Київський авторинок на вулиці Перова пожвавлений натовпом покупців, різномасність якого завжди вражає. Кого тут тільки не зустрінеш, як кажуть, «від тракториста — до юриста» і доктора наук. Але й торгівці не поступаються покупцям своєю освітою, адже не завжди вони були торгашами. Лише після інфляції грошей пішла інфляція моралі, яка підняла на поверхню найниціші емоції народу. Наче зараза, вона зачепила все — щоб вижити, доводиться боротися будь-якими методами. Мета виправдовує засоби — так розуміє більшість, передаючи цю ідеологію як естафету своїм дітям. Як і в будь-якому місці, тут усе крутиться навколо прибутку, що для більшості означає просто «хліб насущний». І щоб добути його на ринку, доводиться, за будь-якої погоди та економічної кон’юнктури, виходити і працювати заради «врожаю».
Людина, яка приходить сюди вперше, скидається на ягня — комусь її шкода, комусь хочеться її з’їсти. А вона й не підозрює цього, йде авторинком немов сама по собі, а насправді проходить через різні випробування.
На ринку продається все, починаючи від автозапчастин і закінчуючи совістю — на будь-який товар тут знайдеться покупець. Торгаші трохи багатші намагаються монополізувати свій товар і з’їсти конкурентів, розкидаючи «тенета» — безліч торгових точок. Мають вони також склади товарів, зв’язком з якими слугують рації. Маєш своєчасно інформацію — маєш владу, це дуже добре розуміє ринок. Але рації слугують не тільки для того, щоб оперативно замовити товар зі складу. Вони мають й інше призначення. Якщо серед покупців «розсекречено» шахрая або злодія, то про це повідомляється всім своїм точкам. Наприклад: «Увага! У бік Бродвея пройшли двоє. Пропонують прийняти назад банку з фарбою. Банку розкривали. Не приймати». Або «Майданчик! До вас пішли такі-то, хочуть купити глушитель 01. У мене не взяли. Попийте за мене з них кровиці!» Після таких трансляцій автолюбителеві стає дуже складно зберегти свої нервові клітини і зробити вдалу покупку. Навіть якщо він купить, то за значно вищу ціну, ніж пропонували йому спочатку. Трапляється навіть, що йому відмовляються щось продати.
Тому, якщо раптом, гуляючи ринком, ви почуєте по рації попередження: «На ринку злодії, пильнуйте вітрини», то й вам потрібно прислухатися до цього, і відреагувати відповідно. Нічого дивного в тому, що на ринку всі знають злодіїв в обличчя, немає. Вони так само постійні на ньому, як і трудяги, які споглядають їхні обличчя впродовж багатьох років. Поняття у злодіїв прості: зумів спіймати на гарячому — треба віддати. Ні — нічого не вдієш, не лови гав». Більше того, «інтелігентні» злодії, якщо їх попросити, можуть і повернути поцуплене — за помірну винагороду, звісно. Адже талант має щось коштувати. І ще одне правило базарних злодіїв — вони не беруть документів «прихожан». Були такі випадки, коли, витягнувши все з кишені, вони наздоганяли «приїжджого», який ні про що не підозрював, і віддавали йому всі його папірці, за винятком грошей, звичайно. Та ще з повчаннями: «Нема чого рота роззявляти!»
Авторинок складно описати стисло, коротко й повно. Якщо зазирнути в нього глибше, то тут можна знайти безліч різних шляхів і способів заробітку, чим і займається велика кількість людей. Жебраки, дистриб’ютори з «Чебурашками» в руках, діти, які миють машини, — всі вони об’єднані тими самими турботами.
Крім торгашів і злодіїв, які вештаються, на ринку є постійна каста «бігунів». Бігуни домовляються з торгашами і за помірну плату стоять біля їхніх точок — це називається «прописуються». Не маючи свого товару, але дуже добре пам’ятаючи, де на ринку що продається, вони пристають до будь-якого перехожого із запитанням, що він шукає. Називають ціну і просять клієнта зачекати нібито для того, щоб збігати на склад. Насправді вони біжать до «свого» торгівця і беруть у нього товар. Ті їм дають під чесне слово, знаючи їх не перший рік. Потім «бігуни» біжать до покупця і «позичають» його; якщо трапляється «новенький», то він не може відмовитися, хоча ціна іноді перевищує середньоринкову вдвічі. Хоч як це дивно й нелогічно, у «бігунів» нерідко бувають постійні покупці.
Ще є на ринку каста «установників», які можуть встановити все, починаючи від магнітофона до лобового скла на машині, не залишаючи при цьому ринок. Нерідко серед них є й «бігуни», які прагнуть не тільки встановити, а й продати.
Якщо хтось бажає на ринку перекусити чи випити — немає проблем. Для цього існує каста «тістечниць» та «кавниць». Усе, чого душа бажає, вони виносять на ринок і підгодовують втомлених мандрівників. Але, звичайно, за цінами з «ресторанною націнкою». Постійні «мешканці» ринку у них обіди не беруть, віддаючи перевагу навколишнім бістро, які мають серед них свої назви. Є, наприклад, «Кореєчна». Там працюють в основному східні жінки; вони готують дуже смачно й ціни там доволі прийнятні.
Уважному спостерігачеві, який «спілкується» з ринком, невдовзі починає здаватися, що це не ринок, а дзеркальне відображення нашого суспільства. Ті самі жахи, ті самі «можливості». Ринок відбиває будь-яке бажання мати не те що машину, а й будь-що, у що варто було б вкладати свої надії на краще, не кажучи вже про кошти.
ДО РЕЧІ
У Жовтневому районі столиці викрита група злочинців, яка займалася крадіжкою автомобілів. Останнього разу вони викрали «Жигулі» 11 січня. Це сталося на проспекті Свободи. Саме цей злочин дав слід працівникам карного розшуку. 18 січня близько півночі на хуторі Коцюбинське Київської області вони затримали п’ять чоловік. Двоє з них — брати, які «звільняли» місто від автомобілів. Вже доведено, що протягом минулого року вони здійснили 18 подібних крадіжок. Розслідування триває. А ось мешканець Мінського району Києва явно не байдужий до іномарок. Побачивши «Опель» на АЗС, що на проспекті Червоних козаків, він ударив сокирою по головi власника машини, заволодів нею, але далеко не втік. Невдовзі він був затриманий працівниками ДАІ. «Криінформ»
