремет. Ларисі Олексіївні неймовірно пощастило, що ви в неї є, що ви є у “Дня”. Міцного здоров'я, захоплюючих подорожей, достойного кіно і смачних рецептів, і щоб завжди поруч були ваші люди, з якими все це можна розділити.
«МУДРИЙ НАСТАВНИК У ЛАБІРИНТІ ЖУРНАЛІСТИКИ»
Марія ЧАДЮК, кореспондентка відділу «Суспільство» газети «День»:
— У «Дні» ми часто повторюємо, що бути українцем — це зусилля. Відповідати ж вимогам якісної журналістики в Україні — це часто надзусилля. І не тільки через систему олігархату, хоч це, напевно, головна причина. Та навіть у сферах, які далекі від інтересів олігархів, існує багато «підводних течій», яких ніби й не видно, проте які мають потужний вплив. Тож журналістам дуже потрібні наставники, які, завдяки особистим якостям, професійності, досвіду, мають повне бачення українського суспільства. І я неймовірно щаслива, що Ганна Олегівна є саме таким наставником і допомагає, зокрема, і мені рухатися у цьому лабіринті журналістики. Це неоціненно, коли ти знаєш, що, зайшовши у глухий кут, коли не розумієш, чиї насправді інтереси тут вирішуються, і не знаєш, як правдиво поінформувати читачів, є професіонал, до якого можна звернутися за допомогою. Ганна Олегівна слідкує за подіями у багатьох різних сферах: від політики до літературних премій; знає, що є актуальним, на що обов’язково потрібно звернути увагу, й підказує напрям, як глибше висвітлити певну тему. Упевнена, професійність Ганни Олегівни читачі «Дня» відчувають щоразу, коли заходять на сайт або купують газету, тож це аксіома, що не потребує доведення. Саме тому хотілося б згадати більше про особисті якості. По-перше, принциповість — це, на мою думку, підґрунтя для професійності Ганни Олегівни, її внутрішньої сили й багатьох рис характеру, як-от впевненість, наполегливість, енергійність. По-друге, відкритість до пропозицій, нового, що дає можливості для проявлення ініціативи. Це, як на мене, ознака сучасного лідерства. Не можу не згадати й про почуття гумору, іронічність — дуже цінна риса для журналіста, бо ритм роботи часто нелегкий. А ще я хотіла б особливо подякувати за уміння підтримати не тільки рішенням проблеми, а й добрим словом. Журналістика — складна справа, тому така підтримка — на вагу золота. Вітаю, Ганно Олегівно, з ювілеєм! Нових вершин, побільше радісних новин і здійснення усього задуманого!
«ВАРТО ПРОСТО ПЕРЕЗИРНУТИСЯ, І МИ ВЖЕ РОЗУМІЄМО ОЦІНКУ СИТУАЦІЇ КОЖНИМ»
Ірина ГОРДІЙЧУК, журналістка:
– Як не дивно, найважче говорити про друга, якого, здавалося б, чудово знаєш… А може, саме тому – побоюєшся, що підбереш не ті слова, про щось важливе забудеш… І все-таки спробую.
Не можу згадати, коли та як ми познайомилися з Анею Шеремет. Відмотуючи час назад – давні кінофестивалі, знакові мистецькі виставки, кінопрем'єри 20-30-річної давності, дні народження друзів та колег, сумні дати – неодмінно бачу Аню поряд. Може, тому, що її оцінка тієї чи іншої події завжди була точною, афористичною, дотепною, щирою. І чесною. Ось думки багатьох інших, теж розумних людей, забулися, а її ні. Коли ще не було Інтернету (господи, справді, як давно ми знайомі!), а прізвище Шеремет часто з'являлося на сторінках ще навіть не «Дня», а «Вечірнього Києва» чи «Київських відомостей», я намагалася купити газету вранці (особливо, якщо в мене вдень планувалися зйомки), щоб зорієнтуватися у культурному просторі Києва, не пропустити чогось важливого, пов'язаного з моїми героями. До речі, часом і співрозмовників для своїх інтерв'ю вибирала (і вибираю досі), дослухаючись до думки Ані, довіряючи її смаку.
А смак у неї справді чудовий. І навіть коли ми не збігаємося з нею в оцінках, що буває нечасто, сперечатися з Шеремет цікаво та азартно. Так, про смак я говорю зараз у найширшому сенсі слова. У вмінні одягатися, підбирати прикраси, зокрема. Колись я сказала Ані про те, що у неї гарне почуття стилю, практично ідеальне. Вона замислилася, оглянула себе, і з серйозністю відповіла: «Мабуть, ти маєш рацію». І вже за ці слова захотілося її розцілувати. Що, правда, може загрожувати – іменинниця не дуже любить телячі ніжності.
Ми знаємо одна одну настільки добре, що, буває, у великій компанії варто просто перезирнутися, і ми вже розуміємо оцінку ситуації кожною. І тим не менше, іноді Анна вражає мене до німоти. Ну, наприклад: якесь свято в мене вдома, всі гості вже розійшлися, залишилася тільки Аня – вона розмовляє про щось із моєю дочкою. Я не вслухаюся, що називається, клопочусь по господарству. І раптом до мене долинають уривки фраз – «цивілізація Тартесс», «мова іберів не була споріднена з тартесійською», «король Леовігільд», «іспанські Габсбурги» тощо. Я навіть ущипнула себе, щоб зрозуміти, чи не ввижається мені цей діалог. Якби щось про Іспанію розповідала моя дочка, я б не здивувалася – вона на той час була студенткою факультету іспанської філології. Але те, що у них з Анею йде детальне обговорення королівських династій середньовічної Іспанії та чогось там ще, мене вразило до глибини душі. «О, сколько нам открытий чудных…», – подумала я, і заповажала Шеремет ще сильніше. Правда, потім довго допитувалась, звідки в неї такі знання, і навіщо вони їй потрібні, цікаво.
Нещодавно я почула таку фразу: "І дружба має термін дії". Сказана вона була у певній ситуації, і здалася спочатку безглуздою та образливою. Подумавши, однак, зрозуміла, що певна логіка в ній є – розійшлися у поглядах, житейських чи політичних, роз'їхалися різними містами, поміняли професію… Стали нецікаві одне одному. Таке трапляється. Але, як на мене, навіть у таких випадках, то була не дружба, а щось інше.
Тому мені хочеться, як би нас не тріпала доля і життєві бурі (вибачте за патетику), завжди мати можливість зателефонувати тобі, Анька – Анюта, і поплакатися в жилетку. І я тебе завжди вислухаю, і не лізтиму з порадами. Хіба що з такими: будь здорова, подорожуй, радій життю!
«ЯКЩО ПОРІВНЯТИ «ДЕНЬ» З БУДІВЛЕЮ, ТО ВИ, АНЮ, В ЦЬОМУ БУДИНКУ ДІСНО ОДНА З НАЙГОЛОВНІШИХ ОПОР»
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, кореспондент відділу культури газети «День»
Моя люба Аню!
Коли я думаю про вас, на думку спадають не дуже ліричні, на перший погляд, образи: стіна, скеля, опора, щит (красивий такий, зі срібним орнаментом і різьбленим малюнком алегорії Свободи, що благословляє Автора).
Але в тому і є поезія наших із вами стосунків.
Бо вони, стосунки, потребують не так подібності, як взаємодоповнення. І моя легковажність знаходить чудову противагу у вашій відповідальній працьовитості, і найкращі ідеї, що наносить мені в голову всіма вітрами світу, втілюються на письмі задяки вашій терплячості й тонкому розумінню самої природи творчості.
А якщо порівняти «День» з будівлею, то ви, Аню, в цьому будинку дісно одна з найголовніших опор, найміцніший мур, найтепліше вогнище.
Скільки років разом.
І яких років.
З днем народження! Люблю вас!
«ОРГАНІЧНЕ ПОЄДНАННЯ БЛИСКУЧОГО ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ ТА НАЙКРАЩИХ ЯКОСТЕЙ ЛЮДИНИ»
Ігор СЮНДЮКОВ, редактор відділу «Історія» газети «День»:
– Я маю честь знати Анну Олегівну вже понад два десятиліття – відтоді, як почав працювати в «Дні». Для мене Анна Олегівна – рідкісний приклад органічного, нероздільного поєднання блискучого професіоналізму (а хто, як не справжній професіонал, міг би впродовж стількох років готувати всеукраїнську газету такого рівня, як «День»!) та найкращих якостей чудової, світлої та мужньої людини. Вона завжди дасть слушну пораду, підкаже, як бути в нестандартних ситуаціях, а якщо кимось невдоволена – каже про це прямо, в обличчя. Більше того, Анна Олегівна – людина воістину творча, її ерудованість в питаннях культури й мистецтва дійсно вражає.
Щиро, від душі, зичу Анні Олегівні Шеремет, справжньому «мотору» «Дня», «правій руці» нашого головного редактора Лариси Олексіївни Івшиної, невичерпної наснаги і енергії, міцного, непорушного здоров’я, чудових зустрічей з цікавими людьми, здійснення геть усіх мрій, намірів та задумів!
З любов’ю ваші друзі, ваш «День»
