НЕТИПОВИЙ ХАРАКТЕР
Харукі Муракамі на сьогодні — найпопулярніший японський письменник 1980— 1990-х років у Європі та США.
Його головний герой — унікальний для японця. У Країні сходу сонця службовці співають гімни фірмі, зібравшись у менеджера перед початком трудового дня. Його ж герой працює без ентузіазму. Ні, він — чоловік старанний, якщо за щось береться — досягає максимальної якості. Якщо це журнальні статті про ресторани, він чесно обходить шинки, поки не вибере той, де кухня краща. Не уникає... Проте в ньому абсолютно відсутнє несвідомо-колективне начало, характерне для Сходу... Один мій знайомий був у Південній Кореї, і його вразило, як «стадно» там поводиться народ, вулицями ходять виключно групками. «Якби не реклама, можна було б подумати, що перебуваєш у Північній Кореї, а не в Південній», — підсумував він. Так ось, головний герой Муракамі — абсолютний індивідуаліст. За західними мірками! Він вважає за краще займатися собою, а коли трапляється оказія, підтримує свого друга. Або подругу. Але ніколи не займається СПІЛЬНОЮ справою.
НОВА ФIЛОСОФIЯ
У романі Муракамі «Китайський більярд 73» (1983) головний герой жив із двома дівчатами-близнюками, не дуже цікавлячись їхніми іменами.
Ось діалог їхнього першого спільного ранку:
«Як вас звати? — запитав я. Голова розколювалася від похмілля.
— А яка різниця? — відгукнулася та, що праворуч.
— Як звати, так і звуть, — додала та, що ліворуч. — Зрозумів?
— Зрозумів, — відповів я.
Ми сиділи за столом, жували тости і пили каву. Кава була чудова.
— А що, без імен важко? — запитала одна.
— Ну, якось…
Обидві трошки замислилися.
— Якщо вже тобі кортить нас якось називати, вигадай сам, — запропонувала одна.
— Так, як тобі самому подобається.
Вони завжди говорили по черзі. Так у радіопередавачах проводять настройку стереозвучання. Голова в мене від цього заболіла ще сильніше.
— Наприклад? — спитав я.
— Право і Ліво, — сказала одна.
— Вертикаль і Горизонталь, — сказала інша.
— Верх і Низ.
— Перед і Зад.
— Схід і Захід.
— Вхід і Вихід, — насилу додав я, не бажаючи відставати. Переглянувшись, вони задоволено засміялися».
Цей уривок дуже близький моїй філософії Вертикалі+Горизонталі (основні моменти — в «Дні» № 143 за 2003).
Я говорив про посилену інтеграцію Сходу і Заходу, про те, що багато західних діячів політики і мистецтва проявляють пристрасть до східних елементів культури та філософії (фото Путіна в кімоно аж набридли). Муракамі — яскравий представник зустрічного руху — наближення Сходу до Заходу. У літературну канву оповідання він ненав’язливо вводить філософські категорії цього процесу.
ДЕЩО З БIОГРАФIЇ
Народився письменник 12 січня 1949 року в Кіото, місті-побратимі нашого Києва.
Його батько — викладач японської мови та літератури. Юний Харукі завзято взявся за вивчення англійської, що в ті роки в Японії було новинкою. І в оригіналі прочитав Марселя Пруста, Трумена Капоте та Раймонда Карвера. Батько не особливо поділяв захоплення сина, акцентуючи на національних цінностях. Дедалі частіше в їхніх суперечках переважала нетерпимість. Один займав патріотичну позицію, другий — космополітичну.
Бунт «дітей» 1960-х вилився в рух хіпі, в якому Харукі (будучи студентом) узяв активну участь. Уже в сімдесяті Муракамі розчарувався в ефективності молодіжних виступів. Хоч американська агресія у В’єтнамі, на протест якої об’єднувалася молодь різних країн, була зупинена.
Закінчив відділення класичної (грецької) драми університету Васеда. У віці 29 років почав писати свій перший роман від імені тінейджера. Причому розпочав його англійською мовою. Закінчив, щоправда, японською.
Частково з бунтарських міркувань, частково «час настав», покоління Муракамі вибрало для себе в Японії західний стиль. Це стосувалося і смаків, і поведінки. І, звичайно, позначилося на творчості літератора.
IЗ ПIСНЕЮ ПО ЖИТТЮ
Найзнаменитіший у нас роман Муракамі «Полювання на овець» можна зарахувати до жанру містичного трилера або детективу. Але це досить умовно. Головний герой насправді так довго збирається, щоб щось зробити, що трилером це повільноплинне оповідання назвати складно.
Основних занять у нього три: він їсть, п’є і слухає музику. Іноді займається коханням.
Він би й далі спокійно займався вищезазначеним, якби автор не вигадав ще й інтригу і не примусив порушити звичний, неспішний розпорядок...
Російські критики спробували затаврувати головного героя і повісити на нього ярлик «японський Обломов». Багато в чому це справедливе.
Наприклад, Іллюша любив довго дивитися на «вічні» дерева. А потім десь прочитав, що, виявляється, вони не вельми довго живуть. Деякі лише сто років. А він думав — тисячу! І так він засмутився через це, що заплакав. Поки Обломов жаліє дерева, німець Штольц (який чомусь не викликає великого співчуття у читачів), займається продуктивною працею...
Подібна сентиментальна чутливість часами огортає і героя Муракамі. Історія з деревами — в його дусі. Але він не має кріпаків у селі — тому доводиться бадьоріше ворушитися. Встати з ліжка й одразу... ввімкнути програвач (Обломов, на жаль, не мав стереосистеми). Автор умить повідомить дорогою героя зі спальні на кухню, що джазовий альбом Каунта Бейсі з Артуром Прайсоком 1966 року, куплений 16 років тому, добре слухається і нині. («Денс», герой у цьому романi той же.)
Меломани, до речі, прислухайтеся до порад Харукі: майже все, що він називає достойним, таким і є. Письменник — надзвичайно ерудований меломан. Його герой увесь час згадує, яка саме музика ллється з приймача (навiть занадто часто). Чи то в автомобілі, барі або вестибулі готелю. Від оркестру Поля Моріа до напівзабутої групи «Манкіз». І неодмінно — своє ставлення до виконавців. Іноді автор згадує класику («огрядна пані середніх років втупилася в одну точку з тим причепливо-злобним виразом обличчя, з яким досвідчений музичний критик слухає фортепіанну сонату Скрябіна»). І завжди хвалить «Ролінг Стоунз» — за щирість.
Більш того, свої твори Муракамі часто компонує за принципом джазово-рокових платівок. І підбирає такі самі назви. Роман «Норвезький ліс» — за назвою пісеньки «Бітлз», а дилогія — «Денс, денс, денс...» — за назвою хіта американського еквівалента бітлів — групи «Біч Бойз».
НЕРIДНI, АЛЕ ПIЗНАВАНI МIСЦЯ
Сюжетик «Полювання на овець» такий. (Щоб відірвати нарешті героя від музики та поглинання їжі!) Отже, він має знайти приятеля, котрий давно поїхав. За завданням загадкової, але небезпечної організації. Наводка — фото з вівцею дивної породи, яку приятель прислав у листі чортзна-звідки...
Головний герой — співвласник рекламного агентства. Його партнер начебто спивається. Дивно, що не спивається він сам, оскільки напивається пивом на кожній сторінці. Він не забуває про цей напій навіть у містичній ситуації...
Свого приятеля він усе-таки знайшов в одному загубленому в горах будинку. Але виявив його тільки у вигляді... привиду (той напередодні наклав на себе руки). Головний герой, розмовляючи з ним (привид за спиною), не забув відкрити холодильник і дістати пляшечку «Хейнекен». (Така суміш «земних» і «містичних» деталей дуже характерна для Гоголя та По). Я дивуюся, як він не запропонував пива привиду.
Сюжет другого роману, перекладеного в нас — «Денс, денс, денс...» — ще млявіший, ніж «Вівці».
Історія першої частини «Денс, денс, денс...» полягає в тому, що головний герой намагається тепер знайти свою подругу (яка зникла в середині «Вівці»). Шукає, шукає і... не знаходить. Принаймні за перші 360 сторінок оповідання. Тільки в кіно він її побачив в епізодичній ролі. Крім поглинання пива і музики в «Денсі» герой став ще до кіношок вчащати. Це головне його досягнення за першу частину роману.
І незважаючи на подібний темп письма Муракамі, кому припала до вподоби його стилістика (як казав Набоков: «Сюжет — ніщо, стиль — усе»), той отримуватиме задоволення від будь-яких творів, які виходять з-під його пера. Оскільки Муракамі всі описи робить майстерно, спостережливо та красиво. Він більш «вертикальний» письменник, тобто схильний до споглядальності, до поезії.
А в описах, крім того, — багато до болю нам знайомого: «Поїзд неначе сам просив, щоб його швидше здали на звалище. Дерев’яні дошки підлоги пружинили під ногами і в найгнучкіших місцях були витерті мало не до половини своєї товщини; при ходьбі ними тіло так і хилиталося з боку в бік. Ворс на обшивці сидінь майже повністю виліз, спинні подушки на дотик нагадували хліб тритижневої давності. У повітрі висіла фатальна суміш із запахів туалету та гасу». Чим не електричка в фастівському напрямку? Тільки гас потрібно замінити на горілку.
І пасажири також радують: «Загальний дух апатії та байдужості до всього навколо, здавалося, об’єднав різних людей в одне неподільне ціле... Діти сиділи як прибиті. Ніхто не галасував, не носився туди-сюди вагонами; ці дивні діти навіть у вікно не хотіли дивитися. Час від часу вагоном розносився чийсь здавлений кашель — неприємний хрусткий звук, неначе древній зітлілій мумії розкроювали череп металевою кочергою». Отож! І почуття гумору в цього Муракамі якесь слов’янське.
Опис засміченого пустиря опускаю. Люди зі слабкими нервами можуть не витримати! Я й не думав, що високотехнологічна Японія настільки нам близька!
Попри не дуже напружену дію, розгортається галерея барвистих портретів. Образи Муракамі зафіксовуються в пам’яті раз і назавжди!
Відчувається, що «злий дядько» (мафіозі!), який відірвав нашого безтурботного героя в «Вівці» від звичного гаяння часу, — РЕАЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНИЙ: «Вглядівшись в ці очі, я помітив нові дивацтва. Коричневий колір переважав у них над чорним, але загальним темним тоном пробігали світло- голубі прожилки. При цьому в лівому голубого було більше, ніж у правому. Ніби ліве око думало одне, а праве — зовсім інше. Пальці, обхопивши коліно, ні на секунду не припиняли ледве помітне ворушіння. І до цього дня переслідує мене видiння: всі десять пальців раптом відділяються від цих рук і підкрадаються до мене, підбираючись чимраз ближче і ближче... Дуже дивні пальці... Тиша, яка розбухає від передчуття Смерті. Повітря, густе від пилу та серйозності того, що відбувається».
Муракамі справжній художник. Саме від намальованого портрета читачу стає моторошно. І герою, звісно.
Проте коли синдикат загрозами примусить його залишити власну фірму і вирушити на завдання, герой ВИМАГАТИМЕ, щоб вони доглядали за його... кішкою. (У героя Муракамі майже немає друзів.) І боронь Боже з нею щось станеться! А в неї такий капризний шлунок!
Дивне поєднання дитячості з серйозністю!
СИНТЕЗ
Коротше, споживчий кошик у героя Муракамі — західний. Аж до найдокладніших переліків марок і лейблів. Здається, виробники цілком можуть доплачувати письменникові за таку докладну згадку їхньої продукції. З пива віддається перевага «Хейнекен», з їжі — стейкам і гамбургерам, з музики — року, з кіно — євроамерикену.
А що в Муракамі типово східного?
Його персонажі покладаються виключно на інтуїцію. Подружка героя вибирає для зупинки готель «Дельфін» просто тому, що її палець затримався на цій назві в довіднику готелів. Вона ВІДЧУЛА, що це невипадково. Аналітичними прийомами Шерлока Холмса, з чиїми пригодами якось по ходу знайомиться герой, — тут і не пахне.
Незважаючи на скарги Муракамі на уніфікацію та стандартизацію життя (як у тому ж описі поїзда та пасажирів), він привчає підспудно до думки, що задоволення потрібно отримувати з існування ЩОСЕКУНДИ. І суперечність, і сама ця думка — типові для східного уявлення про гармонію.
А ось приклад, де західний «прикол» плавно переходить у східну, езотеричну площину.
Назву роману «Денс, денс, денс...», як я вже згадував, запозичено в танцювального хіта штатівської групи «Біч Бойз».
Герой вимагає в міфічного створіння Людини-Вівці відповіді на запитання: в чому сенс його існування? Він навіть ставить конкретне (улюблене слов’янське) запитання: що робити? Й отримує відповідь: «Танцюй!.. Навіщо — не розмірковуй... Твій головний суперник — втома. Це з кожним буває... Але іншого способу немає. Мало того, танцювати потрібно ДУЖЕ ГАРНО. Так, щоб усі на тебе дивилися. ПОКИ ГРАЄ МУЗИКА — ТАНЦЮЙ» (Текст видiлено автором. — К.Р.)
Таким чином Муракамі рок-н-рол перевів у площину Танцю Воїна (Божества, Людини) — найдревніших уявлень про СЕНС ІСНУВАННЯ В РУСІ. У танці: від народження до смерті. Танцюй — і в малюнку твого танцю визначиться сенс...
ЧЕКАЄМО В ГОСТI!
На типове західне запитання «Скажіть, ви любите гроші?» — Муракамі в інтерв’ю журналу «Ньюйоркер» відповів: «О, так! Я дуже люблю гроші!» І додав дуже «по-східному»: «На них можна купити вільний час, щоб писати...»
У всієї західної культури з’явилася своя людина на Сході. Або навпаки: оскільки більшу частину часу письменник проводить у подорожах: Греція, Італія, США... Час і до України завітати. Судячи із описів, він почуватиметься тут як удома!
