Немає сумніву, що в нашій країні, яка має багатовікову садівничу історію, колись буде запроваджено свято українського саду та вітчизняної садівничої науки. Мабуть, сам Господь Бог розпорядився так, що у часі ці дві події майже співпадають. Адже перша програмна наукова праця колишнього політичного засланця, випускника Новоросійського (нині Одеського) університету, кандидата природничих наук, майбутнього всесвітньовідомого українського ученого-садівника та помолога Левка Симиренка «До питання про промислове садівництво. Проект нормальної колекції яблуні та груші для промислових садів» була написана в 1887 році. Упродовж 1887—1888 років провідний фаховий тижневик «Русское садоводство» у кількох числах друкував фундаментальні наукові статті молодого українського ученого під загальною назвою «Наші садівничі потреби».
Враховуючи величезний громадський та науковий резонанс публікації, автор на прохання читачів у 1888 році у московській типографії В. Ріхтера видав працю як окреме видання, солідним накладом. Одночасно у найпопулярнішому німецькому часописі Gauqhers Practisher ovstbaumzuchter Л. Симиренко публікує розлогу статтю «Які сорти яблуні та груші повинні ми вирощувати як найпридатніші для великих садів?».
Обидві праці привернули увагу як вітчизняних, так і зарубіжних учених-садівників до необхідності модернізації тогочасного садівництва. Українському ученому світова садівнича наука має завдячувати також існуванням і вельми поширюваними нині термінами: «промислове садівництво», «промисловий сад», «промисловий сорт». Не буде перебільшенням твердження про те, що українська садівнича наука має вести відлік своєї славетної історії саме від цієї дати.
Геніальний учений, який був добре обізнаний з тогочасною світовою садівничою наукою та тенденцією розвитку садівництва у більшості європейських країн та на Американському континенті, дав настанову не лише своїм сучасникам, але і майбутнім поколінням садівників: «Хто без наукового обґрунтування береться за створення плодового саду, той рідко досягає успіху, а частіше отримує невтішні результати.
Облаштовувати плодовий сад для особистої втіхи порівняно неважко, але ми ведемо мову не про такий сад. Ми говоримо про промислове, комерційне плодівництво, яке повинен розглядати садівник, перш за все як товар, що має ринкову вартість».
«Перш ніж город городити, – зазначає учений, – потрібно добре знати і ринкові сорти, які доцільно вирощувати у конкретній місцевості і коли на цей предмет немає впевненості, а порадитися немає з ким, апріорі передбачено неуспіх.»
Дещо пізніше учений сформулює свою знамениту наукову тріаду, на якій базується і сучасне промислове садівництво: «Промисловий сад має враховувати інтереси всіх зацікавлених сторін: власника саду-виробника, торговця та споживача». Саме дотримання на цій симиренківській науковій концепції забезпечує успішну діяльність провідних садівничих господарств у багатьох країнах. «Промисловий сад, – вважав Л. Симиренко, – повинен мати обмежену кількість добре перевірених сортів, площа комерційного саду має бути такою, аби вона дозволила виростити та сформувати достатній для ринку обсяг товарної продукції. До того ж, вирощену садовину з промислового саду можна досить легко та без втрат доставити до споживача.»
Український учений ще наприкінці ХІХ століття заклав наріжний камінь і у створення центрів промислового садівництва. Такі центри не без його впливу та безпосередньої участі стали формуватися навколо Києва, у Криму та Північній Таврії, Придністров’ї та Поділлі.
Великий патріот рідної землі ще наприкінці 80-х років ХІХ століття на цілі століття визначив головні завдання вітчизняного промислового садівництва: «Завдання вітчизняного плодівництва має стати популяризація плодів і вирощування достатніх обсягів садовини, при чому за цінами, доступними для широких верств населення». Зазначені концептуальні засади розвитку промислового плодівництва учений візьме епіграфом до своєї знаменитої праці «Кримське промислове плодівництво». Червоною ниткою ця думка проходить також і у таких капітальних працях як «Генеральний каталог» (1901 р.) та тритомній «Помології» (1961–1963 рр.).
Серед тогочасних садівників український учений був одним із перших, хто на схилі ХІХ століття визначив єдино можливий, магістральний шлях розвитку садів як промислової галузі. Він намагався переконати не лише садівничу громадськість, але і владу у тому, що «питання про промислове плодівництво визріло давно». Учений з величезним занепокоєнням писав: «Офіційні дані свідчать про величезні обсяги ввозу до країни як свіжої садовини, так і різноманітних консервів та сухофруктів. І небайдужий вітчизняний садівник занепокоїться, про мільйони, які течуть від нас за кордон, у той час як широка смуга нашого Півдня має всі передумови для розвитку садівництва такого рівня, яке з надлишками могло задовольнити потреби внутрішнього ринку». Як не прикро, але ці слова далекоглядного ученого-патріота сказані з болем та гіркотою майже 130 років тому, і нині лишаються актуальними для нашої країни.
Учений був твердо переконаний у тому, що прибутковий промисловий сад, попри величезні капіталовкладення, не можна створювати без добре вивчених, адаптованих до даної місцевості сортів плодових культур. Для науково обґрунтованого добору та пошуку таких сортів не лише у кожній, а й у різних природно-кліматичних зонах потрібно створювати помологічні колекції. Саме вони, на думку вченого, мають стати головним осередком для глибокого і всебічного вивчення зібраного генофонду плодових культур. Лише на підставі такого вивчення у тій чи іншій зоні можна формувати асортимент плодових культур.
Є всі підстави стверджувати, що перша визначна наукова праця Л. Симиренка, з якої розпочинаються витоки української садівничої науки, відіграла вирішальну роль у спрямуванні садівничої галузі у ринкове русло. Вона сприяла створенню в багатьох країнах світу помологічних розсадників та дослідних умов. Саме ця наукова праця молодого українського ученого започаткувала в Російській імперії науково обґрунтовану інтродукцію та всебічне вивчення світового генофонду плодових культур за єдиною, уніфікованою методикою. Зазначені дослідження успішно виконував не лише створений Л. Симиренком Помологічний розсадник у родинній садибі Платонів хутір на Черкащині, але і низка інших наукових установ, зокрема, Нікітський ботанічний сад у Криму та Бюро прикладної генетики і селекції (майбутній славетний Вавиловський інститут рослинництва у Петербурзі).
«Між іншим, – наголошував учений, – питання нормальної колекції не з тих, яке може бути вирішене одним начерком пера, або вивчаючи дерева в якомусь одному районі, а то і у невеличкому садочку. Зазначені дані, без сумніву, мають величезне значення. Проте вони стануть тим ціннішими, чим більше таких спостережень, проведених у різноманітних умовах клімату, ґрунтів, місця розташування, широти та ін. А тому кожен, хто має зробити свій внесок, не повинен боятись, що він не буде вельми великим».
Сам Левко Симиренко опрацював і поширив серед працівників розлогу комплексну програму не лише ботаніко-морфологічного опису сортів, а й, глибоко, виробничо-біологічних та економічних особливостей того чи іншого сорту. Вона охоплювала 33 різноманітних питання, які торкалися поведінки одних і тих же сортів у різних природно-кліматичних зонах. На жаль, мало хто з сучасних помологів та сортознавців у своїх дослідженнях посилається на цей важливий творчий доробок видатного українського ученого.
Левко Платонович добре усвідомлював, що запропонована ним програма виробничо-біологічних сортів плодових культур не вичерпує складну проблему формування зонального сортименту для промислових насаджень: «Я не претендую на завершеність зазначеної праці, так би мовити для всіх, хто займається свдівництвом. Я це добре усвідомлюю, але тішусь тим, що не помиляється той, хто нічого не робить».
Учений, розіславши садівникам свою програму, не обмежується лише механічним збором інформативного матеріалу про поведінку найпоширеніших в Україні сортів плодових культур, а й розпочинає систематичне експедиційне обстеження плодових насаджень у різних регіонах. Упродовж 1887-1888 років він ознайомився із садівництвом Слобожанщини (Харківська губернська сільськогосподарська виставка 1887 року), Одещини та Придністров’я (1888 p.). Сімферопольська губернська сільськогосподарська виставка (1888 р.), на яку Левка Платоновича запросили як авторитетного експерта, стала першою сходинкою на шляху багатолітнього вивчення садівництва Криму.
Необхідно зазначити, що незважаючи на майже восьмирічне перебування у сибірському засланні, Левко Симиренко як дипломований, високопрофесійний фахівець, який добре знав кілька європейських мов, мав змогу вивчати всю світову літературу з садівництва і читати хоч і з великим запізненням фахові іноземні часописи. Літературу йому надсилала мати та молодші брати. Отже, повернувшись із заслання Левко Симиренко, завдячуючи копіткій самоосвіті, серйозній університетській підготовці та вродженому таланту, вже був підготовлений до наукової діяльності. Проте шлях молодому ученому (на той час йому виповнилося лише 32 роки) через статус колишнього засланця та політично неблагонадійного до існуючих університетів був закритий. Науково-дослідних установ у тогочасній Російській імперії взагалі не існувало. Про виїзд на роботу за кордон, де він міг би працювати у найпрестижніших європейських університетах, не могло бути й мови.
Адже йому як вчорашньому політзасланцю, який перебував під гласним наглядом поліції, не дозволялося виїжджати та жити у російських столицях та великих містах. Цю заборону з видатного ученого зняли лише наприкінці 90-х років ХІХ століття, коли він перебував в апогеї світової слави.
Тож життєві обставини змусили Левка Симиренка взятися за створення у батьківській садибі Платонів хутір на Городищині приватного Помологічного розсадника — фактично першої наукової установи з садівництва не лише на території України, а й усієї Російської імперії. Приватних садівничих розсадників у країні на той час було багато. Проте всі вони займалися виключно господарсько-комерційною діяльністю, використовуючи традиційні європейські технології та поширюючи місцеві й мало вивчені зарубіжні сорти плодових культур. Про створення спеціалізованих кафедр у провідних російських університетах та науково-дослідних садівничих установах навіть не мріяли тогочасні російські учені. Український учений поставив перед собою, здавалось, неймовірне завдання: створити не лише високоприбуткове, модерне розсадницьке господарство, але й світового виміру науково-дослідну садівничу установу. Нагадаємо, що до відкриття у Криму першої державної науково-дослідної Салгирської помолого-садівничої станції у 1913 році ще була відстань майже у чверть століття. До речі, геніальний український учений садівник та помолог Левко Симиренко був одним із ініціаторів її створення. Варто нагадати «російським пріоритетникам» у будь-якій сфері людської діяльності, зокрема і садівництві, що саме українському садівничому генію Левку Симиренкові у 1915 році запропонують очолити відкриту у Москві у Петровсько-Розумовській академії першу в Російській імперії кафедру плодівництва. Видатний учений тактовно відмовився від заманливої пропозиції, сказавши, що його діяльність потрібна Україні.
ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG
До створення свого пізніше відомого на весь світ Помологічного розсадника у 1887 році Левко Симиренко приступив, уже маючи свою концепцію розвитку садівничої науки та промислового садівництва в Україні. Для організації світової помологічної колекції плодових культур учений використав успадковані від діда та батька землі родинної садиби Платонів хутір. Через малоземелля для плодового розсадника він став орендувати у городищенської магнатші, близької родички царських лизоблюдів князів Воронцових Катерини Балашової. Вона здала в оренду ученому малопридатні землі у заплаві річки Вільшанки. На цій ділянці ще десять років тому стояли два потужні Симиренківсько-Яхненківські красені заводи – цукровий та машинобудівельний і унікальне житлове містечко. Нащадки ненажерливих князів Воронцових при активній підтримці урядовців знищили ці дивовижні підприємства як розсадники «українофільства та малорусского сепаратизма».
Неймовірними зусиллями та величезними матеріальними затратами цю покинуту ділянку заплавної землі Левко Симиренко через кілька років перетворив на дивовижну садівничу оазу – славетний Помологічний розсадник. Саме на Платоновому хуторі, який справедливо вважається колискою вітчизняного науково обґрунтованого розсадництва, упродовж кількох десятиліть були випробувані та добре вивчені всі існуючі у світі технології промислового вирощування саджанців плодових, ягідних, горіхоплідних, декоративних культур і навіть винограду.
Учений-новатор не лише перебрав досвід кращих європейських розсадників, але й вдосконалив вже існуючі технології вирощування підщеп, методів щеплення та вирощування та формування саджанців. Він фактично створив свою, симиренківську технологію промислового вирощування саджанців, здійснив науково-обґрунтований підбір для умов Лісостепу України найбільш адаптованих підщеп для яблуні, груші та всіх кісточкових порід, визначив оптимальні терміни щеплення та найбільш раціональні системи формування саджанців.
За оцінкою офіційної російської науки та міністерських чиновників, Помологічний розсадник Левка Симиренка здійснив справжню революцію у розсадницькій справі. Професор Микола Кичунов зазначав: «В особенную заслугу Л. П. Симиренко нужно поставить распространение в России отечественной культуры дичков и подвоев, к каковой культуре он делом и словом побудил отечественных плодоводов. Целый ряд лет питомник был почти единственным источником, из которого распространилось несколько миллионов подвоев, тогда как раньше, до существования питомника Л. П. Симиренко, многие нередко довольствовались случайными лесными дичками, а торговые питомники давали свои запасы подвоев из-за границы».
Величезна заслуга Помологічного розсадника Левка Симиренка перед вітчизняним садівництвом полягає перш за все у створенні першої вітчизняної колекції слабо та середньо рослих підщеп. За своїм багатством та ботанічним розмаїттям вона не поступалась найкращим і найбільшим світовим колекціям. Всі підщепи, зібрані ученим, пройшли всебічне вивчення. Він визначив найбільш перспективні для природно-кліматичних умов України. Учений високо поцінував як вельми цінну і перспективну слабкорослу (карликову) підщепу парадизку, відому як МІХ. Вона, особливо в умовах Криму та півдня України, революціонізувала промислове садівництво, сприяла створенню високоврожайних, скороплідних промислових насаджень.
Впровадження слаборослих підщеп дозволило Помологічному розсаднику Л. Симиренка стати монополістом у вирощенні дивовижної краси та мистецької довершеності формових саджанців плодових культур. Саме формова культура саджанців на всіх Міжнародних та Всеросійських виставках приносила Симиренківському розсаднику найвищі нагороди.
За свою багатолітню діяльність Помологічний розсадник Левка Симиренка відіграв величезну роль у розвитку вітчизняного розсадництва. Вельми цінні дані з поширення садівничого матеріалу з симиренківського розсадника по всій Російській імперії залишив петербурзький учений-садівник професор Микола Кічунов.
«Кроме удаленных уголков севера, востока, юга и запада Европейской России, питомнику приходится посылать деревья в западную и восточную Сибирь, в Омск, Тюмень, Барнаул, Красноярск, Иркутск и, в виде единичных случаев, в Николаевск и даже в Приморскую область. Особенно много деревьев из обширного питомника Симиренко идет в Крым и на Кавказ, в Ставропольскую губернию, Кубанскую область, Новороссийск, Сочи, Сухуми, Геленджик, далее во Владикавказ, Петровск, Баку, Тифлис, Кутаиси, Зривань. Достаточное количество товара идет в среднеазиатские области, а именно в Самарканд, Байрам-али, Ташкент, в Семиреченскую и Сыр-Дарьинскую области. Само собою разумеется, что юг, юго-запад и юго-восток России дают главную массу клиентов, но нельзя здесь не подчеркнуть того обстоятельства, что питомник имеет клиентов также в Царстве Польском и в Литовских губерниях».
Інформація столичного російського ученого, який, до речі, очолював департамент садівництва у міністерстві земельних справ, для нас цінна ще й тому, що вона є переконливим доказом відсутності плодових розсадників у тогочасній Росії і навіть саджанці вона змушена була завозити з України. До замовлень учений ставився досить відповідально, і для кожної природно-кліматичної зони він добирав і рекомендував найбільш адаптовані сорти та підщепи. Тому і випадків загибелі садівничого матеріалу чи та посадженого саду не траплялося.
Що ж до України, то варто нагадати, що упродовж тридцяти років діяльності Помологічного розсадника не було жодного садівничого регіону, у якому б не вирощували промислові сади саджанцями з Платонового хутора. Висока якість посадкового матеріалу, розмаїття підщеп та формувань створили українському розсаднику надзвичайну популярність не лише у нашій країні, але і за кордоном. За всі ці роки господарство Левка Симиренка не отримало жодної рекламації.
Успішна реалізація садівничого матеріалу та стабільні замовлення забезпечували розсаднику гарний прибуток. Тому учений, без жодних кредитів та державної підтримки, щорічно мав змогу спрямовувати значну частину коштів на наукові дослідження, довготривалі наукові експедиції по Криму та в інші регіони України, на видавничу діяльність.
У розсадницькій справі український учений і його Помологічний розсадник досягли значних успіхів і йшли нога в ногу з європейською та світовою наукою. Проте головним завданням своєї наукової установи Левко Симиренко вважав створення світового виміру помологічної колекції плодових, ягідних, горіхоплідних та декоративних культур. Причому Помологічну колекцію учений розглядав не як якесь мертве, мало життєве і вельми витратне творіння, а як важливий науковий об’єкт та дослідну установу. В ній має вестись глибоке і всебічне вивчення не лише ботаніко-морфологічних ознак сортів, а й їх господарсько-біологічних особливостей. Кінцевою метою таких досліджень, на думку Левка Симиренка, має стати пошук найбільш цінних, високопродуктивних та добре адаптованих до конкретних природно-кліматичних умов сортів плодових культур. Вони мають бути придатними для створення високоприбуткових промислових насаджень.
Зважаючи на свій принизливий статус політично неблагонадійного та невиїзного за кордон, учений за літературними джерелами по кожній плодовій культурі вивчав тисячі різних сортів. Співставляючи природно-кліматичні умови країн походження або успішного вирощування того чи іншого сорту з ґрунтово-кліматичними умовами українського Лісостепу, учений з кількох сотень претендентів обирав лише сорти-кандидати на місце в симиренківській колекції. Використаний видатним українським ученим метод природно-кліматичних аналогів дозволив, залучивши світовий генофонд європейських помологічних колекцій, створити в Україні власне багатюще помологічне зібрання.
Перелік садівничих фірм та зарубіжних розсадників, з яких український ентузіаст залучав сорти плодових культур, нараховує кілька сотень. За 25 років титанічної діяльності у Помологічній колекції Л. Симиренка нараховувалося 900 сортів яблуні; 880 — груші; 81 — сливи; 350 — черешні та вишні; 115 — персика; 56 — абрикоса; 165 — аґрусу; 45 — горіха. Досить численною була й колекція декоративних культур: майже 1000 форм та сортів троянди, понад 300 різновидів хвойних дерев та кущів. Всього у симиренківській колекції нараховувалося понад 3 тисячі сортів, форм та видів рослин. Це була одна з найбільших у Європі колекцій. Необхідно зазначити, що за своїм багатством видів та сортів, колекція троянд перевищувала зібрання Нікітського ботанічного саду, який було створено ще у 1812 році. І коли Антон Чехов облаштовував у Ялті свою дачу, то за саджанцями троянд він звертався не в Ботсад, а до Симиренківського розсадника.
Геніальний український помолог та сортознавець Левко Симиренко упродовж кількох десятиліть за власною унікальною методикою проводив всебічне вивчення зібраного генофонду. Він збагатив помологічні описи сортів плодових культур своїм особливим майже художнім стилем. Симиренківські описи сортів легко виокремити з розлогого помологічного розмаїття. Є всі підстави стверджувати, що саме український вчений Левко Симиренко та його послідовники є основоположниками сучасної помологічної науки, як вчення про виробничо-біологічні властивості сортів плодових культур. Адже головними об’єктами сучасної помології є перш за все: продуктивність, скороплідність, високі смакові та технологічні властивості, морозо— та зимостійкість, посухо— та жаростійкість, стійкість до хвороб та шкідників. У помологічних описах Левка Симиренка та його наукової школи всі зазначені показники посідають провідне місце.
Вже наприкінці ХІХ століття на підставі вивчення генофонду, зосередженого у помологічній колекції, зібраній в родинній садибі Платонів хутір, учений завершив підготовку своєї першої помологічної праці — «Генерального каталогу». Вона побачила світ у 1901 році. В ній було описано 1300 сортів. Тогочасна садівнича наука високо поцінувала визначну наукову працю українського ученого. Відомий російський учений-помолог Василь Пашкевич писав: «Тут по суті ми маємо справжню працю з помології. Більшість помологічних характеристик зроблено настільки ґрунтовно, що зазначений каталог може слугувати для визначення сортів. Це перший генеральний помологічний каталог в Росії».
Зазначимо, що така висока оцінка першої помологічної праці українського ученого була зроблена ще за десять років вийшла фундаментальна наукова праця Левка Симиренка «Кримське промислове плодівництво». Вона принесла ученому світове визнання і славу. І невипадково, що навіть не повному обсязі (дослідник задумав її як тритомне видання) праця зацікавила кількох європейських видавців. І на її переклад автору надійшло кілька реальних пропозицій.
Можна лише дивуватися титанічній працездатності ученого та різнобічності і глибинності його діяльності. Адже у нього вистачило сил і талантів не лише для успішного керівництва власним господарством, проведення фундаментальних наукових досліджень з розсадництва, помології і сортознавства і опрацювання технології модерного промислового садівництва та багатолітніх і довготривалих наукових експедицій по Криму. Саме ця титанічна подвижницька діяльність геніального ученого збагатило вітчизняну і світову садівничу науку безсмертним науковим садівничим та історичним витвором, яким є знаменита праця «Кримське промислове плодівництво». Навіть з 125-річної відстані вона видається найбільшим не лише вітчизняним, а й світовим досягненням помолого-садівничої науки ХХ століття.
Попереду ще була задумана ученим унікальна помологічна праця, яку він вважав головною справою свого життя, тритомна «Українсько-російська помологія». Її він завершив напередодні вбивства більшовицькими бандитами у перші місяці захоплення влади на Черкащині. Праця побачила світ через сорок років після загибелі великого ученого. Вона під назвою «Помологія» великим накладом (понад 25 тис. примірників) була видана Українською академією сільськогосподарських наук. Упродовж 1961—1963 років Симиренківська «Помологія» й по сьогодні з успіхом репрезентує українську садівничу науку у світі. Для багатьох поколінь вітчизняних садівників-науковців і практиків вона лишається невичерпним джерелом вивчення садівництва.
До золотого фонду не лише вітчизняного, але і світового садівництва, як величезне надбання садівничої науки, увійшли наукові засади створення високопродуктивних насаджень, формування сортів та дерев, технології догляду за садом, удобрення, утримання та обробку ґрунту в насадженнях. Величезна заслуга українського ученого в обґрунтуванні, розробці та пропаганді ідеології зрошувального садівництва. Далекоглядний учений понад сто років тому розглядав зрошення як головну передумову успішного промислового садівництва. Понад століття тому він переконував усіх садівників у тому, що високоприбутковий промисловий сад можна створити лише за умови надійного і гарантованого зрошення.
Серед найвидатніших помологів світу він першим звернув увагу на необхідність вивчення імунітету сортів плодових культур. Сьогодні цей показник став визначним як у селекційних програмах, так у доборі сортів для промислових насаджень.
Левко Симиренко завжди обстоював ідею природно-сортового районування і формування загального сортименту для вельми строкатих за ґрунтово-кліматичних регіонів нашої країни. Сортимент, рекомендований ученим на підставі глибинного вивчення сортів, як у своїй помологічній колекції, так і в інших районах, витримав перевірку часом. Деякі сорти, передусім славетний вітчизняний сорт яблуні Ренет Симиренка, добре вивчений і рекомендований для багатьох природно-кліматичних зон, не лише в Україні, а й у зарубіжжі. І донині він лишається провідним промисловим сортом.
У той же час український учений був прибічником постійного оновлення сортименту промислових насаджень, як основи для подальшого розвитку садівництва. Він закликав науковців і практиків вести ретельний пошук універсальних, високо адаптованих сортів, які можна було б використовувати у найрізноманітніших природно-кліматичних зонах. Практика останніх десятиліть багатьох країн світу підтверджує життєвість і перспективність такої думки і наукового напрямку. Адже новітні сорти світової селекції, на яких нині базується суперінтенсивне промислове садівництво світу, доводить справедливість і життєвість висновків та теоретичних ідей і передбачень геніального українського ученого.
І невипадково, що сучасники ще за життя вітчизняного садівничого велета високо оцінили за його заслуги перед світовою наукою. Українського ученого обрали почесним членом майже всіх європейських наукових садівничих та помологічних товариств, зокрема Французького. Для іноземного ученого це була найвища честь. У тогочасній Російській імперії так високо вшанували лише одного Левка Симиренка. Саме французьке помологічне товариство в 1894 році присудило почесну Золоту медаль, на якій були викарбувані такі слова: «Ученому, з когорти тих, хто найбільше посприяв розвитку садівництва своєї країни».
Нагадуємо, що таку високу міжнародну нагороду український учений отримав ще задовго до виходу своєї фундаментальної праці – 1-го тому «Кримське промислове плодівництво» і виданої вже після вбивства тритомної «Помології». Якщо підсумувати тридцятилітній науковий доробок українського ученого світового рівня Левка Симиренка та його внесок у формування у нашій країні унікальної наукової школи та розвитку вітчизняного промислового садівництва, можна дійти висновку, що з кінця 80-х років ХІХ століття до його трагічної загибелі Помологічний розсадник на Платоновім хуторі відіграв роль справжньої наукової установи. Його по праву можна вважати першою садівничою Академією України. Адже обсяг зробленого геніальним ученим садівником та помологом Левком Симиренком у царині не лише вітчизняного, але й світового садівництва навіть за сучасними вимогами не під силу навіть величезним науковим колективам.
Без перебільшення і з повним на це правом можна стверджувати, що як вагомість особистості Левка Симиренка так і його Помологічного розсадника перевищує здобутки чисельних науково-дослідних установ радянського періоду. Вагомість внеску українського ученого у розвиток вітчизняного садівництва усвідомлювали його сучасники. Провідний російський учений, садівник та помолог майбутній співробітник славетного Вавиловського н-д інституту рослинництва у Петербурзі академік Василь Пашкевич писав: «Є всі підстави розглядати сади і розсадники Л.П. Симиренка як величезну помологічну станцію з багатющим досвідом, з якого ніщо не повинно бути втрачене для вітчизняного плодівництва». А секретар Всеросійського товариства садівництва генерал Василь Гомілевський як настанову для нащадків, які мали б цінувати колосальний творчий спадок геніального українського ученого, сказав: «Щаслива країна, в якій живуть і працюють такі трударі, яким є Л.П. Симиренко».
На жаль, байдуже ставлення нинішньої офіційної влади у вже незалежній від Російської імперії Україні до величезного національного надбання, яким є величезний творчий спадок кількох поколінь видатної української родини Симиренків, в царині вітчизняної садівничої науки та промислового садівництва не дозволило на державному рівні відзначити справжнє свято української садівничої науки — 130-ліття від дня створення всесвітнього виміру Помологічного розсадника Левка Симиренка. Більше того, малопатріотичне та малокомпетентне наукове чиновництво з Національної академії аграрних наук (НААН) напередодні ювілею завдало нищівного удару по славетній Симиренківській установі, ліквідувавши унікальний Інститут помології, перетворивши його в ординарну обласну дослідну станцію. Будемо сподіватися, що ця прикра помилка буде колись виправлена і славетний Помологічний розсадник Симиренка, відомий як Інститут помології на Платоновім хуторі, стане складовою частиною Національного історико-культурного заповідника «Родини Симиренків».
