Традиційно для участі в почесній Естафеті олімпійського вогню під час проведення Олімпійських ігор кожна країна-учасниця відбирає особливо достойних людей — як правило, це добре відомі особистості, котрі зробили життя людей кращим. Але цього року українське журі дещо змінило підходи до відбору кандидатів: вирішили обрати особистостей не менш значних для суспільства, хоча й не таких відомих. Таким чином, переможцями конкурсу на почесне звання факелоносця ХХIХ Олімпійських ігор у Пекіні в категорії «Здоров’я» став кардіохірург, доктор медичних наук, директор Науково-практичого медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ Ілля Ємець, в категорії «Дитинство» перемогла Раїса Кравченко, яка є головою правління благодійного організації «Джерела» та виконавчим директором Всеукраїнської громадської організації «Коаліція захисту прав інвалідів та осіб iз розумовою недостатністю», в номінації «Екологія» перемогла адвокат, керівник юридичного відділу Міжнародного благодійного фонду «Екологія-Право-Людина» Ольга Мелень, а в номінації «Новації» — Олексій Барабаш, який працює ембріологом у клініці репродуктивної медицини «Надія». Єдиним факелоносцем, який є добре відомим в Україні та за її межами, є телеведучий Савік Шустер.
«Дню» вдалося поспілкуватися з одним із факелоносців. Це — еколог Ольга МЕЛЕНЬ. Вона розповіла, як стала переможницею конкурсу, чим заслужила таку довіру в журі, чим займається і, власне, як відбувалося голосування.
— Ольго, як вийшло, що ви потрапили до списку факелоносців?
— Все почалося з того, що компанія «Самсунг» оголосила конкурс: вони вирішили, що на цей раз вибиратимуть не серед відомих людей, а серед звичайних громадян, які чимось відзначилися у своїй діяльності, змінили життя на краще, на прикладі яких можна чогось навчитися. Такі ж самі прості громадяни організували голосування в iнтернеті, пропонуючи своїх претендентів. Так сталося, що мене хтось номінував, і комітет, який складався з попередніх факелоносців, обрав iз кількох тисяч нас у п’ятьох категоріях. Я запитувала в організаторів, хто номінував мене на це звання, але вони назвали мені ім’я зовсів незнайомої людини. Отже, до сих пір не знаю, хто це був. Думаю, що частково так сталося через те, що у 2007 році я отримала премію Голдмана за діяльність iз боротьби за збереження Дунайського біосферного заповідника.
— За що вам дали премію Голдмана?
— Екологічну премію Голдмана заснували 19 років тому американський мільйонер із дружиною. Вони вирішили, що екологічні проблеми є дуже важливими, а у світі немає спеціальних премій для екологів. Премія присуджуєься людям в усьому світі, які чогось досягли в галузі екології, життя яких піддавалося ризику — тобто які віддавали себе вирішенню екологічних питань. Досі, крім мене, цю премію ніхто з українців не отримував. Я ж її отримала за боротьбу, яку проводила моя організація «Екологія-Право- Людина» та активісти проти спорудження в Україні каналу Дунай — Чорне море. Тобто цією проблемою займалися багато українських активістів — не тільки я одна. Як ви знаєте, це почалося у 2003 році, коли Міністерство транспорту на чолі з Георгієм Кірпою вирішило збудувати новий канал Дунай — Чорне море через гирло Бистре, яке тоді входило до біосферної зони Дунайського заповідника. Відповідно до законодавства, будь-яка господарська діяльність у заповідниках заборонена. Крім того, дельта Дунаю і заповідник — це неповторна територія, на якій можна знайти багато унікальних видів рослин, тварин, риб, занесених до Червоної книги, яких більше ніде немає, крім цього заповідника, вони під загрозою знищення. Оскільки план побудувати канал вступав у суперечність із міжнародним та вітчизняним законодавствами, наша організація виступила на захист заповідника. І нині триває ця боротьба: відбуваються судові процеси, є багато звернень юристів до міжнародних органів. Ми піднял це питання на міжнародний рівень і отримали позитивні результати...
Сам факт вручення мені премії Голдмана став подією, яка накладає моральні зобов’язання: далі продовжувати діяльність юриста, який безкоштовно захищає довкілля. Я думаю, що це моє призначення, і я хочу цим займатися, адже нині виникає багато екологічних викликів, люди потребують нашої допомоги, оскільки часто їм просто немає куди звернутися.
— Ви сказали, що боротьба триває. Значить, біосферному заповіднику ще щось загрожує?
— У судах по цій справі триває провадження, і недавно одним міжнародним органом було прийнято рішення про те, що Україна порушує вимоги міжнародних конвенцій. До того ж, буквально в листопаді 2007 року Верховний суд розглядав наш спір і прийняв рішення на нашу користь — повернув державні акти на земельну ділянку, які були видані Дунайському біосферному заповіднику.
— Чим ви ще займаєтеся, крім цієї справи?
— Я — юрист, який практикує в сфері екологічних питань. Наша організація допомагає громадянам і громадським організаціям захищати довкілля правовими методами. Ми надаємо правові консультації у випадку, коли виникають екологічні проблеми чи порушуються чиїсь екологічні права. Часто до нас звертаються люди, які живуть біля підприємств, діяльність яких є небезпечною для людей. Як правило, такі підприємства викидають в атмосферу небезпечні речовини, складують небезпечні відходи на своїй теиторії, забруднюють своїми відходами підземні води. Люди непокояться, тому що близькість таких об’єктів створює загрозу не тільки їхньому здоров’ю, а й інколи життю. Нам вдається захистити права громадян, ми маємо позитивні судові рішення: наприклад, деякі з них стосуються підприємств, які забруднюють довкілля. Їх зобов’язали відселити громадян з території в районі забруднення. Є позитивне рішення, за яким місцеві органи зобов’язані провести водопровід для забезечення людей водою (випадок, коли криниці, з яких люди беруть воду, є забруденими). Є й інші випадки.
— Як ви будете привертати увагу до проблем навколишнього середовища і яких людей залучатимете до роботи?
— Українці нерідко бувають дуже скромними, коли порушуються їхні права. Вони не знають своїх прав, у тому числі й екологічних, а відтак не уявляють, як їх захистити. Багато людей мовчать, бо не чули про позитивний досвід, не вірять, що права можна відстрояти. На жаль, у нашій країні екологічні питання на шкалі актуальності несправедливо займають останні місця. Їм мало приділяється уваги, хоча, з іншого боку, вирішення проблем довкілля оголошується пріоритетом. Насправді так не є. В нас пріоритет — економіка. І коли треба вибирати між економікою та екологією, вибір падає на економіку. Наприклад, при будівництві атомної станції ставиться питання лише про те, що промисловість і країна потребують електроенергії. А проблема відходів, забруднення води, шкідливих викидів в атмосферу і здоров’я людей ігнорується. Звісно, й окремі люди забруднюють довкілля не гірше підприємств, роблять його таким жахливим — Україна потопає у відходах, брудні міста і села. Люди загалом байдужі до екологічних проблем, не хочуть відкрити на них очі. Через те потрібно починати з освіти: в дитячих садках, школах, університетах викладати відповідні дисципліни. Більше уваги екології приділяти в ЗМІ. Думаю, було б доречним збільшити штрафи за порушення екологічного законодавства, поширити контроль за його дотриманням (вирубування дерев, засмічення, викиди в атмосферу). Все потрібно вирішувати в комплексі.
— Ви багато подорожували. Можете порівняти ставлення до довкілля в Європі й у нас?
— Є дуже велика різниця. Наприклад, мені дуже сподобалося ставлення до природи в США. Американці багато подорожують, також багато часу проводять у національних парках, приводять туди дітей. Вони вчать їх змалечку гуманно ставитися до тварин, рослин, учать, що негарно смітити. Дуже захоплює досвід скандинавських країн — те, як вони вирішують проблеми екології на побутовому рівні (як справляються з відходами, економлять електроенергію, воду, бережуть природу). В нас є можливість у них повчитися. До речі, в Китаї, куди незабаром я поїду, теж існують великі проблеми з екологією. Зокрема, в Пекіні теж економічні інтереси переважають над екологічними. Нині світова громадськість хоче привернути увагу до цих проблем: думають, як очистити місто до приїзду туристів і спортсменів. Адже в Пекіні немає чим дихати — підприємства не мають очисного обладнання, всі шкідливі відходи викидають в атмосферу. В нас є колеги в Китаї, і знаю це по розмові з переможцем премії Голдмана 2006 року — він піднімав проблеми екології в своїй країні.
— Ольго, і все ж таки ви їдете на спортивне свято... Як ви ставитеся до спорту?
— Я дуже поважаю людей, які професійно і непрофесійно замаються спортом. Ми пишаємося спортсменами, які їдуть на Олімпійські ігри, будемо їх підтримувати. Я ніколи не займалася спортом професійно, але катаюся на лижах, граю в бадмінтон, плаваю. Я тішуся з того, що тепер стану ще ближчою до спорту.
